Велике село (3.5 тис. жителів) Богородчанського району, розташоване на берегах р. Манявка. Воно стало відомим завдяки православному монастирю Манявський скит, що сховався в густому лісі на правому березі річки. За легендою, скит (як і Почаївський монастир) заснували ченці, що втікали на початку 1240-х років із розореної ордами хана Батия Києво-Печерської лаври. Через півтораста років татари добралися і сюди, знищивши культовий притулок. Відродження скиту почалося в 1608 р., коли в ці місця прийшов чернець-схимник, уродженець Тисмениці і випускник Острозької академії Іов Княгиницький (1550–1621 рр.), що прожив до цього 12 років в Афонському монастирі. В 1611 р. був заснований скит, що вже через десятиліття отримав самоврядування і незалежність. XVII і початок XVIII ст. стали часом розквіту і слави монастиря. Скиту підпорядковувалися понад п’ятсот православних монастирів Польщі, Молдавії і Румунії. Він мав статус трибуналу при виборах львівських православних єпископів і виданні церковних книг. Авторитет монастиря був дуже високий навіть серед католиків — його патронували Потоцькі, а пожертви надходили навіть від польських королів. У скиті відповідно до заповіту похований гетьман І. Виговський, а в’їзна вежа-дзвіниця побудована на кошти легендарного корсунського полковника С. Морозенка. Ченці викуповували з татарського полону співвітчизників, навчали дітей у відкритих при скиті школах хорового співу, богословській та іконописній, якою кілька років керував знаменитий український художник ієромонах І. Кондзелевич. В 1724 р. кримські татари після тривалої облоги розгромили монастир. Він знову відродився, але в 1785 р. Манявський скит, останній бастіон православ’я в Західній Україні, був закритий австрійською владою за настійним проханням конкурентів — греко-католицьких священиків-василіан. Багатообіцяюча легенда говорить, що, залишаючи монастир, ченці сховали в численних підземних приміщеннях незліченні багатства. В 1970-ті роки напівзруйнований монастир вирішили перетворити на музей і провели капітальну реконструкцію: відновлені Висока та інша вежі скиту, стіни, келії і господарські будівлі. У1998 р. скит повернули в лоно православ’я, а в 2003 р. на старому фундаменті відбудована дерев’яна Хрестовоздвиженська церква. У декількох кілометрах від скиту вверх за течією річки розташований мальовничий Манявський водоспад — найбільший в області.