Селище (6.7 тис. жителів) Мукачівського району, розташоване на правому березі р. Латориця. Поселення вперше згадується в історичних документах в 1214 р. під назвою Золява Сент-Міклош, що виникла завдяки побудованому тут поміщицькому двору Святого Миколая. Він знаходився на кордоні угорських володінь, тому що розташована в кількох кілометрах уверх за течією річки Свалява відносилася до Галицько-Волинського князівства. З другої половини XIV ст. Чинадійово належало багатому роду Перені, які побудували тут замок. Наступні власники містечка, що отримало цей статус в 1456 р., як годиться, перебудували замок. Останніми його володарями були трансільванські князі Ракоці, що придбали замок в 1612 р. Після придушення визвольної війни (1703–1711 рр.) угорського народу всі володіння її проводиря Ференца II Ракоці були конфісковані. Австрійський імператор в 1726 р. віддав Мукачівську і Чинадійовську домінії графові К Шенборну, який для спрощення управління об’єднав їх в одну. Майже двостолітнє панування на цих землях роду Шенборнів ознаменувалося будівництвом на північ від сучасного Чинадійово на схилі долини Латориці розкішного палацу, що виконував функції мисливської резиденції. У радянський час у ньому розмістився санаторій “Карпати”. Біля дороги з Чинадійово у Мукачеве, на лівому березі Латориці зберігся пошарпаний часом рідкісний монумент (1901 р.), присвячений подіям, що тією чи іншою мірою зачепили кожне місто і селище Закарпаття, — революції 1848–1849 рр. Обеліск установлений біля Підгорянського мосту, де відбулася битва, у результаті якої підрозділ революційної армії та ополчення змусили відступити австрійські війська.