СРІБНЕ

СРІБНЕ - смт, райцентр Срібнянського р-ну. Селищній раді підпорядковані с. Артеменкове і с. Никонівка. Розташ. на річках Лисогорі і Срібнянці, за 45 км від залізнич. ст. Прилуки. 4 тис. ж. (1996). Вперше згадується в літописі 1174 під назвою «Серебряне». Знищене ордами Батия 1239. Можливо, відродилося в14ст. і знову зруйноване кримським ханом Менглі-Гиреєм 1482. 1592 згадується «Серебряне городище», поблизу якого на початку 17 ст. побудована фортеця. З 1649 - центр Срібнянської сотні Прилуцького полку, містечко. Входило до Глинського пов. (1782-96), до Прилуцького пов. (1797-1923); райцентр Прилуцького округу (1923-30). До 1648 належало кн. Вишневецьким. Населення С. брало активну участь в сел. - козацьких повстаннях 30-х pp. 17 ст. та у визвольній війні укр. народу. 1640 виникло Срібнянське братство для протистояння релігійним утискам. Воно засн. братську школу й шпиталь. Укріплення побудованої при Вишневецьких фортеці були не дуже надійні, бо московський воєвода Пожарський 1659 «без великої праці дістав місто Срібне», де перебував у той час прихильник гетьмана І. Виговського прилуцький полковник Петро Дорошенко. При цьому населення м-ка знищене, частково узяте в полон. Протягом наступних років С. відбудоване і населене заново. 1666 перепис зареєстрував тут лише 114 госп. міщан (козаки не показані). У числі їх було 36 госп. міщан «первой стати» (найбагатші), один двір мельника і один - «мельничного целовальника», також віднесених до міщан «первой стати»,9госп. міщан «средней стати» (у тому числі 3 двори різників) та 67 госп. міщан «меншой стати». З цього видно, що ремісничий прошарок у С. практично був відсутній. Це також було наслідкомзруйнування міста 1659. У наступні роки стан з ремісничим населенням у місті змінився на краще. У 17 ст. в С. базари збиралися по понеділках і п'ятницях, а ярмарок - «в день Николы осеннего». 1718-25 дворів козаків, 322 двори селян. Розташування м-ка в центрі торговельних шляхів і наявність можливостей для збуту товарів сприяло розвитку ремісництва. 1731 в С. було вже п'ять цехів: ткацький, кравецький, ковальський, шаповальський і різницький. Ремісники продавали свої вироби на ярмарках. Головними предметами торгівлі були шапки й тютюн. Особливо славився сорт тютюну «срібнянка». В цьому році в м-ку діяли2церкви - «міська» тобто центральна і «підгірська»; крім того, в с. Подолі, який був фільварком м-ка і окремо від С. У18ст. не показувався, була ще «подільська» ц-ва. 1741 колишній срібнянський сотник Антон Троцина у своєму заповіті наказує: «...на всі три церкви Сребрянські по 40 золот. дати...». Таким чином, у той час у С. наліч. З ц-ви: Преображенська, Воздвиженська й Подільська Миколаївська. За даними відомості 1737 в С. значилося 37 госп. козаків (8 виборних і 29 підпомічників), 538 госп. посполитих і 7 госп. підсусідків. А за даними ревізії 1740 в С. - 201 двір (204 хати) селян, 18 дворів (18 хат) «майстерових», 11 бдв. хат підсусідків, 21 двір (27 хат) козаків; діяли 3 козацькі школи, 2 шпиталі, 6 шинків. У С, як і в усій Україні, поступово посилювалася експлуатація селян, зростали їх повинності. Внаслідок цього чимало селян залишило рідні місця, тікаючи на Запоріжжя. Із Срібнянської сотні за період 1736-40 втекло 57 чол. При роздачі грузинам у 1740-х pp. селян в Україні, в С. їх було роздано до 200 дворів. Тоді з'явилися тут кн. Орбеліані, Жевахови, Туманови та ін. Після цього в м-ку залишилося близько 150 вільних селянських дворів. Пізніше (1752) їх випросила у гетьмана К. Розумовського сестра його Агафія, яка була одружена з б.т. Власом Климовичем (Будлянським). 1780 в С було 32 двори (60 хат) козаків, 411 дворів (539 хат) селян та 22 двори (37 хат) підсусідків. Найбільшим землевласником у С. був камергер Михайло Власович Будлянський. 1784 йому належали 295 дворів (380 хат) селян; грузинським князям та ін. власникам - 166 дворів селян. 1780 в С. (разом з Подолом), крім селян, наліч. 35 дворів поміщиків, різночинців і духівництва, 10 дворів (27 хат) козаків виборних, 22 двори (33 хати) козаків підпомічників. Всього селян і козаків мешкало 1999 душ чол. та 1978 душ жін. статі. Діяли 4 дерев. ц-ви (четвертою стала дерев. Хресто-Воздвиженська ц-ва, збудована 1784 замість старої, побудованої в 1640-х роках), цегельний з-д Будлянського, 6 поставів вод. млинів, 6 цехів (кравецький, шаповальський, шевський, кушнірський, ткацький та ковальський); як і раніше, базари кожного понеділка й п'ятниці, а ярмарків стало два: перший - у Юр'їв день (23 квітня), другий - на Різдво Пресвятої Богородиці (8 вересня). 1789 М. Будлянський заснував суконну мануфактуру, яка виробляла для власної потреби 660 арш. сукна на рік. 1796 в С. мешкало 1763 душі чол. статі, з них 183 - козаки, 72 - селяни державні, 1508 - кріпаків. Під час Вітчизняної війни 1812 населення С. брало активну участь у боротьбі проти французів. З дев'яти козацьких полків, які виставила Полтав. губ., два формувалися в С. Підчас поділу Прилуцького пов. на стани в С.розмістилася станова квартира 2-го стану (1837-1923). 1841 Хресто-Воздвиженська ц-ва була перебудована. 1842 С. купив поміщик Трифановський, який побудував тут цукровий і миловарний з-ди. У 19 ст. великими земельними наділами володіли поміщики Мусін-Пушкіни; вони збудували в Подолі цукровий з-д, який пізніше був перебудований на ґуральню. 1859 в С. (без Подолу) - 203 двори,1334ж.; діяли: 1 церква, Сільське управління, Сільська розправа,3ярмарки. Згідно з реформою 1861 в С. створене Волосне правління тимчасовозобов'язаних селян, у віданні якого перебувало 4 сільс. громади (808 ревіз. душ). Козаки С.були підпорядковані Березівському Волосному правлінню відомства Палати державного майна. 1881 відкрито приймальну палату, пізніше - лікарську дільницю з лікарнею на 10 ліжок. 1886-24 двори козаків, 4 двори селян казенних, 201 двір селян-власників, які входили до 2-х сільс. громад (Трифановського, Рашкевича), 10 дворів міщан та ін., 254 хати, 1343 ж. (без Подолу); діяли: дерев. Хресто-Воздвиженська ц-ва, лікарня, двокласне міністерське сільське училище ( 1879), церковнопарафіяльна школа, Станова квартира, Волосне правління, поштова станція з прийомом і видачею грошової та ін. кореспонденції, посилок, земський лікар і аптека, заїжджий двір, 2 шинки, 5 крамниць, базар двічі на тиждень, ярмарки тричі на рік (25 березня, 23 квітня, 8 вересня), кузня, 25 вітряків,4олійниці, ґуральня. У 90-х pp. срібнянська ґуральня була найбільшою в повіті; добавився четвертий ярмарок – на4-й неділі Великого посту. 1910 наліч.327 госп., з них козаків - 37, селян - 247, євреїв- 8, ін. непривілейованих - 23, привілейованих - 12, наліч. 2012 ж., у т.ч. 6 теслярів, 16 кравців, 15 шевців, 1 столяр,5ковалів, 3 ткачі, 20 візників, 72 поденники, 40 займалися інтелігентними та 314 - ін. неземлеробськими заняттями, все ін. доросле населення займалося землеробством. 3923 дес. придатної землі.Наприкінці 19 - на поч. 20 ст. землевласниками в С. були поміщики: М. І., та М. М. Данчичі, О. О. Мусін-Пушкіна, В. В. Новицький. Після закінчення громадянської війни почали працювати: лікарня, паровий млин, олійниця (1919), 7-річна школа (1923), аптека (1924), тричі на рік (1921) збиралися ярмарки (23 березня, 21 квітня, 6 вересня). У 1923-30 pp. С. - центр району і сільради. 1925 - 347 дворів, 1876 ж.; 1930-404 двори, 1865 ж. У С. народилися Я. Й. Саполович (1766-1830) - вітчизн. хірург,О.В. Дедюлін (1866-1924) - укр. мікробіолог, М. М. Никоненко - зав. відділом селекції Мліївської наук.-досл. станції садівництва, лауреат Держ. премії, Г. П. Затиркевич-Карпинська - укр. актриса. Поблизу С. - городище Срібний і посад періоду Київської Русі (9-13 ст), кургани 2-1 тис. до н.е.