Гризуни

Ряд гризуни (Rodentia, seu Muriformes)

Із 55 видів відомих у складі фауни України, а сааме - 3-х видів зайцеподібних (Leporiformes), 20 видів немишоподібних гризу­нів (Non-Muroidea) та 32 видів муроїдних (Muroidea) — у складі сучасної спелеофауни зареєстровано лише окремі види.

Ступінь вивченості групи як компоненту сучасних спелеофаун невелика. Це пов’язано із випадковим ха­рактером перебування гризунів у печерах та переважною увагою дослідни- ків-теріологів до, насамперед, кажанів.

У сучасних печерних комплексах відомі знахідки таких родин:

Вовчок сірий, соня сіра Myoxus glis — (Myoxidae) — печ. Романія, Закарпаття (спостереження слідів та знахідка кістяка загиблої під час сплячки соні), печ. Затоплена (спостерігаються зимові сплячки сімей), печ. Славка, Поділля (в різний час послід близько 3–5 особин взимку 2000–2003 рр.);

Нориця руда, або лісова (Myodes glareolus (Arvicolidae)) — печ. Романія, Закарпаття (до 10 живих особин на дні вхідного колодязя, жовтень); печ. Кришталева, Поділля, вхідна галерея;

Мишак уральський (Sylvaemus uralensis Pall. (як “Apodemus sylvaticus”) — (Muridae)) — печ. Віллябурунська, Крим.

Мишаки жовтогорлий  (Sylvaemus tauricus Pall. (“Apodemus flavicollis”)) — Закарпаття: печ. Романія (без деталей); Поділля печ. Кришталева (вхідна галерея).

Сучасні види за типом перебу­вання в печерах формують дві екологічні групи. Перша — випадкові візитери “з квитком в один бік” (мишоподібні гризуни), яких виявляють живими чи загиблими від голоду у привхідних частинах печери

Друга група — гризуни, схильні до відвідування підземель. Такими, зок­рема, є види родини вовчкових (Myoxidae), які на зимовий час переселяються в підземні порожнини, де проводять зимівлю у стані сплячки (гібернації).

Чисельність гризунів у спелеофауністичних угрупованнях низька і загалом визначається чисельністю їх популяцій у наземних фаунах. Факти­чно нечисленні знахідки сучасних видів є віддзеркаленням їх відносно висо­кої чисельності на поверхні.

Через незначну і загалом випадкову присут­ність гризуни не відіграють помітної ролі в струк­турі підземних ценозів, принаймні як консументи.

Очевидно, що ця група хребетних не може виступати як закономірний компонент спелефаун, і вони є уразливими від самих умов підземель, оскі­льки не адаптовані до них (сенсори, температура, їжа). Проте, як і деякі інші групи (напр., амфібії), гризуни формують постійний “органічний струмок” із наземних екосистем у печерні ценози. Особливо це стосується усіх вовчко- вих та видів-домінантів з числа мишоподібних. Погіршення стану їх популя­цій у суміжних з печерами наземних ценозах закономірно веде до погіршен­ня загального стану спелеобіонтних угруповань.