ВОЛХВИ

Душа людини — вічна. Та не всяка душа доско­нала. Є люди, котрі несуть у собі дві душі — світлу і темну, які між собою завжди борються; такі люди з подвійною душею щастя у лситті не знаходять. Людина повинна шанувати безсмертну душу, не давати її в наругу ні на цьому, ні на тому світі. Планети та зірки, залелсно від їх розташування на небі, мають значний вплив на людину, багатьох наділяють особливим розумом. Тоді в ці душі небесні світила вливають зоряний дух предків. Такими здібностями володіли волхви, або кудесники, — давньо­українські лсерці, обранці богів та виконавці їхньої волі. В народі за пророцтва їх називали ще віщими людьми. Пізнавши великі таємниці світу, волхви ставали для свого оточення людьми недосялсно вищими, бо їхнім очам відкривалися інші світи та інші цінності.

Пізніше від них пішли інші чарівники: ворожбити — тобто ті, що ворожать; знахарі — ті, що знають про недуги та майбутнє; відьмаки, відуни, відьми — ті, що вміють чарувати. То пізніше волхвів-кудесників почали несправедливо називати слугами нечистої сили.

Боги різними природними явищами виражають свою волю людям, а їм, у свою чергу, залишається лише зрозуміти та пояснити те чи інше явище. Всі ті дивовижні речі, які відбуваються на землі, спочатку формуються в царстві Бога. Волхви володіли незвичайним даром розуміти дане богами знамення, а тому й стали посередниками між землею і небом, аби зберегти таїну життя і смерті для людини.

Жерці в давній Оріані належали до найвищого стану суспільства, своїми неабиякими духовними знаннями служили йому, бо вміли володіти розумом людини. Вони були носіями та хранителями віри предків, возносили молитву богам, виконували жертвоприношення та ворожіння. Відомо, що за часів Київської Русі волхви виступали проти чужої віри і віщували: її прийняття призведе до тяжких наслідків упродовж тисячі років. Та, не звалсаючи на муки і стралсдання, які принесе чужа віра нащадкам, народ розірве ті залізні релігійні ланцюги. Пророцтва мудрих волхвів збуваються й нині!

Жрець — той, що приносить жертви. Від інших людей лсерці відрізнялися білим одягом та довгим волоссям; вони мали право відпускати довгу бороду. У кожного племені чи поселення в древній Оріані був свій волхв. Усіх їх очолював головний волхв —Жрець Держави, який був близьким до князя

Атрибутами волхвів були пряслиця зі своєрідним оком-дірочкою з астральними знаками (місяця, сонця, сузір'їв) для спостережень за небесними світилами, а також різні символи та жезли... Жерці завжди носили з собою жезл з навершям з кількома дзвіночками — при ударах палицею об землю виникав мелодійний звук, який відлякував злих духів. Жили вони в лісах, біля великих річок, серед духмяних квітів, птахів та звірів. Там волхви та їхні учні читали священні книги, приносили небу молитви, а богам — жертви. Пили лише воду, їли овочі та корені, а ложем їм служило листя та трава.

Тільки волхви мали право входити до святилища. Окрім волхвів-чоловіків, були також жінки-волхвині, які прирікали себе на служіння богам, та старі жінки, які віджили своє подружнє життя. Жінок, які вміли чаклувати та передбачати майбутнє, називали потворами, або потворницями, бо вони вміли "творити" дива. Після запровадження чужої християнської віри це слово почало вживатися з негативним забарвленням. Давні жерці були в Оріані високоосвіченими людьми. Вони говорили: той, хто є вільним на землі, залишається таким і в зоряному царстві.

За сприяння царства духа предків волхви досконало засвоїли лікувальні властивості трав та оволоділи секретами довголіття. Від богів вони знали, що є багато видів трави та каміння, за допомогою яких людина може постійно продовжувати собі життя. Та цей секрет тримався ними в таємниці, інакше ним могли б скористатися злі сили, а знаючи цю таємницю, вони пішли б у наступ на самих богів. Темні сили сильні тільки в темряві. Ось чому жертви богам хранителі вірувань передавали через вогонь, який завжди горів в алтарі храму. Завдяки цьому божественному вогню духи добра стають ще сильнішими.

Пізнати світ можна лише душею, яка, спілкуючись зі світовою душею зоряного царства предків, зливається з тілом.

Знаючи властивості металів, каменів, молитов, замовлянь, звірів, трав, ягід і всього сущого, що походить від богів, та виконуючи волю Всевишнього, волхви творили дива: могли зупинити хід сонця в небі або затемнити його повним місяцем. Це вони, волхви, першими, за зірками, визначили час і місце народження Ісуса Христа. Вміли також зачаровувати блискавиці та грім, які посилає з неба бог Перун. Знали трави, які тамують кров та затягують рани; переконували: аби відновити силу тіла — потрібно пити свіжу кров ведмедя, яка біжить з рани. Вміли робити сполуки з м'яса змій та звірів, що давало можливість омолодитися, а іноді навіть повертали молодість. Знали, чому лев боїться півня і чому змії ховаються та скручуються, коли сонце перебуває в сузір'ї Рака. Чому шкура вбитого вовка руйнує і поглинає шкуру овечки. Чому магніт притягує залізо та чому це не спрацьовує, коли піднести до нього алмаз. Знали, де росте трава, спробувавши якої можна спокійно жити без їжі і води дванадцять діб.

Волхви створили вчення про Око-пришельця з далеких галактик і пояснили, хто творець Вирію, Всесвіту, неба, землі. Володіючи багатьма мовами, а отже, і знаннями світу, заразом дбали і про духовний світ прийдешньої України. Пам'ять народу зберегла безліч обрядових пісень та замовлянь, які в давні часи були молитвами. Волхви користувалися стародавніми книгами-письменами: "Острологія", "Звездочот", "Громо­вик", "Колядник", "Волховник", "Сносудець", "Путник", "Лічебник", "Травник", "Зілейник", "Цвітник". Стародавні жерці є авторами "Велесової книги", Аскольдового літопису та тисяч, а може і сотень тисяч подібних, які не збереглися донині. Вони — творці ведійської культури, яка є найдавнішою пам'яткою людства. Веди — "достовірні знання", написання яких припадає на II - початок І тисячоліття до н.е,, хоча в усній формі вони складені значно раніше. Ведійська міфологія народилася на побережжі Дніпра, де стоїть таємничий та чарівний град Кия. Там ще й нині зберігається храм Української Душі. Бо саме там, де шуміли Священні гаї, де тисячі літ тому дивилися у зоряне небо храми предків, приносили свою і нашу жертву сонячним богам волхви. То вже після духовного скалічення прадідівської віри чужовірці почали називати храм незрозумілим словом "капище".

Для вшанування найвищих небесних богів в Оріані будувалися чудові храми. Святині ставили на честь Перуна, Хорса, Дажбога, Сварога, Трояна, Лади, Велеса та інших богів. Здебільшого зводилися дерев'яні храми, але були й кам'яні та мармурові. Всередині вони ділилися на дві частини: стіни передньої як всередині, так і зовні прикрашалися різьбленими та розфарбованими зображеннями священних речей — рогами звірів, їхніми черепами, багряними тканинами. Святилище, в якому стояв головний Бог, а навколо нього були зображення інших богів, відділялося від передньої частини храму чотирма різьбленими стовпами. Поверх стін та стовпів від самої покрівлі спускалися розкішні завіси. Храм будували святилищем на схід від входу, бо, хто молиться богам, —ь той має молитися до сходу сонця. Храм був притулком коленому, хто пізнав свого бога.

Древні жерці зображували богів таким чином, щоб на них впливав дух зоряного неба. Головний Бог був щедро оздоблений сріблом, золотом та дорогим камінням, бо тоді добрі духи зірок любили в ньому селитися. У спілкуванні з головним Богом волхви — іїрапрадавні хранителі таємниць для сучасного і майбутнього — творили воістину справжні дива.

ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ