МІСЬКІ УКРІПЛЕННЯ (Камянець-Подільський)

Камянець-Подільський

До складу системи сертифікацій Старого міста входять західні, північно-західні, південно-західні та східні укріплення.

ЗАХІДНІ УКРІПЛЕННЯ - це фортифікаційні споруди Старого й Нового замків, Замковий міст, Міська брама та Вірменський бастіон. Старий замок є головним форпостом Старогос міста. Розташований він на видовженому скелястому мисі, що сполучається з островом Старого міста мурованим Замковим мостом.Первісні муровані укріплення в межах мису, віднайдені у 80-х роках XX ст., датуються II—III ст. їхня поява пов'язується з періодом Троянових воєн, зокрема з римською окупацією Дакії. Вони представлені залишками оборонного поясу, що складався з 10 відомих на сьогодні башт, розміщених вздовж пруга скелястого мису та по лінії західного замкового муру (дослідження Є та О. Пламеницьких). Башти мають невисокий ступінь збереженості. Найкраще збереглася Мала Південна, що ввійшла до пізнішої системи укріплень південної батареї замку. Башти майже квадратні в плані (розміри сторін - 5,0; 7,4; 8,0 м). Їхньою особливістю є розімкненість із внутрішнього боку та непрямі кути (85°). Типологічно вони наближаються до башт дакійських фортець Румунії, Болгарії та римських фортець Тіри й Ольвії.Фрагменти цього давнього оборонного поясу в XI ст. частково ввійшли до давньоруського замочку, безбаштового на першому будівельному етапі та трибаштового - на другому, розташованого на підвищеній терасі, яка в структурі сучасного замку локалізується в його західній частині. Дві західні башти майже квадратні (розміри - 5,8x6,75 та 5,2x6,2 м ззовні), східна - овальна. Характерною особливістю укріплення є наявність у мурах зубців та щілиноподібних бійниць. Товщина оборонних мурів - 1,45 м (вище обрізу бойового ходу - 0,8 м), баштових стін 1,4 та 0,8 м. Подальша еволюція замку в XII— XIII ст. відбувалася шляхом розбудови укріплень XI ст.: з боку поля зводиться новий оборонний мур з прямокутними в плані баштами -Малою Південною, Денною, Пороховою, Старою "Рожанкою" (дві останні не збереглися).Наприкінці XIV - всередині XV ст. реалізовано нову оборонну концепцію замку. Площа його збільшилася в східному напрямку, в бік перешийку, що з'єднував замковий мис з острівною частиною міста, з 700 м² до 6 га. Він набув видовженої полігональної в плані форми. Зросла кількість башт, які вже відповідали засадам флангового обстрілу: з'явилися башти Чорна, Лянцкоронська, дві Комендантські, "Рожанка", Водяна, Мала Західна, Ласька, Тенчинська, "Ковпак", Папська. Водночас модернізовано старі башти. Роботи цього етапу розпочав краківський воєвода Снитко з Мельштина. Функція замку полягала в обороні головної дороги, що вела до міста, попід північними замковими мурами та крізь 1-й ярус Лянцкоронської башти. Згодом її було перенесено північніше, на самий пруг мису. Будівельний етап кінця XTV - середини XV ст. на декілька наступних століть визначив архітектурно-функціональну програму замку. Різне функціональне призначення в схемі оборони замку зумовило різну архітектурну типологію башт. Так, башти Лянцкоронська, "Рожанка" та Тенчинська належали до типу "краківських" башт, які завершувалися парапетом з бійницями й аркатурним поясом та високим конусоподібним дахом. Папська башта, розрахована на гарматний обстріл далеких підступів, відзначалася висотою, а полігональна форма плану її верхніх ярусів значно збільшувала сектор обстрілу. Важливу функцію оборони від поля з південно-західного боку виконувала масивна й висока Денна башта.Наступну модернізацію замку здійснено в середині XVI ст.: потовщено й підвищено оборонні мури, завершено будівництво Ласької башти, розпочате в 2-й половині XV ст., збудовано Нову Східну й Нову Західну башти, східний замковий мур з брамою та підземною галереєю, палац старости, цегельню, пекарню, каменотесну майстерню. В існуючих баштах реконструйовано бійниці, що дало змогу пристосувати їх до нових видів вогнепальної зброї та збільшити сектори обстрілу. Подвір'я замку було переплановано, з двох зовнішніх боків влаштовано рови. У зв'язку зі зміною трасування попід північними мурами замку перебудовано Пільну браму. Роботами з реконсктрукції замку, що на той час налічував уже 18 споруд, керував Претфус - королівський архітектор та військовий інженер. Напочатку XVII ст. оборонна концепція замку знову зазнала суттєвих змін у зв'язку з будівництвом перед його західною стороною укріплень нової на той час бастіонної системи, що дістала назву Нового замку. Однак, на думку сучасників, бастіонні фортифікації не так підсилили, як послабили замок, полегшивши здобуття його турками в 1672 р. Під час турецької облоги деякі споруди замку були зруйновані, зокрема, дуже постраждали Чорна та Нова Західна башти. В період турецького панування частина споруд зазнала ремонтів і перебудов. Протягом XVIII ст. під керівництвом військових інженерів X. Дальке, Я. де Вітте та С. Завадського в замку добудовуються південні й частково західні мури, споруджуються південна й північна батареї (Півден ний та Північний двори) вздовж довгих його сторін, споруджуються мури передмостових укріплень, реконструюється Пільна брама. Ці роботи можна вважати завершальними у формуванні складного оборонного комплексу. У XIX ст. замок втратив своє стратегічне значення, у зв'язку з чим частину його укріплень (Пільна й Підзамецька брами, башта св. Анни на Замковому мості) було розібрано. Новий замок розташований на відстані 23 м на захід від Старого замку. Побудований він 1621 р. за проектом французького військового інженера Т. Шомберга з метою приведення обороноздатності замку у відповідність до новацій у тактиці облоги міст, зокрема протистояння дальнобійній артилерії. Замок є орільонним горнверком староголландської системи. Між північно-східним контрескарпом та пругом скелі, в межах відтинку дороги, що проходила повз Новий та Старий замки до Замкового мосту, одночасно з Новим замком Т. Шомберг збудував Підзамецьку браму. У 50-х роках XVII ст. та в 1672 р. замок двічі був пошкоджений. Роботи з його відновлення в 1763-1765 pp. та реконструкцію 1771 р. Підзамецької брами проводив комендант фортеці, військовий інженер і архітектор Ян де Вітте. Роботи тривали й пізніше, наприкінці XVIII та на початку XIX ст.Нині укріплення втратили геометричну чіткість, місцями опливли. Найкращу збереженість (на висоту до 8-10 м) мають північно-східна й північно-західна частини укріплення - з ровом, північною орільонною батареєю та казематованими кофрами. Від Підзамецької брами залишився фрагмент мурування північно-східного пілону. Замковий міст є найдавнішою комунікацією між Старим замком та островом Старого міста. Сюди входять власне мостовий перехід, передмостові західні мури та рештки мостових надбрамних башт. Перший будівельний етап мосту хронологічно збігається з появою первісного оборонного поясу на замковому мисі й датується II—III ст. У цей час міст виглядав як п'яти- чи семипрогонова конструкція з високих мурованих пілонів, з'єднаних дерев'яними арковими фермами (дослідження Є. та О. Пламеницьких). У XIII—XIV ст. дерев'яні ферми замінені на кам'яні арки. По обох кінцях мосту стояли квадратні башти. У XIV-XV ст. замість башти з боку замку споруджено надбрамну круглу башту св. Анни. У 1672 р. під час турецького штурму міст був сильно пошкоджений. У 1685-1686 pp. турки здійснили його кардинальну реконструкцію, забудувавши прогони між пілонами та обмурувавши міст з обох боків суцільними ескарповими мурами типу ботардо. Великий обсяг робіт, для здійснення яких було використано камінь від зруйнованого Кармелітського костелу, зумовив ототожнення реконструкції з будівництвом, внаслідок чого міст дістав назву "Турецький". Неодноразові руйнування впродовж XVIII—XIX ст. призвели до потовщення ескарпів з обох боків мосту. Наприкінці XIX ст., у зв'язку з розширенням дороги, надбрамну башту св. Анни було розібрано. У цей же час по обидва боки мосту, впритул до ескарпових мурів, споруджено північні та південні мостові сходи, що ведуть до каньйону. Останній ремонт мосту з надбудовою ескарпів на 3 м і підвищенням дорожнього полотна здійснили в 1942 р. німецькі військові інженери.У сучасному вигляді міст являє собою суцільний мур завдовжки 88 м і завтовшки угорі 6,5, внизу - 11 м; висота від урізу води до дорожнього полотна з півночі -24,6, з півдня - 28 м. У товщі мосту в 1544 р. влаштовано арковий водопереливний отвір між верхнім та нижнім б'єфами, перепад між якими становить 10 м. До південного ескарпового муру прилягають сходи, що проходять над водопереливним каналом, сполучаючи острів Старого міста з передмістям Карвасари. Концепція реставрації Замкового мосту опрацьована О. Пламеницькою. Міська брама розташована на проміжній терасі між скелястим перешийком, на якому зведено Замковий міст, та західним терасним майданчиком острівної частини Старого міста, який захищався Вірменським бастіоном.До міської брами входять прямокутна в плані надбрамна башта (у XVIII ст. називалася Михайлівською брамою), що прилягає до північного пруга тераси, каземат, збудований на південному прузі тераси, та оборонні мури, що з'єднували башту й каземат між собою (збереглися частково) та з Замковим мостом.

Міська брама виникла в XVI ст. на основі давніших споруд, рештки яких виявлено в основі каземату та надбрамної башти. Башта первісно була оборонною. Наприкінці XVII ст., під час модернізації укріплень, в ній було влаштовано наскрізний проїзд і прибудовано мури, що утворили оборонний пояс з трьох боків тераси (крім східного) завдовжки 270 м. У 1-й половині XVIII ст. побудовано каземат, у 70-80-ті роки XVIII ст. - галерею для гармат (роботи провадив військовий інженер X. Дальке). У1876 р. мур між баштою та казематом розібрано.Надбрамна башта - прямокутна в плані (10x22 м), двоярусна. Збереглася на висоту 8 м. Каземат - багатокутник у плані (довжина - 22 м), мурований, одноярусний, склепінчастий. З північного та західного боків, що стоять на скелі, його висота понад 15 м, з півдня та сходу - 3,5 м. Має п'ять гарматних бійниць та одинадцять бійниць для ручної зброї. Товщина оборонних мурів – 2-3 м. У 1963 р. на комплексі проведено консервацій роботи, у 1984 р. за проектом Є. Пламеницької А Тюпича виконано реставрацію каземату. Вірменський бастіон, розміщений на одній з верхніх терас західної мисової частини острова Старого міста, над укріпленнями Міської брами, виконував функцію оборони.  Точний час будівництва бастіону невідомий. Як укріплення він сформувався в XVI ст. внаслідок будівельних робіт кам'янецьких вірменів під керівництв італійського інженера Камілуса, який у 30-40-х , ках XVI ст. був "начальником кам'янецьких форсифікацій". Бастіон пошкоджений напочатку XVII ст. модернізований турками наприкінці XVII ст. У цей час бастіон мав назви "Великий рондель" та "Батарея св. Терези". Остання перебудова сталася в 60-х роках XVІІІ ст.: по верху стін замість малих бійниць було влаштовано великі (дослідження Є. Пламеницької).Бастіон, збудований на засадах італійської системи - шестигранний, розімкнений зі східного, міського боку. Неправильний абрис його плану підпорядкований конфігурації скелястого майданчика, який є підмурком споруди. Похилені стіни завершуються масивними зубцями. Внутрішній простір споруди засипано землею.У1968 р. на Вірменському бастіоні проведено консервацію з фрагментарною реставрацією

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНІ УКРІПЛЕННЯ складаються з двох оборонних систем Польської брами - Нижньої та Верхньої, що контролювали територію вздовж давньої північної дороги до міста, на її відтинку від сторожової Башти на броді до башти Стефана Баторія. Їхня загальна довжина - 800 м. Комплекс Нижньої Польської брами розташований у прибережній смузі каньйону р. Смотрич і є складовою частиною оборонно-гідротехнічної системи Старого міста, що функціонувала в комплексі з Руською брамою, затоплюючи каньйон водою й перекриваючи підступи до міських брам.Комплекс збудовано в XV ст. на основі укріплення XIII ст. (дослідження Є. Пламеницької). Він становить систему з п'яти башт та оборонних мурів, розташованих упоперек каньйону, ширина якого дорівнювала 180 м. Внаслідок частих затоплень Польська брама почала руйнуватися ще в XVI ст. Попри проведення ремонтних робіт, на початку XIX ст. мури, що перетинали річище, розвалилися і згодом була зруйнована частина башт. У 30-х роках XIX ст., під час влаштування дороги на Польські фільварки, частину укріплень було зруйновано, а Надбрамну башту частково засипано. Дотепер збереглися барбакан, Надбрамна, Настінна та Наскельна башти, а також залишки двох Прибережних башт. Найцікавішими в цій системі є барбакан та Надбрамна башта, відкриті дослідженням. Надбрамна башта в рівні 1-го ярусу прямокутна в плані (9,3x10,5 м), вище за допомогою тромпів переходить у семерик, а в рівні 4-го ярусу - у восьмерик Цей прийом уможливлював забезпечення кругового обстрілу. Проїзди мають готичну стрілчасту форму. Північна брама закривалася двостулковими воротами, південна - підйомною решіткою та звідним мостом. З півдня до башти прилягав барбакан у вигляді підковоподібного в плані двоярусного оборонного муру з бойовою галереєю, який утворював внутрішній дворик, що добре прострілювався з галереї, Надбрамної та Наскельної башт. До барбакану прилягав каземат, який сполучався з ним вирубаним у скелі переходом. У 1962-1977 pp. проведено консерваційно-реставраційні роботи на Настінній та Прибережній баштах, розкриття Надбрамної башти та барбакану від 8-метрової ґрунтової засипки, реставрацію Наскельної башти та часткову реставрацію Надбрамної башти (автор проекту - Є. Пламеницька). Башта на броді розміщується на відстані 300 м від Нижньої Польської брами, на уступі скелі (висота над берегом каньйону - 13 м). Збудована в XV ст. як дозорна та оборонна для захисту дороги, що проходила правим берегом, попід скелею, та броду через р. Смотрич. Споруда - первісно двоярусна, з наметовим дахом і з нижнім ярусом бійниць для обстрілу далеких підступів. Верхній ярус бійниць призначався для оборони прилеглої території. Після часткового зруйнування верхнього ярусу наприкінці XVII ст., перенесення дороги на лівий берег у XVIII ст. та будівництва вище по схилу кам'яно-земляної батареї бастіонної системи (батареї Антонія), бійниці верхнього ярусу було закладено, а замість даху влаштовано плоске перекриття з земляною засипкою. У XVIII ст. башта називалася Захажевською. На початку XIX ст. башту було засипано і над нею влаштовано альтанку. Башта - мурована, двоярусна, діаметром 9-10 м, зі стінами завтовшки 1,3 м з боку поля та 0,7 м - з боку міста. Бійниці - зі щоками, що розширюються в обидва боки, та арковими перемичками.У 1962 р. виконано консерваційні роботи, 1984 р. здійснено реставрацію (автор проекту - Є. Пламеницька). Верхня Польська брама розташовується на північній частині острова Старого міста, сполучаючись з Нижньою Польською брамою дорогою, яка з боку правого берега річки обмежувалася оборонним муром. На трасі дороги розміщувалась Середня брама, реконструйована у XVIII—XIX ст. Комплекс складається з башти Стефана Баторія, напівбашти, оборонних мурів та Турецького бастіону.Башта Стефана Баторія споруджена 1564- 1566 pp. на основі давньої міської брами, що походить, ймовірно, з XIII ст. (дослідження Є. Пламеницької). Обороняла значну ділянку дороги, що піднімалася вгору схилом від Нижньої Польської брами, та контролювала північну частину каньйону Смотрича. Роботами зі спорудження башти керував начальник кам'янецьких фортифікацій М, Галичанин (М. Влодек). Роботи виконував майстер-муляр А. Магро. За описом 1566 p., башта завдовжки 20,3 м, завширшки 19,1 м та заввишки (з дахом) 25,5 м мала п'ять ярусів і стіни завтовшки 2,3 м. Башта була підковоподібною в плані, зі стовпом, на який спиралися конструкції даху. Одночасно з баштою вздовж північного прута скель було зведено оборонний мур завдовжки 46 і заввишки 4,4 м з двома бойовими ярусами.У 1585 р. башту реконструювали, добудувавши з півдня, з боку міста прямокутний у плані об'єм на всю її висоту, а зі сходу та заходу - двоярусні, прямокутні в плані прибудови під односхилими дахами. У західній частині влаштовано високо піднятий над рівнем дороги проїзд зі стрілчастим склепінням, до якого вела дерев'яна естакада. Башта набула нового двонаметового завершення. Оборонний мур, зведений на попередньому етапі, було добудовано, внаслідок чого він охопив усю північно-східну частину острова. Його довжина сягала 140 м. Роботи виконувалися під керівництвом начальника кам'янецьких фортифікацій М. Бжевського за наказом польського короля Стефана Баторія, тому брама і башта дістали назву Королівської, або Баторієвої. Башта була двічі відремонтована в XVII ст. ремісничим цехом кушнірів (звідси її інша назва - Кушнірська). У 2-й половині XVII ст. відновлено високий дах у вигляді двох спарених наметів. У 70-80-х роках XVIII ст. комендант фортеці Ян де Вітте надбудував башту двома ярусами, переробивши дах на двосхилий; після цього вона дістала назву Семиповерхової. Два верхні яруси башти відокремлені білокам'яним гуртом. Інтер'єр об'єму розчленований по поздовжній осі двома масивними, квадратними в плані (розмір сторони - 2,3 м) стовпами, які піднімаються на висоту чотирьох ярусів. У 1-му, 4-му та вищих ярусах стовпи з'єднані системою арок, що утримують балкові перекриття. На фасадах отвори бійниць облямовані білокам'яними тесаними блоками. На південному фасаді первісні бійниці перероблено на вікна. У 1955 р. на башті проведено консерваційні роботи (архітектори - М. Дзядик, П. Юрчук).Турецький бастіон збудований в період турецького володарювання (1672-1699 pp.) на південний захід від башти Стефана Баторія, на території, що належала кляштору кармеліток В основі укріплення - чотири давні каземати, прибудовані з боку міста до оборонного муру XV ст. Укріплення (у XVIII ст. називалося "Батарея Діви Марії", а в XIX ст. - "Панянський рондель" та "Белюард") являло собою муровану, прямокутну в плані споруду з дерев'яно-земляними брустверами та гарматними амбразурами, які в 1740 р. згадуються як зруйновані. У 1753 р. військовий інженер та комендант фортеці X. Дальке відремонтував батарею, влаштувавши муровані бруствери. Бастіон у плані - скошений квадрат (розмір сторони - близько 35 м). Давні каземати в плані - анфілада приміщень розмірами 6x9 м, перекритих коробовими склепіннями.У 1965 р. на Турецькому бастіоні проведено консерваційні роботи (архітектор - Є. Лопушинська).

СХІДНІ УКРІПЛЕННЯ нині - це елементи давнього оборонного поясу, що проходив вздовж пругас скелі зі східного боку острова і складався з кам'яно-земляних валів та окремих оборонних споруд. Дотепер збереглися три з них - башти Різницька, Слюсарська та Кушнірська. Різницька башта - одна з найважливіших ланок оборонної системи східної частини острова Старого міста. Збудована в середині XVI ст. в період активної модернізації фортифікацій. Характерною рисою споруди є скошеність верхньої частини стін для рикошетування чавунних ядер. Цей прийом ввів у західноєвропейську фортифікацію відомий художник, архітектор і військовий спеціаліст середньовіччя А. Дюрер. Кругла в плані башта (діаметр - 13 м) поставлена на стрімкому рельєфі. З боку каньйону вона мала п'ять ярусів, з боку міста - три. У рівні 3-го ярусу товщина стін - 2,5 м. У цьому рівні знаходиться вхід у башту, над яким було влаштовано машикулі. Під час ремонту 1583 р. вхід перероблений на вікно, над яким вмонтовано пам'ятну плиту з цією датою та гербом. У південно-західній стіні поярусно розміщені ніші камінів, димові канали яких трьома отворами виходили в комин (не зберігся).До кінця XVIII ст. башта називалася Різницькою, у XX ст. стала називатися Гончарною. У1963 р. на башті проведено консерваційно-реставраційні роботи (за проектом В. Шевченко).Слюсарська башта розміщена на південь від Різницької башти, на прузі стрімкої скелі каньйоні З'єднувалася з Різницькою та Кушнірською баштами валами. Збудована в кінці XVI - на початку XVII ст., вона призначалася для оборони далеких підступів до міста.Башта - кругла в плані (діаметр -11м), триярусна, стоїть на квадратній у плані платформі. Бійниці двох типів: зі щоками, що розширюються назовні та всередину башти. Характерною рисою башти є скошений, як і в Різницькій башті, верх стін. Початкова назва башти - Слюсарська (до кінця XVIII ст.), у XX ст. - Кравецька. У 1990 р. башту реставровано (автори проекту - Є. Пламеницька, А. Тюпич).Кушнірська башта збудована в кінці XVI на початку XVII ст. Розміщена на лінії оборонних валів, південніше Слюсарської башти, прузі скелі каньйону. Як і дві попередні башти, сарська башта призначалася для гарматного обстрілу протилежного берега Смотрича. Башта - прямокутна в плані (6,8x6,3 м), з боку каньйону триярусна, з боку міста двоярусна. Споруда пошкоджена наприкінці XVII ст. і внаслідок подальшого руйнування збереглася лише на висоту одного поверху. Первісно башта називалася Кушнірською (до кінця XVIII ст.), в XX ст. - Різницькою.