НІКОПОЛЬ

Нікополь — місто обласного підпорядкування у Дніпропетровській області. Адміністративний центр Нікопольського району. Четверте за чисельністю населення місто області, центр Нікопольського марганцевого басейну, в місті працюють два підприємства металургійної та декілька машинобудівної промисловості.

ІСТОРІЯ

Заселення території, де розташоване сучасне місто Нікополь, за результатами археологічних досліджень належить до часів неоліту, доби міді-бронзи, скіфо-сарматського періоду. Вона була зручна для заселення внаслідок перетину саме тут торгового водного (поДніпру) та сухопутного шляхів, зокрема відомого в VI–XIII ст. «із варяг у греки» та Соляного з Криму. Тривалий час (із IV по XIV ст.) цей край входив до складу володінь різних кочових народів — гунів,аварів, болгар, хозар, угрів, печенігів, половців, ногаїв. Це була південна точка улусу Мамая.

КОЗАЦЬКА ДОБА

Наприкінці 15 століття землі за Дніпровськими порогами починають освоювати українські козаки. Наприкінці 16 століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро —Микитин Ріг. Сама назва Микитин Ріг належить до часів готської держави. Саме в цих місцях загинув великомученик Микита, готський воїн. Зараз він є святим покровителем Нікополя. Перше документальне свідчення про цю переправу є у щоденнику посла німецького імператора Еріха Лясоти, який побував у Запорізькій Січі 1594 року. З 1639 по 1652 рік у районі Микитиного Рогу (в парку Перемоги, центр сучасного міста) була розташована Січ, яку називаютьМикитинською або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року, рятуючись втечею від переслідувань польської влади, прибувБогдан Хмельницький. Під його керівництвом у січні 1648 року козаки розгромили польський гарнізон, який стояв на Січі. Тут же Хмельницького, на початку лютого, було обрано гетьманом України. У джерелах 1652 року згадується невелике поселення Микитине, розташоване в цій же місцевості. За умовами Андрусівського договору у Микитиному козаки, що їздили по сіль у Крим, мали переправлятися через Дніпро. З цього часу в документах поселення згадується під назвою Микитинський Перевіз. Січ звідси була перенесена на острів Чортомлик у 1652 році. 1764 року російський уряд прийняв рішення про будівництво в цій місцевості пристані з фортецею. 1779 року розпочалося спорудження фортеці, якій було дано назву Слов'янськ. За наказом новоросійського губернатора Г. Потьомкіна разом з фортецею мали побудувати і місто Слов'янськ, майбутній центр губернії. Але ні фортеці, ні міста так і не було збудовано. 1782 року поселення було перейменоване на Нікополь (грец. місто Микити). На той час у ньому налічувалося 200 будинків, переважно запорозьких козаків, котрі переселилися до містечка після зруйнування Нової Січі. Мешканці Нікополя займалися в основному торгівлею, рільництвом та рибальством. В описі до атласу Новоросійської губернії за 1798 рік зазначено, що у казенному містечку Нікополі було 3 водяні млини, 21 вітряк. Містечком проходив чумацький шлях, яким возили сіль з Криму. У першій половині 19 століття Нікополь починає розвиватися як торгово-ремісниче містечко. Важливу роль у цьому відігравала Нікопольська пристань. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки. Першим заводом у 1832 р. став цегляний. 1836 року було засновано матроський цех, який здійснював перевезення товарів водними шляхами. А з 1853 року почалося регулярне судноплавство з Нікополя до Одеси. Станом на 1886 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Нікопольської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії, мешкало 6570 осіб, налічувалося 1251 дворове господарство, існували 2 школи, салотопний завод, 2 цегельних заводи й 2 крамниці. За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 17097 осіб (8276 чоловічої статі та 8821 — жіночої), з яких 13432 — православної віри, 3284 — іудейської.

НОВИЙ ЧАС

В середині 19 століття у Нікополі з'явилися перші промислові підприємства — салотопні, цегельні, тютюнові. Населення поступово відходить від сільського господарства. На розвиток Нікополя мали великий вплив початок видобування марганцевої руди у басейні з 1886 року та введення в експлуатацію залізниці Кривий Ріг—Нікополь—Олександрівськ у 1903 році, у 1905 р. було збудовано вокзал. З початком видобування руди були засновані чавуноливарний і механічний завод Худякова (згодом завод «Більшовик»), який виготовляв дрібне обладнання для гірничої промисловості. 1895 року почав діяти ще один механічний завод Каршевських. Крім цих підприємств на 1896 рік у Нікополі діяло ще понад 20 невеликих заводів (цегельно-черепичний, олійний, миловарний, пивоварний та ін.), на яких працювало близько 300 робітників. Також у місті було 154 ремісничі майстерні. Розвиток промисловості і торгівлі сприяв зростанню чисельності населення. 1867 року у Нікополі проживало 17 650 мешканців, а у 1896 — вже 19 472. В місті налічувалося 2763 житлові будинки, 101 вулиця і 7 провулків. Тривалий час у місті не було жодного медичного закладу, 1896 року було відкрито лікарню на 25 ліжок. Перший навчальний заклад — парафіяльне училище — відкрили 1808 року. 1838 року воно перетворене на морське парафіяльне училище.

НОВІТНІЙ ЧАС

Напередодні Першої світової війни у Нікополі проживало 26 тисяч мешканців. Кількість будинків становила 2692, в місті діяло 2 лікарні і 14 навчальних закладів. Була бібліотека, кінотеатр і громадський сад. Під час подій Першої світової війни і громадянської війни у Нікополі неодноразово змінювалася влада. Післяжовтневого перевороту 1917 року в Нікополі в січні 1918 року створюються органи влади під керівництвом партії більшовиків. За Берестейською угодою влада УНР дозволила увійти на свою територію німецько-австрійським військам і у квітні 1918 року австрійці зайняли Нікополь. З листопада 1918 року внаслідок революції у Німеччини австрійці покинули місто і владу захопили більшовики. У червні 1919 р. в місті відбулося народне повстання (Троїцьке) проти комуністичної влади, яке було потоплено у крові угорцями і китайцями. У серпні 1919 року Нікополь окупували війська Добровольчої армії під командуванням генерала Денікіна. Але у вересні в місто увійшла Українська народно-повстанська армія Нестора Івановича Махна. До січня 1920 р. Нікополь був центром анархістської республіки. В січні 1920 року знову захоплений Червоною Армією і встановлено радянську владу. У жовтні того ж року до міста підійшли війська під командуванням П. Врангеля і на декілька днів захопили місто. Біля с. Шолохове відбувся найбільший кінний бій Громадянської війни між 2-ю Кінною армією і кінним корпусом генерала Бабієва. Білі програли і 18 жовтня з Нікополя їх витіснили війська більшовиків. Після входження до складу УРСР 1921 року Нікополь став центром однойменного повіту, з 1923 року — райцентром у складі Криворізької округи. Голодомор 1921–1922 рр. забрав життя тисяч нікопольців, фіксувалися випадки людожерства, лише допомога американської благодійної організації АРА допомогла вижити нікопольцям. На 1 січня 1925 року в місті проживало 9 955 жителів. У 1932 р. в Нікополі розпочалося масштабне будівництво Південнотрубного заводу. на його будівництві люди рятувалися від голодної смерті. але все одно у місті померло більш як 2 тисячі осіб.. У квітні 1935 року почав діятиНікопольський південнотрубний завод, який згодом став одним з найбільших виробників прокатних труб у СРСР. Значно розширили виробництво інші 23 промислових підприємства. У 1937 році Нікополю був наданий статус міста обласного підпорядкування. До 1941 року чисельність населення зросла до 70 тисяч. Під час Німецько-радянської війни Нікополь був окупований німецькими військами з 17 серпня 1941 року. 8 лютого 1944 року в ході Нікопольсько—Криворізької операції звільнений від окупації. У 50—80-ті роки Нікополь став центром промислового вузла, основу якого становили підприємства металургії — Південнотрубний завод та завод феросплавів (з 1966 року), машинобудування — заводи кранобудівний, легкої та харчової промисловості, будматеріалів. Місто нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.