ВЕЛИКІ БУДИЩА

ВЕЛИКІ БУДИЩА (у 17–18 ст. – Будища, Будища Великі) – село Диканського району, центр сільської Ради, якій підпорядковані села Кардашівка, Олефірщина (Олефірівщина, Алферівка), Писарівщина, Чернечий Яр. Розташоване на правому березі річки Ворскли, за 36 км від Полтави і за 8 км від райцентру. 1313 жителів (1990).

Назва села походить від слова «буда» – споруди, де добували поташ, вугілля, дьоготь, селітру. Склалося з багатьох хуторів та кутків, назви яких збереглися й до 20 ст.: Вигін, Вовчий Яр, Говтва (Свято-Борисове), Зубенщина, Каутів Яр, Кулики, Миколаївський Яр, Покрівщина, Хоменків Яр та інші. Виникло село у другій половині 14 ст. як одне з укріплень на річці Ворсклі, на кордонах тодішнього Великого князівства Литовського, до складу якого ввійшли ці землі після вигнання звідси золотоординців. З 1569 й до середини 17 ст. поселення знаходилося під владою Речі Посполитої, з 1654 в складі Російської держави, з 1660 – сотенне містечко Будиської (Великобудищанської) сотні Полтавського полку.

Під час Північної війни 1709 село було ареною боїв між російськими і шведськими військами. З 2.III до кінця квітня тут знаходилася штабквартира Карла XII. Більшість жителів містечка тоді перебралася на лівий берег Ворскли, де розташувалася табором і нападала звідти на інтервентів. Великобудищанський сотник Максим Левченко і його брат Михайло зі своїми людьми стали захисниками Полтавської фортеці (з початку її облоги і до розгрому шведів під Полтавою). За даними перепису маетностей Полтавського полку 1722 у селі – 643 двори, жителі займалися бджільництвом, вирощенням тютюну, тут відбувалося 2 ярмарки на рік. У 1745 – 3 шпиталі. У жовтні 1775 після ліквідації Полтавського полку увійшли до складу Полтавського повіту Новоросійської губернії 1784 віднесені до Катеринославського намісництва, з 1796 – Малоросійської губернії, з 1802 – Полтавської губернії, з 1803 – Зіньківського повіту. У першій чверті 19 ст. у селі був маєток надвірного радника, малоросійського поштового директора Г. П. Милорадовича, 1824 маєток перейшов у спадок його дочці Є. Г. Мосоловій.

На час перепису 1859 у селі – 427 дворів, 2984 жителів, 6 церков, у тому числі муровані Миколаївська (з дзвіницею, 1801) і Троїцька (з двома дзвіницями, 1819), при них школи і бібліотека (1859); селітряний завод (заснований 1747), відбувалося 4 ярмарки на рік, щотижня – базари. На 1863 село – центр волості, 427 дворів, 3344 жителі, селітряний завод, 2 муровані та 3 дерев’яні церкви, сільське училище. За переписом 1900 у селі (з хуторами) – 3 сільські громади, мурована Миколаївська (1801), Троїцька (1819), Георгіївська (дерев’яна, 1884) церкви; земська, 4 церковнопарафіяльні і школа грамоти (1892), безплатна громадська бібліотека (569 книг, відкрита 1889). 1901 засновано цегельний завод Д. Я. Зеіселя. За переписом 1910 у місткчку Великобудищанської волості налічувалося 690 господарств, 3608 жителя, цукеркова фабрика. У 1902 та під час революції 1905–1907 селяни, які працювали в диканській та жуківській економіях Кочубеїв, брали участь у страйках, вимагаючи підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня та ін.