Село (1.1 тис. жителів) Чигиринського району, розташоване на схилах великої балки (Холодний Яр), по якій протікає річечка Сріблянка, що впадає в р. Тясмин. Місця ці були заселені за часів Київської Русі. У районі городища в XIII ст. ще до монгольської навали був заснований Мотронинський монастир-фортеця, від якого збереглися лише потужні оборонні вали. Він неодноразово руйнувався завойовниками, але завжди відновлювався. Останній раз Мртронинський монастир був відбудований в 1568 р. у верхів’ях Холодного Яру. У письмових джерелах Мельники вперше згадуються в 1629 р. З 1667 р. село відійшло у володіння Речі Посполитої, а потім, згідно з “Вічним миром”, опинилося на нейтральній території, що не підлягала заселенню. Але поступово в 1720-ті роки Мельники знову обживаються. У середині XVIII ст. монастир стає одним з осередків боротьби проти уніатської церкви, яка цілеспрямовано насаджувалася в цих місцях, а Холодний Яр служив пристановищем незадоволених свавіллям влади. У цих місцях в 1768 р. зародилося потужне повстання гайдамаків, що одержало назву “Коліївщина”. У Холодному Яру знаходився центр гайдамацького руху. Поташний Яр був арсеналом повстанців, де виготовлялися зброя і порох. Із Гайдамацького Яру повсталі, відслуживши молебень, уперше виступили. До 200-річчя “Коліївщини” в 1968 р. ці та інші історичні місця, пов’язані з повстанням гайдамаків, були відзначені десятьма стандартними пам’ятниками. Після приєднання правобережних українських земель до Російської імперії в 1793 р. Мельниками володів польський поміщик І. Сабановський, а з середини XIX ст. — сенатор І. Фундуклей. У 1804 р. у Мотронинському монастирі на місці дерев’яної побудували кам’яну Троїцьку церкву, що зачаровує своїм лаконізмом, навіть аскетизмом порівняно з будинком ігумені і келіями черниць, які повернулися до монастиря в 1990-х роках. На будинку Троїцької церкви нещодавно встановлена меморіальна дошка з барельєфом Михайла Значко-Яворського (у чернецтві Мелхіседек), який був безкомпромісним борцем проти уніатської церкви, коли правобережні українські землі входили до складу Речі Посполитої.
