ІБЕРІЙКА ГІРКА

Iberis amara — однорічна трав'яниста гола або вкрита рідкими волосками рослина родини хрестоцвітих. Стебла прямостоячі, 10—40 см заввишки, ребристі, вздовж ребер опушені з назад відхиленими волосками, вгорі майже голі. Листки чергові, довгасто-клиновидні, тупі; нижні — звужені в довгий черешок, верхні — сидячі, з стеблообгортною основою, спереду з 2—4 відхиленими тупими зубцями, зрідка майже цілокраї. Квітки двостатеві. Плід — округлий, стиснутий з боків стручок. Цвіте у червні — липні.

Поширення

Дико росте в Середній і Південній Європі. На території України розводять у садах як декоративну рослину, інколи дичавіє.

Сировина

Для лікарських потреб використовують траву іберійки (заготовляють під час цвітіння рослини) і насіння. Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад

Трава іберійки гіркої містить глюкозинолати (головним є глюкоіберин), кукурбіацин, флавоноли (похідні кемпферолу і кверцетину); насіння — глюкоіберин (1,4 % ), глюкохейролін та інші глюкозинолати, кукурбітаніни (кукурбітацин Е, І, J, К).

Фармакологічні властивості і використання

Препарати з насіння іберійки виявляють чітку серцеву дію, викликаючи в значних дозах систолічну зупинку серця. В минулому настойку іберійки використовували при хворобах серця, зокрема при грудній жабі. Глюкозинолати насіння виявляють бактеріостатичну дію, а кукурбітаніни — цитотоксичну. Висока отруйність кукурбітанінів стримує використання їх з лікувальною метою. У зарубіжній народній медицині насіння і траву іберійки використовують у разі необхідності стимулювати виділення шлункового соку і жовчі. Частіше, особливо при захворюваннях печінки і жовчного міхура, спиртові витяжки іберійки застосовують у поєднанні з іншими лікарськими рослинами (дудник лісовий, кмин звичайний, меліса лікарська, мята перцева, ромашка лікарська, солодка гола, чистотіл звичайний). Рослина містить сильнодіючі речовини і потребує обережності при застосуванні її.