Волочище

З давніх-давен через цю місцевість проходив торговий шлях, що перетинав річку Збруч, на обох берегах якої виникло два поселення з однаковою назвою Волочище. Перша писемна згадка про одне із них (Волочище), розташоване на правому березі ріки, зустрічається в акті від 9 липня 1463 року про поділ „Отчини своєї", коли воно дісталося князю В. Збаразькому. Пізніше поселення перейшло за грамотою короля Сигізмунда І, маршалку Волинської землі, князю Костянтину Івановичу Острозькому. Від князів Острозьких через деякий час воно знову переходить до володінь князів Збаразьких. В описі Кременецького замку за 1545 р. сказано, між іншим, що міщани крем'янецькі скаржилися складачам опису про незвичні побори, вказуючи при цьому, що у Збаражі, Волочиськах і Жигівцях князь Михайло Збаразький з матір'ю „від воза по два гроші беруть".

У документах про сплату податків за 1583 р. згадувалось, що містечко було невеликим, бо в тому році платило податок з 23„домів ринкових", з 70„домів вуличних" та 42„убогих халуп". Перед цим, у 1580 р., польські жовніри спалили майже все Волочище, і через те протягом трьох років жителі не могли сплачувати податки.

У 1631 р. після смерті князя Єжи Збаразького, останнього з представників цього роду, Волочиськ в числі інших володінь Збаразьких переходить до князів Вишневець- ких, а після 1744 р. - до Мошинських.

Наприкінці XVIII ст. Підволочиськ під назвою Унтерволочиськ австрійською адміністрацією був включений до Староміщенської волості Тернопільського округу і лише 1857 р. йому надали право волосного містечка у Скалатському повіті. Дещо пожвавився розвиток міста завдяки будівництву тут протягом 1869-1871 рр. залізниці Львів-Підволо- чиськ-Одеса. Вона мала важливе значення для торгівлі хлібом між царською Росією та Європою. Помірні ціни на товар приваблювали купців з Німеччини, Швейцарії, Бельгії, Голандії. Також процвітала торгівля худобою, птицею, яйцями. З Австро-Угорщини постачали промислові товари та горілку. Про розмір тодішнього бізнесу можна було судити з того, що місцевий банк Апутіка мав філію у Швейцарії.

У Підволочиську неодноразово бував І. Франко. У 1939 р. разом з іншими відомими письменниками тут перебували О. Довженко і А. Малишко.

Серед пам'яток архітектури - мурована церква Пресвятої Трійці (1863 р.), колишня ратуша, частина синагоги, вілли Громніцких та Григоращуків. Частково збереглися колишні християнський та іудейський цвинтарі. Є тут і музей-кімната УПА, пам'ятники „Ангелу-Хоронителю" (2001 р.), Тарасу Шевченку (1992 р.), жертвам комуно-більшо- вицького режиму (1998 р.). На околиці міста, зі сторони Тернополя, височить символічна могила воякам легіону УСС-УГА та ОУН-УПА.

Перед тим, як продовжити маршрут далі, радимо звернути у село Скорики, за 10 км на північ від Підволочиська. У селі (перша згадка про яке - 1598 р.), яке лежить над річкою Вовчок, можна оглянути унікальну пам'ятку архітектури національного значення, внесену до пам'яток ЮНЕСКО, дерев'яну церкву Іоанна Богослова (1744 р.).

Далі на південь від Підволочиська за 36 км потрапляємо у Скалат(1512 р.), де можна оглянути: руїни замку (1630 р.), в якому проводяться реставраційні роботи; римо-католицький костьол (XVIII ст.); церкву Преображення Христового (1872 р.); будинок лікарні, якому 110 років.