ОКУНЬ ЗВИЧАЙНИЙ

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4 ОКУНЬ ЗВИЧАЙНИЙ. Perca fluviatilis L. Родина окуневих у водах Української РСР представлена десятьма видами, з яких найчисленнішими і найпоширенішими є роди окунь, судак і йорж, менш відомими — перкарина та чоп. Вони живуть переважно у прісних водах, хоч деякі з них постійно перебувають в осолонених ділянках морів. Для представників родини окуневих властиве те, що спинцих плавців 2 або 1, розділений на 2 частини, передня з яких підтримується колючими променями. У анальному плавці є 1—3 колючки. На щелепах та інших кістках рота багато зубів.

Окунь звичайний серед родини окуневих найвідоміший. Тіло в нього відносно коротке, овальної форми, стиснуте з боків, досить яскраве. Спина темно-зелена, боки зеленуватожовті. По боках тіла є кілька темних смужок. Черевні плавці та хвіст яскраво-червоні, передня частина спинного плавця сіра з темною плямою, задня — зеленувато-жовта. Звичайно в глибоких водоймах окунь має темніше забарвлення, ніж у мілководних.

Тримається риба в ямах під кущами, у заглибинах, звідки зручно полювати на дрібних рибок. Улітку виходить ближче до трав'янистих заростей і на мілини. Восени близькі за віком особини збираються в табуни й переміщуються у найглибші місця водойми.

Росте окунь повільно, проте найінтенсивніше на першому році життя, досягаючи в більшості водойм України довжини тіла 4—6 см. У наступні роки темп росту сповільнюється. Трирічні риби мають довжину тіла 14—16 см, масу — понад 50—110 г. Довжина восьмиліток досягає близько 28—ЗО см, маса — понад 400—600 г. Довжина десятирічної самки досягає 35 см, маса — 1 кг. Проте риби такого розміру зустрічаються рідко.

Окунь нереститься рано навесні при температурі води 8—15°. Статеві продукти в усіх плідників дозрівають не одночасно, у зв'язку з чим відкладання ікри триває понад два тижні, а при періодичних похолоданнях і довше. Ікру окунь не розсіває, як більшість риб, а випускає у вигляді прозорих драглистих стрічок на відмерлі стебла рослин. Довжина стрічки залежить від розмірів самки і коливається від 10 до 150 см. Стрічка має вигляд мережива з драглистих ниток. Всередині вона порожня. У стрічці довжиною 70— 100 см налічується 13—23 тис. ікринок. Тривалість інкубації ікри коливається від одного до двох тижнів. Вийшовши з оболонок, личинки опускаються на дно і не приклеюються до рослин. Тримаються вони поодинці, близько до берегів не підходять. При похмурій погоді личинки розподіляються по всій товщі води рівномірно, а при сонячній — тримаються біля дна.

Через півтора тижні після народження, досягши довжини 7— 10 мм, вони утворюють табуни, стають активнішими, переміщуються на більші відстані.

Вважають, що личинки окуня довжиною понад 10—12 мм починають споживати менших. Вони швидко обганяють у рості решту своїх ровесників і, залишаючись у межах однієї водойми, тримаються відокремлено від основної маси мальків, відрізняючись від них і поведінкою. Одночасно виділяється група найменших особин, які продовжують живитись тільки планктоном. Вони значно відрізняються від ще однієї групи мальків, які живляться організмами, що знаходяться на рослинах та на дні. Отже, дуже рано, уже на першому місяці життя, молодь окуня ділиться на 3 категорії за характером живлення: хижаки, бентофаги і планктофаги. З ростом і збільшенням різниці в розмірах відбувається перерозподіл особин між групами. Частина мальків до осені продовжує живитись планктоном, а більші й найчисленніші мальки споживають мішаний корм. Межа між хижаками і бентофагами стає чіткішою, незважаючи на те, що частина великих бентофагів могла б живитись молодими рибами. У зв'язку з різним характером живлення до осені молодь окремих груп досягає не тільки різних розмірів, а й різного фізіологічного стану. Живлення рибою сприяє швидкому росту, стимулює раннє статеве дозрівання. Так, в експериментальних ставках усі окуні довжиною 70—80 мм, виловлені в жовтні, могли нереститися наступної весни. Цікаво, що особини, які утримувались у спеціальних садках і постійно живились тільки рибою, досягли статевої зрілості при довжині тіла 57 мм, тоді як ті з них, що не одержували рибного корму, статевої зрілості не досягли. Усі ці особливості різних груп окуня позначаються й на будові луски. Помічено пряму залежність між розміром риби й розміром луски, а також кількістю склеритів (кілець) на ній. Так, в окуня довжиною 122 мм налічується до 106 склеритів, а довжиною ЗО мм — тільки 25. Отже, наявність кількох груп окуня, що розрізняються за характером живлення, дає змогу виду найповніше використовувати кормові ресурси водойм і досягати максимальної чисельності. Це свідчить про пластичність виду, його широкі пристосувальні можливості, завдяки чому окунь освоює водойми з різними умовами життя і скрізь досягає значної чисельності.

Окуні, які живуть у прибережній зоні й для яких характерний сповільнений темп росту, промислового значення не мають. До того ж вони часто конкурують у живленні з молоддю цінних видів риб і можуть знищувати значну кількість, їхньої ікри на нерестовищах. Тому чисельність їх обмежують.