Місто (12.3 тис. жителів), центр району, розташоване на крутих схилах широкої долини р. Велика Вись. Новомиргород виник в 1740 р. на місці зимівника запорозьких козаків Тресяги, коли тут почали селитися переселенці з околиць Миргорода Полтавської губернії. В 1751 р. після еміграції сюди сербського полковника І. Хорвата-Куртіца із загоном співвітчизників на кордоні Російської імперії з Річчю Посполитою починається створення Нової Сербії. Центром цього тимчасового, що проіснувало кілька десятків років, військово-адміністративного утворення стає Новомиргород. Через два роки для захисту від татарських набігів тут зводиться земляний шанець, у середині якого розмістився склад боєприпасів, а на бастіонах встановили з десяток гармат. Вочевидь, І. Хорват-Куртіц був жорстоким командиром — описано випадок, коли він наказав стріляти з гармат по поселенцях, що зібралися біля його канцелярії, вимагаючи виплати коштів на утримання. В1762 р. генерал-лейтенанта І. Хорвата-Куртіца звинуватили у зловживаннях під час керівництва заснованою ним колонією, позбавили чинів і заслали до Вологди, де він і помер у 1780 р. У Новомиргороді в 1766 р. побудована Іллінська церква, якій судилося стати найстарішою із збережених архітектурних пам’яток області. Мабуть, після Великої Вітчизняної війни навколо її огорожі були посаджені дерева, які сьогодні майже повністю сховали церкву. В 1773 р. Новомиргород одержує статус міста, але це не привело до його значного зростання. Багаторічний статус військового містечка не сприяв розвитку ні ремесел, ні торгівлі і населення міста ніколи не перевищувало 10 тис. чоловік Тільки в 1959 р., коли з Новомиргородом об’єднали сусіднє місто Златополь (що до 1787 р. називалося іуляйполе) і два сусідні села (Виноградівку і Катеринівку), чисельність його жителів перейщлла давній рубіж.