Місто (11.7 тис. жителів), центр району, розташоване на крутих берегах безіменної річечки — правої притоки р. Сугоклія. Поселення виникло в 1767 р. на землях, розташованих на південь від Нової Сербії і району, контрольованого Новослобідським козачим полком. Після другої російсько-турецької війни (1768-1774 рр.) завдяки остаточній ліквідації загрози татарських набігів, вигідному географічному положенню і чотирьом щорічним ярмаркам до середини 1780-х років Бобринець стає доволі великим селом. Наприкінці 1828 р. воно одержує статус міста і перетворюється на повітовий центр. Найстарішою спорудою Бобринця є Микільський собор, збудований в 1850 р. Дивно, але і дуже символічно, що саме в цьому, розташованому нині майже в самому центрі незалежної України місті відбулося зародження такого важливого в культурі кожної нації виду мистецтва як театр. У 1854 р. у пристосованому під театр приміщенні мандрівна театральна трупа Л. Млотковського дає кілька спектаклів. Вони справили величезне враження на братів Дубровинських, що вирішили влаштувати сімейний театр. Згодом вони залучили до цієї справи свого племінника М. Кропивницького, який служив секретарем Бобринецької ратуші. В 1859 р. місцеве повітове училище закінчив І. Тобілевич (Карпенко-Карий). Він в 1862 р. познайомився із заїжджим московським актором І. Соболевим і також “занедужав” театром. У 1863 р. майбутні корифеї української сцени об’єднали свої інтереси і створили театральну трупу, яку очолив М. Кропивницький. Після перенесення повіту в Єлизаветград туди ж перебирається і трупа майбутнього першого українського професійного театру. У Бобринці зберігся будинок повітової школи, де вчилися майбутні драматурги і актори М. Кропивницький та І. Карпенко-Карий, два будинки, у яких починалася їхня театральна діяльність, а також пам’ятник М. Кропивницькому (1972 р.).
