ЧЕРНІВЦІ

На світі э міста, котрі сяють, мов зорі, своєю древністю, красою чи багатством. Чернівці важко порівнювати з зорею. Вони чимось нагадують скромні зірочки чорнобривців. І не стільки співзвучністю назв, скільки вишуканою простотою і приємним контрастом кольорів та форм.

Хтозна, коли під вікнами українських хатин з’явились чорнобривці. Так само й витоки Чернівців ховаються у сивій давнині. Від тих прадавніх епох залишилися лише незначні рештки, але й вони можуть розповісти чимало цікавого. Руїни могутнього валу й заплилі рови на ленківеиькій околиці нагадують про велелюдне місто-фортецю на південних рубежах Галицької держайи Можливо, цей древній град називався Черном, і мешкали в ньому! Чернівці: ремісники, купці, вої.

Фрагменти кам’яної кладки на вершині Цецинськоі гори - ось і все, що залишилось від вежі-донжона літописного "города Цецина". Майже шість століть томіу знатний боярин Хотько Цеиинський, певно, пригощав тут господаря Молдавії Олександра Доброто, коли той зупинявся на перепочинок, їдучи до славного короля Польщі Владислава Ягайла.

8 жовтня 1408 р, господар Олександр видав "Уставництвоо митах", у котрому вперше згадані Чернівці - важливий митний пункт на торговельному шляху між Львовом і Чорним морем. На зламі 80-х років XV ст., за Штефана Великого, вони стали центром повіту й почали називатися містом. У князівській грамоті від 15 березня 1490 р. згадані дві церкви "от міста от Черновцих". Знаменно, що ця перша згадка про Чернівці як про місто передана саме українським словом.

Трагічною була доля беззахисного міста в ту епоху великих битв і походів. Восени 1497 р. тут розігрався останній акт драми для відступаючого після погрому в Козьминському лісі польського війська. Стоячи серед сумного попелища, онук великого Ягайла - невдатний Ян Ольбрахтблагав Пана Бога про порятунок. Ні! Не від смерті, якої він не боявся, а від ганебного полону. Загін рицарів зумів пробитися через Прут і вивезти свого короля до Снятина.

Стислі літописні звістки свідчать, що 1509 та 1538 років шляхетські загони спопеляли Чернівці. Скільки горя, мук і сліз людських за тими скупими рядками середньовічних хронік!

1538 р. Молдавське князівствоостаточноопанували турки. Чернівці, як й уся Буковина, опинилися під османським ярмом. У численних гурецько-польсько-козацьких війнах містечко не раз ставало жертвою вояччини. Та кожного разу відроджувалося з попелу, обставлялося дерев’яними хатками, прикрашалося церковцями, зацвітало садами

На чолі громади стояв виборний війт або шолтуз /від нім. шультхайс

- суддя/, котрому допомагала рада з 8 чи 12 пиргарів /від нім. бюргер - міщанин/. Уперше така рада згадана в документі від 8 лютого 1599 р. Тодішній війт Ончул Юрашкович мав міську печатку, яку й приклав до згаданої грамоти.

За часів Хмельниччини до Чернівців навідувалися козацькі, татарські та інші загони, а в довколишніх лісах ходили сміливі розбійники-опришки на чолі з Мироном Дитинкою. Тоді попрощалися з життям деякі знатні чернівчани, зокрема Штефан Мургулець.

Від 1685 до 1699 р. у місті стояв польський гарнізон, залишений прославленим полководцем, королем Польщі Яном Собсським. Війтом у ті роки був Арсеній Кіцмань, а радними - Єремія Попович, Семен Робулецький, Гога Гіирчу, Тодор Чуч, Семен Варварів, Антоній Псрента, Григорій Верига, Дмитро Козак, Степан Верига, Тодор Респоп, Миколай Серетян та Василь Кіцмань.

Трохи згодом у Чернівцях уперше з’явилися російські вояки, котрі переслідували відступаючих з-під Полтави шведів і мазепинців. Проте шведи та союзні їм польські конфедерати ще майже п’ять років хазяйнували у місті й ближній околиці. 1739 р. російська армія фельдмаршала Мініха, повертаючисьзтурецькогопоходу, вчинила чимало збитків нещасним чернівчанам.

Але життя продовжувалось. Міщани займалися своїми справами : торгували, орали землю, пасли худобу, ходили до церкви, хрестили дітей, складали заповіти. В одному з них від 1741 р. читаемо, що міщанка Гафія, вдова по Дмитру, заповіла свою хату хрещенику Апостолу, котрий в присутності священиків та радних обіцяв шанувати й утримувати благодійницю, як рідну матір. Документ засвідчили : війт Косташ, Василь Слухайко, Петро Кожокар, Георгій Пітей, Петро Микичук та інші. Замість підписів вони приклали до грамоти пальці...

У липні 1762 р. через Чернівці переїздив англійський посланець Портер, якого супроводжував єзуїтський чернець Й,Боскович. Він записав у щоденнику, що містечко лежить на схилі горба на віддалі рушничного пострілу від ріки. В ньому було заледве 200 хат. зведених з дерева й критих очеретом. Портера розмістили в заїжджому дворі, а його свиту - по кращих хатах, у тому числі єврейських. "Більшість жителів, - писав Й.Боскович про тодішніх чернівчан, * то схизматичні греки. Але живе там і багато євреїв, які торгують на кордоні." Під "схизматичними греками" католицький чернець мав на увазі православних, тобто руснаків та молдаванів.

У Чернівцях тоді було три церкви : Успення Богородиці /біля Турецької криниці/, св. Миколая та св, Параскеви. Як і всі інші будівлі, вони були дерев’яні. Документи донесли до нас й імена священників : піп Семен, піп Вакуменкота піп Степан.

Малася тут і дерев’яна синагога, збудована ще на початку XVIII ст. Євреї жили окремою громадою - кагалом, котрий уперше згаданий у документах 1727 р.

Влітку 1774 р. скінчилася російсько-туреиька війна, під час якої Чернівці були під царською зверхністю, а в Садгорі працювала російська монетарня. Німецькі ремісники-лютерани під проводом барона Гартенберга-Садогурського з міді трофейних турецьких гармат карбували гроші й медалі, відливали дзвони. Австрія, котра посприяла підписанню миру між воюючими державами, добилася від Туреччини Буковини Наприкінці серпня 1774 р. здивовані чернівчани споглядали загони австрійських гусарів, котрі стали у місті гарнізоном. Згодом сюди прибув генерал Габрісль барон фон Сплені, глава військової адміністрації краю. Для Чернівців почалась нова епоха, яка принесла з собою нові культурні впливи.

Що ж побачив тут австрійський генерал? У Чернівцях та на Клокучці мешкали 290 сімей : 178 християнських та 112 іудейських. За соціальним станом християнські сім’ї розподілялися таким чином : 2 боярські, 4 мазильські /дрібна шляхта/, 10 священицьких, 48 селянських та 114 служилих людей /арнаутів, умблаторів та баранів/. На чернівецьких землях розташувалися два села : Рошош, де проживали 146 сімей, та Горече, в котрому мешкали 35 сімей.

Роль головної вулиці відігравав так званий Великий Львівський шлях. У Чернівцях він починався біля броду навпроти Жучки, піднімався на гору до старої синагоги /сучасна вул, Барбюса/ й тягнувся вздовж Єврейського рову, яким протікав потік. На з’єднанні сучасних вулиць Хмельницького та Сагайдачного через рів був перекинутий дерев’яний місток, за яким дорога піднімалася вгору до митниці й церкви св. Параскеви. Далі на південь тягнулися городи, луги й ліси.

Цей шлях не мав покриття й під час дощів ставав непрохідним. Згадуваний англієць Портер через це не міг вийти з заїжджого двору й оглянути чернівецькі церкви. Вуличками вільно розгулювали домашні тварини й птахи. Вночі, бувало, пробігав і вовк. Чернівчани, йдучи по хмиз до сусіднього лісу, який вкривав сучасну Театральну площу й горб за нею, брали з собою дрючки, щоб у разі потреби відігнати хижого звіра. Та що дивуватись, коли й 120 років по тому чернівецькі газети скаржилися, що Університетською вулицею пастухи щоденно проганяють худобу, яка залишає по собі неприємні сліди. 1897 р. газета "Буковина" писала, що перед митрополичою резиденцією, "котрій справді не знати, чи є десь рівня щодо оригінальності і краси", розташована "толічка з ріжними природними і неприродними горбками, на них корови, безроги і всяка зьвірина в найбільшій згоді - мала іділля...".

І 774- і 775 рр. австрійці зводили будівлі для командирів та гарнізону на південній околиці міста, біля сучасної римо-католицької церкви. На іншій околиці, яка називалася Магала, 1777 р. збудували нову православну церкву св. Трійці /знаходилася на місці сучасного спортмайданчика педучилища/. Дорога до храму згодом отримала назву Троїцької вул, /нині Б. Хмельницького/.

У квітні 1778 р. генерала Сплсні змінив генерал Карл барон фон Ь.нценберг, котрий сприяв переселенню до Чернівців ремісників та торгівців, їм безкоштовно роздавались ділянки під забудову. Переселенці почали влаштовувати млини, броварні, винокурні, цегельні, готелі /"Піл Чорним орлом",'Під Золотим кораблем" та ін./. З 1786 р. проводилися двотижневі Петрівські ярмарки, які сприяли піднесенню міської та загальнобуковинської торгівлі.

В одному із донесень Енценбсрг писав . "Усім відомо, що Чернівці тісні й цілком збудовані з дерева та й у більшості нужденно". Зведення кам’янииь розпочалося 1780 р. Найперший цегляний будинок - двоповерховий "Генеральський дім", збудований того року, зберігся донині /на розі вулиць Шкільної та Ш.Алейхсма/. Пізніше він розширився углиб Шкільної за рахунок різних прибудов. Друга кам’яниця була зведена на протилежному боці Головної вулиці, але трохи вище /1782 р./. Вона називалася "Домом полковника". Зараз тут розташований Ляльковий театр. Після реставрацій (866, 1890 рр. та початку XX ст будинок набув сучасного вигляду.

Від 1780 р. почали впорядковувати Головну вулицю. Її обладнали стічними канавами, покрили гравієм і поступово продовжили донизу, схилом гори /сучасна вул. Нікітіна/ аж до Прута. На півдні вона доходила до нинішньої Центральної площі, котрої тоді ще не було. Тоді ж на Головній вулиці з’явилися ліхтарі.

Ще наприкінці 1778 р. на місці теперішнього скверика на розі Г оловної та Шкільної була влаштована дерев’яна римо-католицька церква з вежою, на якій встановили годинник - перший у Чернівцях! До неї вчащали й греко-католики. Згодом відремонтували Миколаївську церкву, збудували нову церкву Успення Богородиці /1783 р./. Православна спископія перенеслася з Радівців до Чернівців і отримала назву Буковинської. Для єпископа звели невеличку резиденцію /на місці сучасної/.

У Чернівцях відкрилася перша школа - так звана нормальна. Заняття у ній розпочалися І березня 1784р. У ній був один учитель, 51 учень та 17 учениць. Генерал Енценберг купив для неї будинок, який знаходився між "Генеральським домом" і сучасним Турецьким мостом. Тому й вулиця одержала назву Шкільної. Зараз на місці першої школи розташована СШ 14.

1786 р. військова адміністрація була скасована й замінена цивільною. Буковину приєднали до Галичини як автономний край на чолі зі старостою. У Чернівцях було запроваджено магістрат, до якого належали суддя й 4 радники християнського віросповідання. Перші вибори до нього відбулися

7 травня 1786 р. Суддею став В.Паладій, а радниками - Г.Димитрович. Т.Попович, Й.Гампель та Н.Фьолькер - перший господар готелю "Під Чорним орлом".

Наступного року в Чернівцях провели обмір дворів, облік домовласників та нумерацію обійсть. У самому місті тоді нарахували 414 будинків та 2686 душ населення. Чернівці за кількістю мешканців обігнали Сучаву /2517 душ/ і стали найбільшим містом Буковини.

1 788 р. з метою заохочення приватного кам’яного будівництва влада звільнила власників кам’яниць на ЗО років від сплати державного податку й на 10 років - від міського поземельного податку. Найспритніші міщани кинулися розбирати Цецинську фортецю. З’явилася навіть приказка : "Половина Чернівців збудована з Цецинського замку". Саме тоді розпочалася забудова Головної вулиці й площі Ринок /Центральної/ капітальними одно- й двоповерховими домами.

На початку XIX ст. Чернівці вже більше нагадували місто, ніж село. Тут існували пошта, гарнізонний та міський шпиталі, військова та приватна аптеки, друкарня /з 1799 р./, обозна "фабрика" тощо. На 1801 р.

у місті працювали 144 ремісники, котрі поступово об’єдналися у цехові корпорації. Всього було створено 12 цехів. У якості 13-го виникло "Братство митців", до якого належали художники, друкарі, псрсплітники книг, годинникарі, різьбярі та ювеліри. Згодом утворилися також "Колегія аптекарів" і "Колегія хірургів".

У грудні 1808 р розпочалися заняття у Чернівецькій гімназії, для якої у 1814-1824 рр. було збудоване окреме приміщення. Зараз у ньому розташована СШ 1. З 1809 р. у Чернівцях працювали акушерські курси.

1825 р. краєвим інженером став А.Марін, родом із Калуша. В значній мірі завдяки його енергії місто, котре мало вже понад 8 тис. мешканців, почало набувати цивілізованого вигляду. Під керівництвом Маріна була впорядкована й забрукована Ринкова площа, а також сплановані й частково покриті гравієм вулиці Руська, Франца /28 червня/, Краєвого Управління /Чайковського/. 1830 р. він заклав Народний сад /парк/, керував будівництвом ратуші, збудував новий міський шпиталь /1833 р./, при якому 1852 р. відкрився пологовий будинок.

На чолі магістрату з 1832 р. стояв бургомістр. Щоправда, міське управління цілком залежало від державної адміністрації. Першим бургомістром став Ф.Лігоцький, котрий займав цю посаду аж до революції 1848-1849 рр.

Відлуння революційних подій у Європі докотилося й до Чернівців. У розмовах міщан з’явилися нові, досі невідомі вирази : конституція, парламент, свобода слова. Була організована міщанська та учнівська гвардія чисельністю 6 рот. У червні 1848 р. відбулися перші вибори до парламенту. Депутатом від Чернівців був обраний префект гімназії А.Краль, знімчений чех, людина консервативних поглядів. Інші сім депутатів від Буковини, в тому числі Л.Кобилиця, були селянами, п’ятеро з них - українцями.

У Чернівцях не дійшло до барикад і стрілянини, зате шибки й навіть віконні рами в помешканнях реакціонерів неодноразово вибивалися радикалами з числа молоді. Деякі чиновники та професори гімназії навіть повтікали з міста.

Революція скасувала панщину. Буковина відокремилася від Галичини і згодом стала окремим австрійським герцогством. Чернівці набули статусу красвоі столиці. Це до певної міри сприяло економічному, демографічному та культурному розвитку міста. З 1864 р. воно мало автономне самоуправління у формі виборної міської ради на чолі з бургомістром.

Зовнішніми ознаками зрушень у напрямку до цивілізації було відкриття 1850 р. Торгово-промислової палати й поштамту, 1855 р. - телеграфу, 1860 р. - Буковинської ощадної каси, 1866 р, - Львівсько-Чернівецької залізниці, а також кількох банківських установ. Збільшилась кількість ремісничих майстерень та дрібних підприємств.

Загалом же Чернівці розвивалися як центр міжнародної та місцевої торгівлі. У всякому разі заможні обивателі пили каву, привезену з Гамбурга, з лимонами, доставленими з Трісста, й курили турецький тютюн.

Швидко зростало населення міста. Якщо 1840 р. воно нараховувало лише 12 624 мешканці, то 1859 р. - вже 26 345 чоловік. На 1880 р. чисельність чернівчан досягла 45 600 душ.

Відкрилися нові школи : лютеранська, єврейська, реальна. В гімназії запроваджено викладання деяких предметів на румунській та українській мовах. Почала виходити постійна газета "Буковина" /німецькою мовою/, а з 1868 р. "Черновітцер Цайтунг". Відкрилися Краєві бібліотека та музей

Змінювався й зовнішній вигляд міста. Після тривалого будівництва, 1862 р. була освячена нова церква св. Параскеви, 1864 р. - катедральна церква св. Духа. Тоді ж розпочалося спорудження величної єпископальної резиденції. Протягом 1871-1873 рр. постав солідний Урядовий будинок, навпроти якого посадили новий парк /сквер на сучасній Радянській площі/. 1875 р. був збудований Краєвий виділ /нині Палац школярів по вул. Шептицького/. Тоді ж освятили оригінальну вірмено-католицьку церкву, а два роки по тому ще оригінальніший іудейський Темпль. Слідом за ним відкрився Міський театр та концертний зал Музичного товариства. Споруджувалися гарні будинки різних установ, шкіл, училищ, готелів. Але справжньою окрасою міста стала резиденція митрополитів Буковини, завершена 1882 р.

Однак спорудження багатоповерхових будинків стримувалося відсутністю у Чернівцях водопроводу та каналізації. У зв’язку з цим страшною бідою для міста ставали дощі. Бували випадки, коли під час злив у бурхливих потоках води просто на вулицях топилися діти. Влітку 1893 р., наприклад, на Руській вулиці змило малюка, тільце якого згодом знайшли ажу Мольниці. Іншого хлопчика, котрий тонув біля готелю'Париж" /тепер магазин "Товари для молоді" на Центральній пл./, люди встигли врятувати.

Зараз важко повірити в те, що до початку XX ст. у Чернівцях майже не було брукованих вулиць. Навіть Панська вул. /О.Кобилянської/ мала гравійне покриття, а з боків - широкі й глибокі канави. Лише попід стінами будинків вимощувалися з широких квадратних плит тротуари. Влітку, коли було сухо, пориви вітру підіймали такі хмари пилюки, котрі, на думку тодішніх чернівчан, можна було порівнювати з бурями в африканських пустелях.

Лише 1894-1896 рр. у місті спорудили водопровідну та каналізаційну системи. Одночасно почала діяти електростанція, і з 5 лютого 1896 р. на центральних вулицях засяяло електричне освітлення, яке замінило газові ліхтарі. А 3 березня вже й у ратуші "була саля нарад вперше електрично осьвітлена. З тої нагоди зробили радники овацию свому бурмистрови...”, - писала про це газета "Буковина". Тоді ж розпочалося прокладання трамвайної колії від Народного саду до залізничного двірця. 18 липня 1897 р. до послуг чернівчан став трамвай.

Сучасники починають сприймати Чернівці як велике і, головне, як європейське місто. Цьому посприяло не лише збільшення кількості шикарних ресторанів, затишних кав’ярень чи кегельбанів, де збиралася елегантно одягнена публіка. Важливіше те, що провінційний дух Чернівців почав витіснятися свіжими струменями інтелектуалізму, пройнятого загальноєвропейськими естетичними прагненнями й смаками. Якщо у травні 1847 р. геніальному піаністу Ференцу Лісту довелося п’ять діб чекати, доки помісне панство збереться до Чернівців на його концерт; якщо Ю.Федькович лише наприкінці 1860 р. вперше почув про Т.Шевченка; якщо ще весною 1877 р. депутати міської ради сперечалися, чи потрібен Чернівцям власний театр, - то вже в 90-і роки XIX ст. тут панував культ музики, театру та Шевченка.

Чим це пояснюється? Певно тим, що з’явилася нова генерація людей, котра виросла в умовах розбудови народної освіти /з 1869 р./ і яка мала до своїх послуг університет, святково відкритий 4 жовтня 1875 р. Це було покоління, котре формувалося не лише під зовнішніми впливами, але й завдяки культурно-просвітньому подвижництву Е.Р.Нойбауера, Ю.Федьковича, Л .А.Штауфе-Симігіновича, С. Воробкевича, К.Е.Францоза, Й.Г.Обріста, А.Гржімалі. Започатковуючи самобутнє чернівецьке культурне середовище, вони з самого початку орієнтували молодь на кращі естетичні зразки XIX ст. як Заходу, так і Сходу, а також на місцеві народні традиції. Таке багатство культурних впливів та взаємодій створювало благодійну атмосферу для молодого покоління Воно притягувало до Чернівців талановиту молодь з провінції та з-поза меж краю. Досить згадати лише діячів української громади : С.Смаль-Стоцького, О.Поповича, В.Ясенииького, 0 Кобилянську, О.Маковея, М.Івасюка. В інших національних групах Чернівців теж з’явилося чимало видатних особистостей. Словом, це була генерація більш освічена, дієвіша, прогресивніша, демократичніше, сміливіша, різнобічніша в естетичних уподобаннях. Вона була європейська у повному розумінні цього слова.

З її появою пожвавилося й урізноманітнилося громадське та літературно-мистецьке життя, просвітницька діяльність, видавнича справа, політична боротьба за національні та соціальні права Справжніми вогнищами культури й просвіти стали народні доми, навкруг котрих гуртувалися різноманітні товариства. Наприкінці 1895 р. їх було в Чернівцях 164 Щоправда, як писала місцева газета, "не всі з тих товариств розвивають ся рівно добре, ... а лише товариства шпорту процвитають",

XX століття Чернівці зустріли з населенням 67 622 чоловіки, з незмінним бургомістром Антоном бароном Кохановським на чолі та з прагненням до респектабельності. Символом цього прагнення став новий будинок дирекції Буковинської ощадної каси, споруджений 1901 р. ліворуч від ратуші. Плавні й водночас шляхетні лінії стилю Сецесіон, котрі в той час можна було помітити не лише в архітектурі, але й у меблях, одязі, жіночих зачісках, сповістили постання нової епохи в історії Чернівців.

Місто почало перетворюватись на досить значний торгово-фінансовий та промисловий центр на сході Австро-Угорської імперії. Комерсанти, банкіри та підприємці споруджують солідні офіси, модерні будинки, оригінальні вілли. "Чернівці завзяли ся бути столицею, на лад иньших; майже на кожній улици будуються нові доми і місто щораз більше розширює ся", - відзначала тоді газета "Буковина".

Як і всі європейці, тодішні чернівчани були діловиті, працьовиті й критично устосовані Критиці піддавали все, окрім "найяснішого монархи" Франца-Йозефа 1,до якого ставилися з трепетною пошаною як до символа стабільності, поступових реформ та державної толерантності. Найгострішими критиками були соціалісти, котрим взагалі не подобалася існуюча система. Зате їм були до вподоби червоні краватки, які служили партійним" елементом їхнього туалету. Попередники сучасних "зелених" критикували інтенсивну забудову міста, оскільки вона вела до зменшення кількості садів і скверів. Вони обурювалися поганим станом і недостатнім поливанням вулиць, через що "наша столиця виглядає часом гірше Садагури, не в гнів сказавши тамошному чудотворному рабінови..,",

У відповідь на це міська рада ухвалила влаштувати новий гіарк ім ф.Шіллера та покрити вулиці бруківкою.

Заповзяті театрали критикували стан "старого” театру. Вони вважали, що він вже не відповідає естетичним потребам столичних мешканців. Тоді на кошти міського бюджету був збудований новий театр, котрий за архітектурою та інтер’єрами не поступався віденським В орнаменті його бокових ризалітів і зараз бачимо старі чернівецькі герби.

Тодішні чернівчани були переконані в тому, що живуть у правовій державі. Тому їх не влаштовували старі й тісні приміщення органів судочинства. 1 ось зводиться простора "Палата справедливості", стилізована під флорентійське палаццо XV ст. Зараз у ній розміщується державна краєва адміністрація.

Не задовільняв чернівчан і маленький залізничний вокзал, збудований ще 1865-1866 рр. Тому споруджується величний "Колійний двірсць", який мав нагадувати гостям міста, що вони прибули не в якесь провінційне містечко, а до краєвої столиці.

Будували хоча й небагато, але поважно, гарно, на віки, так, щоб залишити нащадкам і добру пам’ять про себе, і впорядковане європейське місто. Тодішні чернівчани пишалися ним, його діячами, спорудами й історією. Поштові картки з панорамою міста, видами вулиць, площ, будівель та написом "Грюс аус Черновітц" розсилалися по всьому світу.

Але окрім зовнішньої привабливості та цікавого минулого, Чернівці відзначала ще одна важливіша риса, котра стала на Заході "притчею во язицех". Цс - чернівецька толерантність, яка була наслідком тривалого співжиття кількох народів. Тут мирно уживалися синагоги, церкви, костели, кірхи й п’ять народних домів. Тут навіть таблички з назвами вулиць мали німецький, український та румунський надписи, а всі чернівчани володіли трьома -чотирма мовами.

Старі Чернівці були острівцем культури й толерантності, над яким ширяли вітри різних епох і який омивали хвилі різних цивілізацій. Кожна з них принесла щось своє - особливе й неповторне, що в сукупності й витворило цей феномен під назвою Чернівці.

Олександр МАСАН.