Основні внутрішні реставраційні роботи в замку та створення у ньому музейної експозиції завершились в 1975 році.
Під експозиційні зали пристосували кімнати на другому поверсі. Першу назвали “шпалерною”, бо вона оформлена високомистецькими, ручної роботи, шпалерами XVI століття.
Шпалери - це настінні безворсові килими із вовняних або шовкових ниток, виткані особливим способом. Техніка їхнього виготовлення надзвичайно складна, трудомістка і ви-магала великої майстерності. Створювалися шпалери на спеціальних ручних верстатах, методом вибіркового ткацтва, тобто окремими ділянками, які пізніше зшивалися тонкою шовковою ниткою. Виконувались роботи кольоровими вовняними і шовковими нитками (інколи посрібленими та позолоченими) по наперед заготовлених малюнках. Шпалери ще називають гобеленами - від імені знаменитого французького майстра шпалерного ткацтва Гобелена.
В експозиції “шпалерної” зали Олеського замку представлено два гобелени, створені на сюжети поеми Гомера “Одісея”. На одній з них відтворено момент, коли Одісей зі своїми товаришами відпливає від острова циклопів. Тут показано циклопа Поліфема, який кидає їм навздогін вирване із землею дерево. Шпалера так і називається - “Поліфем”.
Назва другої шпалери - “Одісей на ловах”.
У “шпалерному” залі відтворено інтер’єр кінця XVI - початку XVII століття, у ньому влаштовано відновлену за давніми зразками пічку.
Із “шпалерного” залу через старовинні оригінальні замкові двері XVII століття можна пройти у невеличку кімнату з виходом на галерею, у якій розгорнута експозиція давньої де рев'яної скульптури. У цій кімнаті с лише одні двері, тому повертаємось назад і знову із “шпалерного” залу йдемо у велику палату, де експонується живопис і скульптура XV-XVІ сголіть. Звідси прямуємо у кімнату, прикрашену стюковою мозаїкою. Тут є гарна кахельна пічка, яка стоїть у глибокій ніші; на стінах експонується портретний живопис XVІІ ст.
Наступний зал - кімната з каміном і поліхромованою дерев’яною аркою; у ній відтворено інтер’єр замку XVII-XVIII століть.
Далі розташована кімната над брамою, в якій теж відтворено інтер’єр XVIII століття. З кімнати над брамою потрапляємо у зал без прикрас - зал українського монументально-декоративного мистецтва XVII століття., де експонуються ікони, іконостас, вівтарі. За ним - зал Альтамонте, названий так від великої батальної картини, на-мальованої художником Мартино Альтамонте, яка має назву “Битва під Віднем 1683 року”.
Досить цікавою є історія цієї картини, як і постать самого художника. Мартіно Альтамонте прожив довге і плідне життя (1659-1745). Німець за походженням, Мартіно народився в Італії, де минули його дитинство і молодість. Художню освіту М.Альтамонте здобув у Римській академії Святого Луки.
На запрошення короля Яна III Собеського М.Альтамонте приїжджає до Жовкви для створення великого батального по-лотна “Битва під Віднем”.
Мартіно Альтамонте не мав великого досвіду в батальному живописі, тому поставився до королівського доручення надзвичайно відповідально. Перед початком роботи він ознайомився з описом битви, а також слухав спогади очевидців та вивчив вже наявні художні полотна і гравюри про переможні кампанії Яна III Собеського.
У 1684 році М.Альтамонте стає свідком незвичайного видовища. З нагоди дня народження старшого сина Якуба король Ян III Собеський влаштував для гостей виставку захоп-лених під Віднем трофеїв: зброї, військових обладунків, численних турецьких наметів, зокрема і намету великого візира Кара-Мустафи. Мартіно Альтамонте зробив ряд замальовок з натури, які використав під час роботи над батальною картиною.
Величне художнє полотно “Битва під Віднем 1683 року” - це складна багатофігурна батальна композиція, головною постаттю якої є король Ян 111 Собеський - видатний польсь-кий воєначальник, визволитель Відня і рятівник Європи від турецької експансії. На картині відтворено вирішальну фазу бою по розгрому турецького табору. Художник розгортає велику панораму місцевості, на першому плані якої сповнена нестримного руху сцена бою. Світлом вихоплена головна група: постаті Яна III Собеського в блискучому парадному обла- дунку та його сина Якуба.
У центрі композиції зображено гусара, який тримаючи обі-руч великого довгого меча, замахнувся ним на турецького вершника. Цей турок теж ось-ось має випустити бойовий дротик у гусара. І хоча інтрига цього поєдинку не ясна, однак доля турка вирішена - якщо він уникне гусарського меча, то неодмінно впаде від удару націленого в нього довгого списа іншого гусара. У цій сцені закладено ідею переможного для поляків бою.
Про те, що військо султана зазнає поразки видно з падаючого перед конем Яна Собеського турецького воєначальника і втікаючого переляканого яничара з правого боку картини. На задньому плані видніються панічно відступаючі турецькі загони перед наступаючими стрімкими лавами польських воя-ків, які видніються за спиною свого короля.
Єдність батальної композиції забезпечує центральна по-стать короля Яна III Собеського, кінь якого звівся на задні ноги, а передніми готовий розтоптати падаючого турка. В руках короля не видно зброї, а тільки пірнач - знак найвищого військового командування. Згідно давної традиції воєначальник перемагає завдяки Божій силі. Цієї тези дотримувався і сам Ян III Собеський, адже у своєму листі до Папи Римського він писав про битву під Віднем: “Ми прибули, побачили, а Бог переміг”.
Вгорі над постаттю короля Яна III Собеського художник зобразив білого орла, що летить над його військом, а ще вище - у хмарах видніються два ангели, які тримають стрічку з написом латинською мовою із 113 псалому: “Високий над усіма народами Господь”.
Колоритне вирішення картини такого великого розміру (в експозиції показана не вся) створювало для художника неабияку складність. Адже постаті на передньому плані, максимально наближені до глядача, виконані в натуральну величину. Глибокими за психологічною характеристикою є образи воїна, який, рятуючи своє життя, залишає поле бою, і молодого турка, що вмирає.
Незважаючи на драматизм бою, на творі Мартіно Альта-монте не видно крові, адже картина мала прикрашати родинну святиню короля Яна III Собеського - жовківський парафіяльний костел і за задумом повинна була нести високі ідеали гуманізму.
Робота над картиною “Битва під Віднем” була завершена у 1692 році - до десятиріччя знаменної події. Розмір полотна 7,65x7,31 м. Тепер ця картина є окрасою не лише залу Альта-монте, а й всього музейного комплексу “Олеський замок”.
Із залу Альтамонте піднімаємося кількома дерев’яними сходинками в наступний високий зал. Тут експонується дерев’яна скульптура XVIII століття.
По сходах можна зайти у маленьку, трикутну за формою кімнатку, яка має вихід на невеличкий балкон. Коридором через двері проходимо у дві суміжні кімнати, в яких влаштовано експозицію творів мистецтва XVIII століття. З цього ж коридору кам’яні сходи ведуть на третій поверх, де знаходяться службові приміщення. Ідучи вниз по кам’яних сходах, потрапляємо у найдавнішу частину замку і замкові підвали, де добре видно старі мури, тріщину від землетрусу, замкову криницю.
Вийшовши на подвір’я, варто оглянути верхню частину цієї ж криниці. Піднявшись вузенькими кам’яними східцями з внутрішнього подвір’я, потрапляємо на дерев’яну галерею, з якої відкривається захоплююча панорама довколишньої місцевості - замковий парк, ставок, Олесько та схили гір Вороняків.
До замку прилягає велика територія. Пагорб серед непрохідних боліт був основою укріплення Олеської фортеці. Далі по схилах пагорба знаходилися зовнішні лінії оборони. В різних місцях велося будівництво житлових та господарських споруд, розбивалися сади і парки, облаштовувалися ставки. Впродовж століть усе це змінювалось. На сьогоднішній день від цих споруд нічого не залишилось. Хіба місцями із землі виступають залишки фундаментів, стін, аркад. Можна знайти тут і вістря стріли чи уламки кераміки. Все тут дихає давниною. Тому територія довкола замку оголошена охоронною зоною пам’ятки архіте-ктури та історії.
Свого часу з північного боку замкового схилу висадили гарний фруктовий сад, а з півдня розбили парк в італійському стилі. Коло ставка спорудили будиночок для відпочинку після купання.
У кінці XIX століття поблизу замку проведено меліоративні роботи. Болота трохи підсушили. В давніх інвентарних описах згадується регулярний парк. Перераховується, що у ньому росли, зокрема, різноманітні декоративні кущі і такі рідкісні дерева, як кипариси, плодоносні цитрини. Парк прикрашали декоративні скульптури, альтанки, фонтани.
А до самого замку вели дві насипні дороги: одна від так званої “Бродської брами” - сенаторська, а друга з Олеська - королівська. Вони були обсаджені липами. Тепер на місці цих гребель вулиця, яка веде із Олеська до замку.
Після передачі Олеського замку Львівській картинній га-лереї, крім робіт із облаштування всередині замку музейної експозиції, велися роботи і з реконструкції садово-паркової системи. З одного боку замку відновлювався парк, з іншого - фруктовий сад. Було розчищено зарослі кущів, посаджено групові і поодинокі дерева, розплановано парк, заповнено замкові ставки водою. Сьогодні туристи мають можливість оглянути замок як зовні, так і всередині, а також прогулятися парковими доріжками та полюбуватися давньою красою.

    Останні матеріали