Місто (4.9 тис. жителів) адміністративно підпорядковане Слов’янській міськраді, розташоване на лівому бере зі р. Сіверський Донець. Із багатьох джерел (записок німецького дипломата С. Герберштейна, Никонівського літопису, “Книги Великому кресленню”) відомо, що в цих місцях в XVI ст. річкою проходив своєрідний кордон з Диким полем. У 1624 р. землі уздовж Сіверського Дінця були подаровані (царським указом) духівництву, і незабаром біля підніжжя крейдяних гір на правому березі був побудований монастир, який розграбували і спалили кримські татари в 1679 р. Згодом монастир був відновлений і за сторіччя перетворився на великого феодального власника. Внаслідок секуляризації церковне майно та угіддя Святогірського монастиря перейшли у скарбницю, і в 1788 р. обитель закрили. Незабаром власником тутешніх земель став Г. Потьомкін, який побудував на одній із крейдяних гір розкішний палац і влаштував на березі мальовничого заплавного озера купальні, названі тоді лазнями. Виникле на лівому березі ріки є. Банне (так Святогірськ називався до 1964 р., з 1964 до 2003 р. — Слов’яногірськ) і стало початком найвідомішого на сучасному Донбасі курортного містечка. В 1844 р. указом імператора Миколи І був відновлений Успенський Святогірський монастир і впродовж півстоліття постав ансамбль його споруд. Біля підніжжя гори були побудовані Покровська церква із дзвіницею (1851 р.), Успенський собор (1859 р.)> монастирські стіни з вежами і павільйони (середина XIX ст.), келії і готель (1887 р.). Сходи піднімалися на крейдяну гору до найбільш ефектної монастирської споруди — Миколаївської церкви (XVII-XIX ст.) і печерних церков Олексіївської, Антонія і Феодосія. Після націоналізації монастирських споруд в 1922 р. у готелі відкривається будинок відпочинку ім. Артема і поступово він обростає санаторіями та пансіонатами, Святогірськ перетворюється на головний курорт усього Донбасу. В 1980 р. комплекс колишніх монастирських споруд оголошений історико-архітектурним заповідником, а в роки незалежності України повернутий церкві. В 2004 р. на берегах Сіверського Дінця засновується третя (після Києво-Печерської і Почаївської) — Святогірська лавра православної церкви. У радянські часи у місті з’явилися два унікальних пам’ятники. Перший зводився на противагу монастирській церкві, розташованій на крейдяній скелі. Це один з небагатьох пам’ятників, створених в 1920-і роки за ленінським планом монументальної пропаганди, що збереглися. Він повинен був персоніфікувати могутність і непереможність нового політичного ладу країни. З цим завданням видатний український скульптор І. Кавалерідзе та архітектор Г. Вербенко впоралися на славу. Грандіозний 27-метровий пам’ятник державному і партійному діячу Артему (Ф. Сергєєву), (1927 р.), виконаний у найрідшому для країни стилі конструктивізму, панує над навколишнім пейзажем і видний за десятки кілометрів. Другий пам’ятник установлений на могилі лейтенанта В. Камишева, який в 1943 р. із крони старого дуба коректував вогонь радянської артилерії при звільненні Святогірська. Снаряд зрізав дерево, воїн загинув, а в 1970 р. його останки перепоховали біля підніжжя пятиметрового фрагмента стовбура, що став своєрідним пам’ятником герою.

 


    фейсбук