м. Білгород-Дністровський
Фортеця розташована в східній частині міста, на скелястому правому березі Дністровського лиману. На місці укріплень у VI-V ст. до н. е. існувало давньогрецьке місто Тіра, що пізніше називалося Маврокастро (Чорна фортеця), Аспрокастро, Монкастро, Четатя-Алба (Біла фортеця), Аккерман (Біле місто). Фортеця являє собою складну систему з кількох різночасових ліній оборони, яка сформувалася протягом ХНІ—XIX ст. За описом Евлія Челебі (між 1640-1666 pp.), вона мала три ряди зовнішніх стін, три ряди валів і три брами, а також порізному, але майстерно збудовані башти. Периметр укріплення складався з 35 башт, з'єднаних куртинами.Перші оборонні укріплення - квадратний у плані (25x25 м) замок з чотирма наріжними круглими баштами, брамою, двома пристінними житловими корпусами та каплицею, який дістав назву цитаделі, був зведений, за Г. Логвином, за часів галицьких князів -у 2-й половині XIII - 1-й половині XIV ст. На думку інших дослідників, замок збудували генуезці, які деякий час володіли містом. Оборонні мури заввишки до 15 м і завтовшки 3-5 м завершувалися зубцями-мер-лонами та відкритими бойовими галереями. П'ятиярусні башти, згідно з різними функціями, які вони виконували в обороні цитаделі, мали різні розміри (діаметри - від 9 до 14 м). Башти завершувалися зубцями-мерлонами та конусоподібними дахами. Бійниці - вузькі, щілиноподібні, з великими внутрішніми камерами. Первісна брама зі звідним мостом знаходилася в західному оборонному мурі. З часом її замурували, влаштувавши натомість нову, південну браму у вигляді невеликого аркового отвору, що закривався звідним мостом. Цитадель, ймовірно, мала другу, зовнішню лінію оборонних мурів, фрагмент якої зберігся в основі північного муру, що проходить по нижньому пругу скель з боку лиману.З 1400 р. Білгород-Дністровський увійшов до складу Молдавського князівства під назвою Четатя-Алба. У 1438 р. на південь від цитаделі почалося будівництво грандіозної оборонної системи загальною довжиною понад 2 км з 26 баштами. Ці укріплення сформували дві обо-ронні лінії, що охопили з півдня територію цитаделі, Верхнього міста (розташованого за принципом "окольного града") та Нижнього міста (передмістя, пізніше названого Цивільним двором). Наприкінці XIX ст. на території цих укріплень віднайдено плити з гербом молдавських господарів та написами, що підтвердили час будівництва (1438-1454 pp.) й дали змогу7 встановити ім'я будівничого - майстра Федорка, котрий, на думку дослідників, походив з Галичини.Укріплення Верхнього міста, яке призначалося для розміщення гарнізону, охоплювали з півдня замок-цитадель, в плані наближаючись до трапеції. Чотири з шести башт цієї укріпленої лінії розміщувались на східному боці, з боку поля. Передмістя (Нижнє місто) було оточене подвійним оборонним муром. Внутрішній мур завтовшки до 5 м і заввишки 6-7 м з'єднував триярусні (до 11 м заввишки) бойові й глухі башти квадратної, восьмигранної та п'ятигранної у плані форми, що розміщувалися з інтервалом близько 30 м. Зовнішній оборонний мур, тонший і нижчий, проходив паралельно, на відстані 5-8 м від першого. Йоп підошва сягала дна оборонного рову, ширина яког становила 15 м, а первісна глибина - 21 м. У разі потреби рів заповнювався водою з лиману.З західного боку до Верхнього та Нижнього міс вузькою смугою, що простяглася вздовж лиману, прилягала ще одна частина фортеці - Портовий двір. У товщі його фортечних мурів знаходилися галереї, що вели до лиману, а також водогін з глиняних труб. Підоднією з восьмикутних башт проходив підземний хід, що виходив нагору біля села Переможного; другий хід ішов з Верхнього міста до південної околиці. Нині підземелля засипані. Укріплення Аккерманської фортеці є унікальними не лише в Україні, але й далеко за її межами. Роботи з реставрації фортеці ведуться з I960 р. під керівництвом І. Шмульсона та І. Іваненко.
