Сільський зелений туризм визнано окремим видом туризму, розвиток якого є пріоритетним напрямом державної політики у статтях 4 та 6 Закону України “Про туризм”, № 324 від 15.09.1995 р. У законодавстві України сільський зелений туризм розглядається як одна із послуг, що може надаватися в рамках господарської діяльності особистих селянських господарств.
За Законом України “Про особисте селянське господарство” № 742 від 15 травня 2003 року, юридична природа ОСГ полягає в тому, що це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського по¬рядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.
У законодавчому полі нашої держави термін «сільський зелений туризм» вжито у Законі України «Про особисте селянське господарство» щодо одного з видів діяльності особистих селянських господарств (ОСГ) — надання послуг сільського зеленого туризму з використанням майна цих господарств. Члени ОСГ здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог законів України та інших нормативно-правових актів. Така діяльність пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності, позиціонується як один із різновидів робіт і послуг в особистому підсобному господарюванні та підлягає обліку, який здійснюють місцеві органи влади.
В такому випадку законодавство України прямо встановлює, що сільський зелений туризм як вид діяльності дозволів не потребує реєстрації фізичної особи як підприємця (п. 7 Постанови КМУ № 297/2006). Якщо необхідно показати туристам певні місцеві пам’ятки або природні принади округи, то ці послуги (туристичний супровід) потребують спеціальної освіти та дозволу.
Обов’язки фізичних осіб, які є власниками або орендарями садиб і не зареєструвалися як підприємці, включають – крім подання декларації про доходи до податкової інспекції – подання статистичних відомостей до місцевих органів виконавчої влади, а також ведення книги реєстрації туриста.
Варто також перевірити, чи не прийняли місцеві державні адміністрації програми розвитку туризму, зокрема, сільського. Такі програми передбачають збір даних про власників садиб, які можуть надавати послуги з розміщення і харчування туристів, а також допомогу з інформування власників садиб про потенційних туристів і навпаки, інформування туристів про власників садиб, які надають послуги.
Власник садиби має право отримувати інформацію, необхідну для своєї діяльності у сфері туризму, в державних органах та сільських і селищних радах, а також брати участь у розробці місцевих програм розвитку сільського зеленого туризму (стаття 24 Закону України “Про туризм”).
Окремою формою підтримки в багатьох місцевих програмах визнано надання державною службою зайнятості дотацій безробітним, які підтвердили намір започаткувати власну справу в сфері сільського туризму і згодні зареєструватися як приватні підприємці.
Члени ОСГ, що надають послуги у сфері сільського зеленого туризму, зобов’язані:
• своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
• дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства;
• надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.
ЧИ НЕОБХІДНА РЕЄСТРАЦІЯ ФОП?
Для надання послуг із розміщення та харчування туристів власнику садиби не обов’язково реєструватися як ФОП. Крім того, власник садиби може сплачувати внески на своє пенсійне та соціальне страхування добровільно, якщо в цьому виникне потреба.
Чи зможе власник садиби найняти працівника, якщо це буде необхідно у розпал туристичного сезону? Так, зможе. Трудові договори між власником садиби, який не зареєструвався як підприємець, та працівниками укладаються тільки письмово і підлягають реєстрації протягом одного тижня у місцевому органі служби зайнятості за місцем проживання працівника (стаття 24-1 Кодексу законів про працю). А також завжди є можливість укласти цивільно-правовий договір згідно законодавства.
Державна реєстрація фізичних осіб:
• Фізичні особи — власники або орендарі індивідуальних засобів розміщення (проживання) надають послуги з тимчасового розміщення (проживання) без державної реєстрації їх як суб’єктів підприємницької діяльності.
• Відповідно, обов’язкова реєстрація як суб’єктів підприємницької діяльності для власників або орендарів колективних засобів розміщення, які надають послуги з тимчасового розміщення (проживання).
Обов’язки фізичних осіб не зареєстрованих як підприємці:
• Подання декларацій про одержаний дохід до органів податкової служби.
• Ведення книги реєстрації клієнтів.
• Подання статистичних відомостей.
• Наявність спеціальної освіти не обов’язкова.
• Надання клієнтам достовірної і своєчасної інформації (п.п.7 та 13 Постанови КМУ №297/2006 р.
ЛІЦЕНЗІЇ ТА ІНШІ ДОЗВОЛИ
Ліцензування послуг із розміщення та харчування туристів законом не вимагається. В статті 5 закону України “Про туризм” це виписано дуже чітко і в Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” № 1775 від 01.06.2000 р. ліцензії для цих видів діяльності не передбачені.
Послуги та засоби розміщення (проживання)
Послуги з тимчасового розміщення (проживання) – це діяльність юридичної та фізичної особи з надання місця для ночівлі у засобі розміщення за плату, а також інша діяльність, пов’язана з тимчасовим розміщенням (проживанням), передбачена законом.
Індивідуальні — житло, в якому за плату або безоплатно надається обмежена кількість місць (менш як 30). У такому засобі одиниці розміщення (кімнати, житло) повинні бути відокремлені одна від одної.
Колективні — засоби розміщення загальною кількістю місць 30 або більше, в яких надають місце для ночівлі в кімнаті чи іншому приміщенні і за які справляється плата за встановленими цінами. (Постанова КМУ від 15.03.2006 р. N 297«Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання).
Власник садиби може звернутися із заявкою про надання категорії своїй садибі як туристичного об’єкта добровільно, якщо це потрібно для задоволення запитів туристів. Але це його право, а не обов’язок (стаття 19 Закону України “Про туризм”).
Також власник садиби не зобов’язаний мати освіту за спеціальністю “готельне господарство”, щоб надавати послуги з розміщення і харчування туристів. Проте, треба пам’ятати, що в разі наявності десяти або більше місць для розміщення ту¬ристів, власник садиби буде зобов’язаний виконувати вимоги Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг (Наказ Державної туристичної адміністрації України № 19 від 16.03.2004 p.).
ОПОДАТКУВАННЯ
Фізичні особи – власники або орендарі індивідуальних засобів розміщення зобов’язані подавати у визначений законодавством строк органу відповідної податкової служби декларацію за встановленою формою про дохід, отриманий від надання таких послуг, вести книгу реєстрації, в якій зазначається прізвище, ім’я та по батькові мешканця, рік народження, місце проживання (перебування) та документ, який посвідчує особу, дата прибуття та вибуття, вартість наданих послуг. Статистичні відомості подаються до місцевих органів виконавчої влади за встановленою ними формою (Постанова КМУ від 15.03.2006 р. N 297«Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання).
Доходи від оренди житла та інших приміщень садиби оподатковуються за загальною ставкою податку з доходів фізичних осіб 15%. Проте на цю суму не нараховуються збори на обов’язкове пенсійне та соціальне страхування, оскільки власник садиби тільки надає у користування своє майно, а не виконує при цьому інші платні роботи чи послуги для туристів (лист Пенсійного фонду України № 1852/04 від 27.02.2004 p.).
В законопроекті “Про сільський екотуризм” пропонується наступне: Діяльність з сільського екотуризму, в разі, якщо кількість ліжко-місць, що використовуються для забезпечення проживання туристів не перевищує 8, не підлягає оподаткуванню. Визначено також порядок обліку ведення доходів і витрат такими господарствами з метою обчислення суми загального річного оподатковуваного доходу.
Таким чином, для надання послуг сільського зеленого туризму в межах особистого селянського господарства не потрібно отримувати спеціальний дозвіл від державних органів, а доходи від такої діяльності оподатковуються на загальних підставах як доходи фізичних осіб, не зареєстрованих як підприємці.
Якщо власник садиби зареєструвався як приватний підприємець, то він має право без придбання патенту здійснювати торгівельну діяльність із продажу харчів вітчизняного виробництва, указаних у статті 6 закону “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” № 98 від 23.03.1996 р. (хліб і хлібні вироби, борошно, сіль, цукор, олія, молоко і вершки, крім згущених і добавок, безалкогольні напої, морозиво, дитяче харчування, яловичина і свинина, домашня птиця, риба, яйця, ягоди і садовина, медіа інші продукти бджільництва, картопля та плодоовочева продукція).
ФОПИ сплачують відповідно до групи і ставки!
НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Основними актами нормативно-правового регулювання, які підтверджують законність провадження сільського зеленого туризму в Україні, як галузі туристичного бізнесу, є:
– Закон України «Про туризм» від 18.11.2003 р. No1282-ІV;
– право особистих селянських господарств займатися сільським зеленим туриз-Омом, що визначено в статті 1 Закону України «Про особисте селянське господар- ство», No 742 від 15.05.2003 р.;
– постанова Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 р. No297 «Порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)»
– проект закону України «Про сільський та сільський зелений туризм» від 16.11.2004 р.;
– проект закону України «Про сільський аграрний туризм» від 29.04.2010 р.
