ВСЕБОГ

Природа в усій своїй високій магічно-чарівній красі! Небо! Сонце на небі! Небо і світ — єдиний і всеправедний Бог! І хай світиться ім'я Його! Від наших далеких пращурів упродовж довгих віків залишився відгук і в наших душах про розуміння єдиносущого господа, ім'я якого — Бог!

Зі словом "бог" спільний корінь мають слова: богатир, багач, багатство, збіжжя-збожжя, небога, небіжчик. Тисячолітні звичаї наших батьків-дідів залишили у нашій мовній скарбниці багато виразів зі словом бог: спасибі — спаси Боже; бог зна — Бог знає; помагайбі — помагай Боже; боронь Боже; Бог з тобою та інші, значну кількість приповідок: як у Бога день; живе, як у Бога за пазухою; жде, як пана Бога; нам Бога не вчити, як хліб родити... Слово Бог де-не-де змінилося на біг, що також вказує на його глибоку давність.

Дуже давні й інші поняття релігійної термінології, що збереглися від дідів-прапрадідів: свято, небо, рай, пекло, душа, похорон, вінчання, молитва, гріх, жертовник, сповідь, причастя, храм, вечірня, утреня та десятки, а то й сотні інших.

Наші пращури бачили, що все довкола одухотворене і живе своїм життям: живе земля, живе вода, живе повітря, живе небо, живе сонце, живуть покійники... З неба дивляться на нас зорі, іде дощ, тече річка, родить земля... І все в природі, як і кожна людина, має своє обличчя. Прислухаймось до струмочка чи річки... В одному випадку голос — дзвінкий, в іншому — глухий. Прислухаймось, як шумлять дерева у лісі! В тілі дерев, як і в людей, тече кров-сік, яка скапує з поламаної гілки, і стогне дерево, коли його рубають. А який ніжний дівочий стан у молодої берізки! Який гарний хлопець -молодець, ніби дуб молоденький! Які уста юнки, що мов полум'яні ягоди калини!

Божественний світ! Він в усьому сильніший за людину, тому вода, дерева, вогонь, вітер, блискавка, камінь — то все боги!

Сварог — не просто бог вогню, це той самий вогонь, що горить у печі. Дана — не просто богиня води, а й сама вода, вкрай потрібна людині для прожиття. А тому боги предків — не просто боги, а саме життя, в якому нічого не вигадано, все без слів зрозуміло, бо воно є насправді.

І коли наші предки говорили: "Сонце вранці грає, тішиться, далі піднімається і опускається", то вірили в те, що то не просто сонце, а жива істота, яка царює на небі, освітлює та зігріває землю вдень, а вночі ховається за землю, обходить її й на ранок з'являється на сході. Родину сонця складають місяць і зірочки. Сонце — то відблиск лику Божого, тому воно таке яскраве. І призначив його Всебог освітлювати землю й давати їй плодючість.

Окрім Дажбога, наші предки молилися Сварогу, Перуну, Хорсу, Ладі, Мокоші, Велесу та іншим сонячним богам, а також духам, що були опікунами різних природних явищ, промислів та ремесел. Та віра в єдиного Бога, який ще у наших дідів-прапрадідів був владикою усіх, хоча й не збереглося його імені, залишається і по сьогодні.

Досліджуючи та порівнюючи первісні релігії, від Будди, Конфуція та Заратустри починаючи, бачимо, що наша язичницька віра, тобто національна віра давніх предків, має у собі всі ті ознаки.

Про розуміння єдиного, найвищого Бога слов'ян згадував ще візантій­ський історик Прокопій Кесарійський (VI століття):

"Слов'яни вірують в єдиного бога, творця перунів, єдиного володаря всього світу, і в жертву приносять йому волів та інших звірят... Вони шанують ріки і вили (русалки) та інші божества, котрим приносять жертви".

Згодом цю вістку Прокопія підтвердив німецький священик XII століття у всесвітньо відомій "Слов'янській хроніці": "Є багато видів ідолопоклонства у слов'ян, — писав він. — Одні своїх божків поселяють у будованих свя­тилищах; інші божки замешкують ліси або гаї. Деяких зображують з двома, трьома і навіть більше головами. Та, незважаючи на багатьох і різновидих божків, котрі населяють поля і ліси, слов'яни не заперечують одного Бога в небі, який панує над іншими богами, а сам лиш займається небесними справами. Інші боги зродилися з крові його і вони тим досконаліші, чим ближчі родом і кров'ю до того найвищого Бога богів".

Про єдиного Бога слушно зауважує і російський історик О. Гільфердінґ у своїй "Історії балтійських слов'ян": "Жоден язичницький народ у Європі не підходив так близько до однобожжя, як слов'яни, що свідчить про глибину і якість їх народної мислі. В міфології грецькій, римській, германській земля становила осередок і головну частину світу, а небо залежало від неї; слов'яни ясно уявляли собі всю марність земного світу у порівнянні з небесною безконечністю, а це вказує на більшу силу мислі і на чистоту морального почуття... Віруючи, що найвищий Бог займається лише небесними справами, балтійські слов'яни вже й не поклонялись йому. Зате дітям і внукам небесного бога, яко земним божествам, поклонялися вони ревно".

Про найголовнішого Бога, хоча й без його імені, згадується у договорі 944 р. князя Ігоря з греками, який забезпечував інтереси Русі на Чорному морі і в якому мовиться: "Хто порушить їх (себто угоди), хай буде проклятий і Богом, і Перуном".

На вищість прабатьківської релігії порівняно з релігіями інших стародавніх народів вказує і їхня духовна та моральна вищість. Пошана до предків, віра в потойбічне життя, у небо та в добрі духи, а також у лихі сили породили чесноти, які непідвладні часу, шануються в нас і сьогодні: любов до рідних, працьовитість, щира доброта, допомога вбогим, сиротам, удовам, висока моральність, прагнення до пізнання та удосконалення.

Геродот називає наших предків "найхоробрішими і найправеднішими з-поміж усіх фракійців", Гомер — "найсправедливішими" людьми на світі. Горацій у своїй "Оді до римлян" закликає їх наслідувати варварів і залишити своє мерзенне життя: "Краще від нас живуть на своїх полях скіфи і суворі гети. Поля у них нерозмежовані, ужиток з полів і збіжжя свобідний, у поранні ріллі вони щорічно змінюються: хто виконав працю, відпочиває, щоби місце лишити іншому.

Не такі у гетів та скіфів звичаї, як у нас. Так, коли в дітей мати помре, добра мачуха не збиткується над ними, жінка додержує вірності мужеві, не знається з любовниками. У нас багате віно у жінок, а віном у гетів і скіфів є чеснота батьків і твердий між ними союз. Жіноча провина — безчестя в них і карається смертю*".

Адам Бременський, автор праці "Діяння єпископів Гамбурзької церкви", пише про західних слов'ян: "Всі ще блудять у поганстві, та втім не знайдеш жодного народу з такими, як їхні, звичаями і з такою гостинністю; нема другого народу, який був би такий чесний і добрий". Німецький місіонер Гельмольд, автор "Слов'янської хроніки", ніби доповнює, додаючи від себе: "Слов'яни дуже гостинні, а батькам виказують незвичайну честь. Нема в їхньому краю жодного вбогого, жодного жебрака... Гостинність і пошанівок до батьків вважаються головними чеснотами у слов'ян".

Греки самі вважають своїми попередниками фракійців. "Від фракійців (споріднений зі скіфами народ), як відомо, греки одержали свою віру, обряди, таїнства богослужіння і міфологічні перекази, що становлять усю мудрість первісного світу. Перші поети Греції також фракійці. Поезію, музику, богослужіння одержали греки від фракійців. Сам Вакх (Діоніс) передав таїнства своїх оргій фракійцю Таропу * * і не лише втаємничив його у свої вакханалії, але навіть назвав царем Фракії", — так говорить А.Чертков у своїх "Очерках древнейшей истории протословян". До речі, знаменитий Орфей, який піснями впливав на природу, людей і богів та від якого греки перейняли музику і спів, був фракійцем (Орфей жив у XIV столітті до н.е.).

Отже, віра у найвищого Бога-Всебога, володаря всесвітнього простору, прапрадідівська стародавня висока культура, освячена віками, що підтверджує кількатисячрічне життя нашої нації, — то наша честь і слава!

Могутні боги в орія! Та іноді й вони відсторонюються та відмовляються за необхідності виконувати його накази і тоді це — найбільші таємниці всеєдиного Бога. Зоряне небо предків, таємниці народження, життя і смерті, таємниця створення світу, віра в сили природи та у вищі сили неба — все це філософія та пізнання життя; ці таємниці і на сьогодні свіжі, цікаві й далеко-далеко не всі розгадані. Життєдайна, творча, працьовита, добра душа далеких пращурів зберігається у високій красі тисячолітніх звичаїв, які збереглися й дійшли до нашого часу.

Усе, що живе в світлі неба-сонця, — від найменшої комашки й до вінця природи, людини, — все й усі співають хвалу єдиному і всеправедному Богу, ім'я якого — Всебог

ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ