САМЧИКИ
За 2 км від Решнівки, побіля шляху Старокостянтинів-Житомир, розділене навпіл річкою Случ, лежить село Самчики, "одне із найкрасивіших сіл в повіті" за висловом історика Волині XIX ст. М.Теодорови-ча. Раніше мало назву Замчики, від замку біля Случі на пограниччі Київської землі й Волині. З 1545 року носить сучасну назву.
Самчики, як і більшість сіл навкруги, належали до Острозької ординації, а з 1753 року на підставі "Транзакції Кольбушевської" перейшли до Франціска Любомирського, ольштинського старости. З 1756 року правом застави Самчиками володіє Казимир Францішек Хосцький гербу Любіч. Пізніше - Ліпські і десь в 70-х або ж в 90-х роках XVIII ст. набув село Петро Чечель гербу Еліта. Чечелі-Судимонтовичі були давнього шляхетного литовського походження, пізніше зукраїнізовані, а наступно сполонізовані предка вважають Андрія Судимонтовича. воїна військових походів великого князя Штовта, котрий за вірну службу винагородив його багатьма землями у воєводствах Брацлавському і Подільському. Головною садибою роду стало село Чечелівка, що лежить над річкою Чечвою і Кублічсм. Від Чечелівки Судимонтовичі прибрали собі прізвище - Чечелі. Від двох синів Андрія Судимонтовича - Бориса й Василя - пішли дві лінії Чечелів. Старшому Борисові дісталась Чечелівка, "а молодшому Василеві - Новосілка, що на Волині, через що його нащадки розпочали називатись Новоселицькі. З Чечелів в українській історії відомий полковник військ гетьмана Мазепи Дмитро Чечель, який був комендантом гетьманської столиці Батурина під час нападу московитів. Це про нього писав Т.Шевченко в поемі "Великий льох": "Як Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля убила і малого і старого в Сейму потопила".
Видатною постаттю був також Петро Чечель, чеснік (88) Брацлавсь-кий, староста гайсинський і кісляцький посол на великий сейм варшавський, в 1746 одружений на Францішк Шашкевич, фундаторці кляштору бернардинців в Чуднові.
Найцікавішою особистистю став також внук Петра, останній староста гайсинський (1792) син Роха і Катерини Хосцької- Петро Чечель (1754-1840).
Продавши свої родові маєтки на Брацлавщині, Петро Чечель, добрий господар і адміністратор, опріч Самчиків купує ще багато сіл в південній Волині: Свинну, Берегелі, Вербородинці, Решнівку, Іршики, Малашівку. Красиву резиденцію закладає в мальовничо розташованих Самчиках.
Петро Чечель був одружений тричі: перший раз з Теклою Потоцькою гербу Любіч, наступно з Н.Рейтеровською (пом.1810) і опісля з Чернецькою. Діти: п'ятеро дочок і два сини - Ксаверій (1789-1823), одружений з Феліцією Хосцькою і Ян (1788-1843), одружений з Людовікою Якубовською, - від першого шлюбу.
Опісля Петра Чечеля, Самчики набуває правом спадковості Ян, про якого Євстахій Івановський писав, що "зі свавільного шалапута став порядним господарем, що був батьком своїх підданих, завжди правий в своїх вчинках, ніколи не збочив з дороги і нікого не скривдив".
Мав він дочки і сина Якуба третього і останнього з роду Чечелів дідича Самчиків. Спогади про Якуба Чечеля (заг. 1863), одруженого на Ізабелі Михайловській (пом.1887) різні. Вацлав Лясоцький "(89) представляє його як невдаху, тоді як інші мемуаристи так суворо про нього не судять. Відомо теж, що в 1854 році Якуб Чечель заснував в Самчиках музичну школу, котра навчала хлопчаків у віці 10-17 років гри на духових та смичкових інструментах. Керував школою й оркестром, який виконував оперні твори відомий український композитор і скрипаль Ро-дерік Браун (90). Якуб Чечель стає учасником польського повстання (1863) на правобережній Україні, під час якого загинув, за іншими джерелами забитий бандитами, а ще іншими - взятий в полон на полі битви і без всякого суду замордований; і за останньою версією - помер у в'язниці в Києві. Маєток Я.Чечеля, як учасника повстання, влада конфіскувала. Якуб Чечель мав трьох синів: Яна і Казимира, померлих в молодому віці і Габрієля (пом. 1895), а також дві дочки: Анну і Ядвігу. На Габріслеві Чечелю, одруженому на Юзефі Ліпковській, котрі мали лише дві дочки, - Ізабеллу і Ірену (род. 1892), що була замужем за графом Адамом Ржевуським, - згасла чоловіча лінія Чечелів. Опісля конфіскації Самчиків, садибу "з молотка" набуває у власність росіянин, житомирський купець Ляшков, а після нього в 1870 році купує Іван Угрімон, московський дворянин,' історик. З 1902 року власником садиби стає Михайло Шестаков, редактор і видавець газети "Ведомости сельского хозяйства и сельской промышлености" (з 1901) та журналу "Хозяйство" (з 1906). Проте, найбільше для садиби Самчики зробив Петро Чечель, староста гайсинський. Невідома дата, а також прізвища архітекта, збудованого при ньому палацу й інших будівель садиби.
При дослідженні садибної архітектури в 1971 році і їх висновків - ансамбль в Самчиках закладався в останній декаді XVIII ст., тобто до
1800 p. Архітектом, вірогідно, міг бути Якуб Кубіцький, який вибудував палац в сусідніх Ладигах і працював в цей час на терені Волині. На це вказує подібність архітектурних прийомів в палацах, автором яких був Кубіцький, наприклад Вітковиці й інші. Автором оздоблень залів палацу, знову ж таки посилаючись на тотожність елементів і сюжетів оздоблень, наприклад, в палаці Ілляшівки і Самчиків, не заперечно був італієць Цагляно.
Деякі будинки ансамблю побудовані на початку XIX ст. Багато декоративних елементів в залах палацу носять стильові ознаки ампіру. В літературних згадках про садибу, наприклад, полювання в 1828 році, не знаходимо опису садиби, що не дає можливості повніш розкрити її.
Найстарішою будівлею садиби є давній палац, в пізніші часи офіцина, побудований в 1725 році за часів Ліпських.
Класицистична резиденція - садиба Самчики складалась із палацу під помешкання, а також із офіцинів, шо творять дуже цікавий ансамбль. Палац одноповерховий з напівпідвалами прямокутної форми -довжиною 44 м, шириною 16,5 м й висотою 14 м. Головний фасад повернуто до півночі. Дах палацу чотирьохсхиловий із чотирьма широкими коминами та напівкруглими люкарнами (91).
Фасад має 15 вікон, на п'яти середніх вікнах виступає глибокий портик, на шести іонічного ордеру колонах, поставлених близько до краю галереї і шести пристінних напівколонах. Колони тримають антембле-мент із великим приплюснутим трикутним фронтоном, оточений карнизом із розеток і кронштейнів. Всередині фронтону овальна рама із лаврового вінка, увінчана графською (шляхетською) короною. В минулому із корони виглядав козел, а в центрі вінка були навхрест викладені стріли -герб Чечелів Еліта. Пізніше власники садиби напевне знищили родовий герб Чечелів, самі не будучи шляхетського походження.
З правої сторони герба знаходиться горорізьба сидячої богині землеробства й достатку Дсметри-Церсри з рогом достатку і грушею в руці. З лівої - зображення сидячої богині краси й кохання Венери-Афродіти із вінком в руці над головою. Стеля портику розчленована на п'ять прямокутних заглиблень з п'ятьма великими розетами, з яких звисали ліхтарі. Головні вхідні двері, як і всі вікна фасаду, обрамлені ліпним карнизом, увінчані трикутними сандриками, що спираються на вигнуті кронштейни. Прямокутні поля під ними покривають ліпні оздоби у вигляді рослинних гілок з квітами і вазами в центрі.
Домінантою паркового фасаду є середній, дещо підвищений, трьохбічний ризаліт з розкрепованими кутами, замкнутий карнизом на
кронштейнах (консолях) і прикриваючими купол стінками, декоровани ми орлами з розпростертими крилами, гротескними мотивами і гірляндами.
Ризаліт виступає терасою, обрамленою балюстрадою та портиком з двома парами іонічних колон, з трикутним фронтоном, подібним до парадного, на якому горорізьба з мотивом атрибутів військової доблесті й слави: кіраса, щит, шабля, фасції (92). Стеля портику розділена на три поля: два крайніх прямокутні, а середнє - квадратне, в якому велика рел'єфна розетка. Вхідні двері і два вікна (порте-фенетре) на боках ризаліту мають півкругле завершя. Із-за схилу пагорба, що падає до річки Случ, на якому стоїть палац, фасад парковий є значно вищим від парадного, через що з тераси портика до парку веде десять кам'яних сходин, в минулому дерев'яних.
Парковий фасад палацу збагачений ще двома крайніми ризалітами в рамах вертикальних пілястр. До 1954 р. тут знаходились ґанки, викладені з каменю із східцями до парку. На них із кутових кімнат вели двері (порте-фенетре).
Бічні фасади мають виступаючі ризаліти з вертикальними пасами пілястрів, увінчані стінками аттиків, декорованих гірляндами квітів і фруктів. Окрім того, тут влаштовані широкі тераси із східцями, високими парапетами, дверима до покоїв. За авторським проектом цих терас не передбачалося, як і дверей - ризаліт мав лише два вікна. Пізніше з пе ребудовою покоїв західної й східної частин палацу, з улаштуванням мансард, прорубкою вікон на парадному фасаді, прибудовано тераси, по ставлено двері на місці вікон.
Всі фасади палацу увінчує кронштейно-розетковий карниз, ідентичний до карнизів обох портикових фронтонів.
Первісно палац мав двоанфіладне планування. Але при перебудові на початку XX ст., три покої лівої сторони парадного фасаду зменшено перенесенням стін і утворенно із-за цього коридор. Анфілада покоїв парадного фасаду призначалася для помешкання, тоді як зали південного паркового фасаду були репрезентаційними (парадними). Зали парадні значно вищі від покоїв мешкальних із-за горищ, які були тут значно вищі, що дало змогу під час перебудови влаштувати мансандри, прорубати вікна на парадний і бічні фасади, що вульгаризує цілісність будівлі палацу.
Незвично багато оздоблені ліпним декором парадні зали. Найкрасивішою є Кругла велика вітальня в середині парадної анфілади із куполовидною стелею. Антамблемент стелі спирається на вісім пар струнких, полірованих під слонову кістку, колон корінфського ордеру на квадратних базах. Вище колонади над профільованим карнизом, в рамках із стрічок "волових очей" і зубців, опоясує залу смуга ліпного фризу з рослинного орнаменту, а над ним повторюваний і в інших залах кронштейново-розетковй карниз. Куполовидну чашу стелі покриває плетінка, поля якої заповнюють розетки різної величини і форми. Плетінка зібрана в горішній частині меншим колом з тіснішим оздобленням, разом з майстерно виконаним карнизом, переходить в гладкий блакитний плафон із плинучими хмарками і стрижами в польоті. В блакитному кольорі виконано і все тло купола, лише плетінка й розетки, а також інші ліпні декори - білого кольору. Стіни зали, із тинь-ком штучного мармуру блакитно-зеленого кольору, розчленовані сімома нішами з напівкруглим карнизом. Такий карниз об'єднує всі ніші між собою. Три з них містять двері (порте-фенерте), дві інші -двері, що ведуть до залів, а дві - мали грубки обігрівання зали. З напівкруглих завершень ніш звисають гірлянди квітів і фруктів, пов'язані стрічками. В десюдепортах над дверима ліпні зображення орлів, що зриваються до польоту. Навпроти вхідних дверей, в ліпному оздоблені висіло велике дзеркало. Декорування верхньої частини прямокутної рами зображає вазу повну квітів з гірляндовим вінком та дві сидячі по боках жіночі постаті, що підтримують кінці гірлянди. Підлога складалась із набору різних порід дерева із рослинно-геометризованого візерунка середньої частини кола, від якої світлі й темні промені відходили до країв зали. Із плафону куполоподібної стелі звисала велика, майже на всю височінь зали, кришталева люстра на свічках.
З правої сторони Круглої вітальні зноходиться зала Велика або Червона (із-за основного її кольору), що слугувала їдальнею й для прийому гостей; з чотирма вікнами й чотирма дверима. Протилежно вікнам кути зали зрізані і в них ніші із півкруглими склепіннями і жіночими голівками в горі. В одній із ніш стояла грубка, а в другій - камін з мармуру. Ліпні оздоби в десюдепортах над дверима зображали сюжети на міфологічні теми. Прямокутні поля поміж десюдепортів декорують пов'язані стрічками гірлянди квітів і фруктів. На виступаючий карниз з кронштейнів спирається широка ввігнута смуга фризу з ліпним декором рослинного гротеску, що переривається в чотирьох місцях парними окриленими путтами на червоному тлі. На стелі - дві великі розетки з листу аканта й подвійних вінків, від яких звисали бронзові люстри з кришталем. Стіни до підлоги в минулому оббивалися тканинами і адамашком, штофом (93), шовком, кожна із своїм візерунком. Підлога викладена із паркету у вигляді великих квадратів із зрізаними кутами, вписаних в більш темні рами. До зали Великої (Червоної) примикають два покої анфілади парадного фасаду, а також квадратний кутовий покій з куполовидною стелею, що замикав східну анфіладу залів. Ці покої оздоб не мають; призначались на помешкання і буфет.
Поряд із вітальнею Круглою, на ліво, знаходиться зала Опочивальня на два вікна. Колір її золотисто-охристий. Протилежні вікнам кути зали, як і у Великій, зрізані; в одному із них стояла кахляна грубка. Декорована більш скромніше від попередніх: стосується це лише розмірів. Над трьома дверима, в напівкруглих десюдепортах ліпна горорізьба мотиву вази з квітами і рослинним візерунком. Але основним декоративним елементом є два фризи, один з яких йде попід дуже виступаючим профільованим карнизом, натомість другий - на стелі, творячи раму. Основним мотивом фризів є рослинний візерунок з жіночими голівками в медальйонах, що чергуються побіля дверей, що ведуть до покою парадного фасаду, а також були побіля двох інших дверей і ніш. На міжвіконні, над дзеркалом, горорізьба смолоскипу у вінку із стрічками. В розетці два роги достатку та гротескний візерунок. В Опочивальні зберігся паркет, викладений із квадратів різних деревних порід.
Сусідньою залою до Опочивальні є Римська, названа від характеру оздоблень. Дві колони тосканського ордеру, а також дві пілястри того ж кольору (червоно-жовті із блакитними прожилками, виконані із штучного мармуру) ділять залу на дві нерівні частини: дещо більша - передня і менша - тильна. Колони тримають балку й стелю, оздоблену широким фризом із метоп і тригліфів. В метопах ліпні декоративні елементи, що зображають різні деталі озброєння римських часів - шоломи, кольчуги, щити. В кутах фризу горорізьба орлів з розкритими крилами. В рами карнизів взято десюдепорти над двома дверима із ліпниною на міфологічні теми, які на жаль, не збереглися у всьому палаці. Середину плафону стелі займає дуже красива розетка з листа канта, широкого вінка та бутонів квітів. Тильна частина зали Римської заокруглена до задньої стіни, де в рамі з декоративного карнизу горорізьба сюжету на міфологічну тему. Стеля тут розділена балками на три частини, де в середній, більшій, - невеличка розетка. Зала мас дві таємні комірки: влаштовані в стінах заокруглень. Під час перебудов, ліва комірка стала коридором, через який можна потрапити до бічних покоїв.
Із зали Римської потрапляємо до кутової квадратної, невеличкої кімнати, що замикає анфіладу парадних залів в західному напрямку, званої із-за фрескових сюжетів на її стінах - Японською. В минулому із
цієї кімнати через двері (порте-фенетре) можна 6\ ло вийти на ґанок і далі до парку. Ґанок розібраний в 1954 році, а двері пристосовані під вікно. Стіни й куполовидна стеля повністю покриті фресковим живописом в три яруси. Нижній ярус - панель з оздоблювальним візерунком, середній - повторюваний сюжет вазону хризантем в декоративних рамах; верхній має різні сюжети: дві картини із зображенням самураїв епохи Едо (стара назва Токіо до 1863 р.) або ж Токугавів, японка з парасолькою, журавель, і різної форми декоративне зображення драконів. Стеля - купол та нерівномірно круглий плафон, на небесно-блакитному тлі якого гілка сакури із птахами. Купол має золотисте тло з повторюваним декоративним малюнком драконів з розкритими пащами серед галузок і квітів. В нижній частині купола геомстризований орнамент із елементів дракона. Рослинно-квітковий орнамент заповнює відкоси вікна (колись порте-фенетре). У ніші, навпроти вікна, як розповідають місцеві старожили, стояле скульптурне зображення Бога Будди.
Основний колір фресок - золотисто-охристий на блідо-блакитному тлі. Серед інших збережених будівель садиби: дві офіцини, павільйон в східному стилі, ворота, фонтан, офіцина-палац початку XVIII ст., огорожа, мур.
На початку XIX ст. до садиби вели красиві ворота, поставлені під прямим кутом до вісі палацу, на алеї за 70 м від краю передпалацового партеру (травника).
Ворота - два квадратних високих рустованих пілони, увінчані широкими карнизами з вазами. Пілони мають масивні крила - мури, що з'єднуються між собою схилом, під яким пройоми прямокутних хвірток. На високих мурах-постаментах напівлежали два висічених із пісковика, як і вази, леви, повернуті один до другого головами. Обіч правого лева стояв путті, тримаючи в руках палицю, кінець якої був у зубах звіра. Другий - лівого лева, сидів на його спині. В 1954 році леви переносять до паркового портика палацу, чим збіднили красу воріт, які місцеві жителі називають - Графськими. Скульптурні зображеняя левів милують зір численних відвідувачів садиби, але вже без путті. їх зняли із-за значних пошкоджень під часу другої світової війни. Стулки брами були виконані із дуба у вигляді ромбовидної плетінки. Два десятиметрові невисокі мури із неглибокими прямокутними нішами, вигнуті півколом, зв'язували Графські ворота із двома ідентичними офіцинами. Це одноповерхові будиночки на два вікна з високими на дві колони портиками, з широким карнизом, чотирьохехиловим дахом і комином в центрі. Вхідні двері під
портиками обрамлені профільваними ліпними рамами та широкими рустованими пілястрами, котрі обіймають й роги будинків.
На краях в'їзного архітектурного ансамблю, з Графськими ворітьми в центрі, стояли два високі павільйони. Один - садибна каплиця не збереглася до сьогодні, а другий - ламус, званий Китайським. Якої архітектурної форми була каплиця невідомо, можемо лише здогадуватись про подібність її до павільону Китайського, враховуючи цілісність композиції архітектурного комплексу.
Відомо, за переказами, що власник садиби Ляшков, гуляка і картяр, влаштував в каплиці псярню, а наступно її за наполяганням польської громади села розібрали до фундаментів - "осквернено святе місце", і поставили "фігуру" - хрест на високому постаменті. Проіснував цеі'. знак до 1917 року.
Павільйон (ламус) Китайський, лівий в ансамблі, мас в плані форму квадрата і висоти двох поверхів. Його високий, чотирьохехиловий, шпилястий дах, виготовлений на взірець дахів пагод, увінчує флюгер із прорізними цифрами "1814".
Первісно павільйон мав два поверхи: нижній - невисокий, цокольний і другий, до якого вели двері на високому двохеходовому ґанку із дерева. Нині павільйон має три поверхи (другий розділений на два) - результат перебудови початку XX століття. Прямокутні двері, із скромним обрамленням, містяться в широкій ніші з округлим верхом і фланковані по боках пристінними напівколонами.
Вище ніші прямокутне заглиблення. Фасади павільону мають класицистичні форми. Особливо цікаві є наріжні оздоблення - крупні русти. Первісно павільон мав, напевне, лише одне вікно, про що говорить залишене його обрамлення. Опісля 1904 р. зазнає значних змін: вирубуються на фасадах готичні вікна, влаштовується ще один поверх. Китайський павільон із офіциною з'єднується критою галереєю, в якій вхід до підвалу. Своєрідно оформлена її чільна сторона. Ансамбль зкомпонований із вїздних воріт, двох офіцін, двох галерей і двох високих павільйонів - складав парадний в'їзд до садиби в кінці XVIII - початку XIX ст.
За кілька метрів від Китайського павільйону (ламусу) стоїть будівля не зв'язана з парадним ансамблем. Одноповерховий будинок на високих підвальних приміщеннях (особливо з південної сторони із-за рівня грунту) квадратний в плані, званий жителями села - "старий палац". Його було побудовано в 1725 році, напевне, за часів власників садиби Ліпських. Парадний вхід до будинку знаходився на північному фасаді,
де виступає ризаліт з нішею з двома колонами, зв'язаними вгорі аркою. В центрі ніші знаходились двері, а поза колонами, - вузькі високі вікна, що освітлювали передпокій.
Протилежно, на південному фасаді, такий же ризаліт з подібними колонами в ніші, які стояли на арковому підмурівку, із-за висоти цоколя. Під аркою вікно до підвалу. На висоті підмурівка-арки був балкон, що підтримувався витими із заліза кронштейнами. На балкон із зали вели двері (порте-фенетре). В 60-х роках XX ст. колони й аркова ніша зруйновані. "Старий палац" з побудовою нового, став офіційною з кухнею, з покоями для челяді, для гостей, тощо.
Дуже цікаві підвали з хрестовидними склепіннями розділені квадратними стовпами - колонами. Із західного фасаду будівля мала широку дерев'яну галерею. "Старий палац" в першій чверті XVIII ст. входив до комплексу будівель садиби. Окрім нього дві г-подібні будівлі творили господарський двір з в'їздними ворітьми і який з'єднувався з палацом муром. Стіни господарських будівель, палацу підтримувались потужними контрфорсами.
Від Графських воріт пряма широка алея веде до круглого передпала-цевого партеру, - який в другій половині XIX ст. переведений в трав'яний газон, а на початку XX ст. в центрі його влаштований фонтан - круглий басейн з хрестовидним постаментом в центрі якого на підмурівку стояла скульптура жінки в повний зріст, що обливається водою. Постать зруйнували в 1918 році. Із зовнішньої сторони оглядової алеї партеру росли пірамідальні тополі, які в міру старіння замінили на граби. В 1958 році за чиїмось абсурдним наказом із внутрішньої сторони алеї, на партері, висаджують ялини, що геть зіпсувало весь передпалацовий ансамбль. Частину їх знято (на ширину фасаду палацу), що значно покращило паркову картину. Але повернути авторський задум й історичний планувальний прийом варто негайно • аби не ускладнювати проблему часом - відтворення ідеї парку XVIII-XIX ст.
Автором садибного парку є Діонісій Макклер, автор парків в Лашках, Ладигах і, вірогідно, в Ілляшівці (Д.Малаков). Його улюбленим мотивом була галява за парковим фасадом, на якій висаджувалися найдеко-ративніші дерева, особливо високорослі й стрункі - ялини, що виступали вертикальними акцентами на тлі кулястих листяних дерев. Така галява лежала за парковим фасадом і в садибі Самчики, що спускалася до річки Случ.
Цей терен парку створював враження великого простору і давав змогу бачити з вікон палацу чудові пейзажі із деревами, водною поверхнею річки Случ, далекими перспективами на село, поля.
Збереглася романтично-красива липова алея (з первісних посадок),, що вела від павільйону - каплиці до оранжереї. В оранжереї зберігалося й вирощувалося багато екзотичних теплолюбивих дерев, кущів, квітів. Тут ставились музичні концерти, балети, на яких вільно перебували понад 300 глядачів. На жаль оранжерею, стайню, каретний двір біля "старого палацу" було розібрано за часів більшовицької влади на господарські цілі. Від оранжереї алея вела до річки Случ, побіля якої знаходи лася альтанка, висипана висотою понад 10 метрів із спіралевидними східцями, на якій передбачалось за парковим проектом спорудити ротонду. Але на початку 70-х років її знищили ножем бульдозера. З альтанки відкривались чудові краєвиди за межами садиби - р.Случ з лісом, пагорби на горизонті, поля.
Парк на сьогодні нараховує понад 150 порід, видів і форм дерев та кущів. В кінці XVIII - на початку XIX ст. переважали місцеві породи дерев - сосни, берести, каштани, дуби, ясени. Із старих дерев цікаві унікуми: ясен американський горіхолистий, ясен пониклий, ясен пухнастий, явір, гледичія трьохголкова, липа американська зелена, липа канадська широколиста, клен Рубро, модрина польська, тополя пізня, яли на колюча, ялина канадська біла, тополя бальзамічна, інші.
Сьогодні в парку можна зустріти дерева, кущі з різних кліматичних поясів: береку лікарську, бузок угорський, псевдотсугу Дугласію, бархат амурський, айлант високий, березу царську, клен Гіннала, клен Трутветнара, клен Шведлера, смереку голубу бальзамічну, ялину Ен-гельмана, інші.
На початку XX ст. терен парку розширюється за рахунок влаштування перед графськими ворітьми двох регулярних ділянок із ялин, каштанів, американських лип, тополь.
В 1904-1905 pp. будуються нові в'їзні ворота із цегли, каменю і весь терен обводиться кам'яним муром. В'їзні ворота це: два високі пілони з пройомами під фіртки із круглим склепінчастим завершям. В горішній частині пілони переходять в два стовпи з профільованими карнизами і вазами. Стулки брами й фіртки виконані із кованого заліза, що закінчуються хрестиками. В центрах стулок, в овалі стояла буква "Ш" -перша буква прізвища власника садиби Шестакова. Навколо овалу деко ративне красиве обрамлення, що утримує прути стулок.
Садиба Самчики одна із найкраще збережених на терені Хмельницької області. Прійдіть сюди восени. У візерунках гілля старезних лип –с инє холодне осіннє небо, під ногами шелестить опале золотисте листя; десь проглядаються яскраво-червоні кетяги горобини, чиста зелень осінньої трави; десь покрикує сойка, а над всим цим поскрипує флюгер Китайського павільйону... Покидаєте садибу Самчики із надією на відродження уцілілих садиб. Адже у нас про мистецтво старого часу, в тім числі палацо-паркового, лишається писати лише в минулому часі, і на місці цих чудових ансамблів, на їх могилу приходиться лише покладати вінки, сплетені із спогадів...
