Поліський природний заповідник

Розташований у північно-західній частині Центрального, або 87 Житомирського, Полісся України. Є типовим і разом з тим унікальним куточком мальовничої поліської природи у межиріччі р. У борті та її притоки Болотниці. Створений постановою Уряду України в 1968 році.
Територія заповідника простяглася на площі 20 104 га на межі Ук-раїнського кристалічного щита та Прип’ятьської низовини. Основу геологічної будови становлять докембрійські породи (граніти, гнейси, лабрадорити, кварцити, габро). Грунтоутворювальними породами є насамперед четвертинні відклади кайнозою, представлені водно-льодовиковими та алювіальними пісковиками дніпровського зледеніння, а також сучасний алювій і органогенні утворення - торфовища.
Рельєф заповідника - це поєднання високих піщаних гряд, дюн і валів, що утворилися в льодовиковий період, та понижень між ними, які зайняті сфагновими болотами. Переважають дерново-середньопідзолисті піскові та глинисто-піскові грунти різного ступеню ог- леєння, а в пониженнях - торф.
Клімат у заповіднику помірно вологий, континентальний з теплим, помірно вологим літом і м’якою хмарною зимою. Середня літня темпе-ратура + 17 °С з абсолютним максимумом + 33 °С, зимова - до - 7 °С з абсолютним мінімумом - 36 °С. Річна сума опадів коливається від 510 до 1070 мм.
Рівень грунтових вод на пониженнях становить лише 0,2-0,5 м, а на підвищеннях - до 15 м. Тут зустрічається значна кількість джерел. Здебільшого води їх поглинаються болотами, інколи вони живлять струмки, які впадають у річки заповідника або губляться в болотах. З часів осушувально-меліоративної кампанії тут збереглися неглибокі канави, якими вода збігає з боліт. Тут дикі тварини втамовують спрагу. В окремих місцях на територію заповідника заходять глибокі канави (загальна їх протяжність 7 км) меліоративних систем. Вони подовжують гідрографічну мережу заповідника до 40 км. Такі фізико-географічні умови стали визначальними для формування на цій території своєрідного бореального рослинного комплексу з переважанням соснових лісів і сфагнових боліт.
У минулому ця місцевість була ще більше заболоченою із суцільним бездоріжжям і непрохідними хащами з грузькими болотами. З часом її природні екосистеми зазнавали антропогенного впливу. У роки війни значні площі лісів були вирубані і спалені, а в 60-ті роки землі за-повідника зачепила осушувальна меліорація, що, звичайно, не могло не вплинути на місцеву природу.
У заповіднику представлені як типові для Полісся рослинні угрупо-вання, так і унікальні, які не зустрічаються ніде в Україні. До останніх належать, зокрема, бідні бореальні (північні) угруповання - частково лісові та частково болотні.
З давніх-давен на цій території переважали соснові ліси, які нині займають 77,1 %, березові - 16,8 %, а вільхові та інші - 6,1 % площі по-критих лісом земель.
Розподіл рослинних угруповань у заповіднику визначається глибиною залягання грунтових вод, тобто розміщенням ценозу на певному елементі рельєфу: на піщаній дюні, її схилі, у міждюнній улоговині тощо. Привершинні ділянки піщаних дюн зайняті лишайниковими борами (біломошниками), рідкісними для України. Сосни тут низькі, у віці 50-70 років мають висоту не більше 10 м. Грунтозахисне значення цих угруповань значне, хоч ці ценози і вважаються найбіднішими на Поліссі.
На більш понижених ділянках рельєфу сформувалися соснові ліси з чорницею, брусницею, вересом та зеленим мохом. У міждюнних улоговинах ростуть сосняки довгомошні та сфагнові. В заплавах річок зосереджені березові та березово-вільхові ліси, подекуди з домішкою осики. У південно-східній частині заповідника є ділянки осикових, дубових і дубово-соснових лісів.
Переважають у заповіднику типові поліські болота, більшість яких належить до мезотрофних. Загалом площа боліт і заболочених лісів становить близько 5 тис. га. Це насамперед рідколісні осоково-сфаг- нові болотні комплекси. Унікальними є опуклі оліготрофні болота, де домінують сфагнові мохи. На болотному масиві Спуди в південній ча-стині Перганського лісництва ростуть льодовикові реліктові та аркто-бореальні види, зокрема шейхцерія болотна та журавлина дрібноплода.
Флора заповідника налічує 604 види вищих судинних рослин, 139 - мохів, десятки видів лишайників, грибів та водоростей. Надзвичайне значення має Поліський природний заповідник для збереження фітогеиофопду рідкісних видів рослин, занесених до Червоної книги України. Тут росте 17 таких видів вищих рослин, а два види (козельці українські та смілка литовська) занесені до Європейського червоного списку.
Серед рідкісних видів найчисленнішими є представники родини орхідних - гудайєра повзуча, пальчатокорінники Фукса, Траунштейнера і травневий, любка дволиста; родини плаунових- діфазіаструм сплюснутий, плаун колючий, лікоподієла заплавна.
Значну наукову цінність становлять реліктові види: верби ла-пландська і чорнична, шейхцерія болотна, осока багнова, шолудивник королівський. У заповіднику охороняються також водяний горіх пла-ваючий, росичка проміжна, ситник бульбистий, журавлина дрібноплода.
У заповідній флорі багато цінних лікарських рослин: цмин пісковий, звіробій, брусниця, чорниця і такий тайговий вид, як мучниця, або ведмеже вухо.
До Зеленої книги України занесено 10 рослинних угруповань:
4 лісових, 2 болотних та 4 водних. З лісових угруповань охороняються соснові ліси чорничні та зеленомохові - типові для Українського Полісся, соснові ліси плаунові, а також соснові ліси ялівцеві – рідкісні лісові угруповання, які на території країни знаходяться на крайній межі свого поширення. Серед болотних рослинних угруповань збереглися сосново-сфагнові опуклі верхові болота з журавлиною дрібноплодою та рідкісні реліктові шейхцерієво-сфагнові. Значного поширення в заповіднику набули водні угруповання з участю водяного горіха плаваючого, лілії білої, глечиків жовтих та їжачої голівки малої. Звичними тут є зустрічі з ссавцями (лось, косуля, олень благородний, кабан дикий, лисиця, куниця лісова, бобер річковий, білка звичайна, заєць-русак, тхір лісовий, ласка та їжак звичайний); птахами (лелека білий, куріпка сіра, крижень, чирок-тріскунок, тетерів, шуліка чорний); плазунами (вуж звичайний, гадюка звичайна, черепаха болотяна, ящірка прудка); земноводними (тритон гребінчастий, часничниця, жаби озерна, ставкова і трав’яна); рибами (щука, сом, лин, в’юн, в’язь, минь).
У заповіднику багато рідкісних видів тварин. До Червоної книги України з птахів занесено: лелеку чорного, журавля сірого, сову бородату, сича волохатого, сичика-горобця, глухаря, підорлика малого, змієїда; із ссавців - борсука, горностая, рись європейську, видру річкову, зайця-біляка; з риб - міногу українську. Якщо для зайця-біляка цей регіон України є крайньою південною межею поширення, то гніздування лелеки чорного і глухаря свідчить про наявність тут глухих лісових масивів - куточків справді дикої природи.
Є в заповіднику і види тварин, що занесені до Європейського червоного списку. Зокрема, це вовчок ліщиновий, вовк, видра, рись, деркач, мінога українська та мурашка руда лісова.
Усі занесені до Червоної книги України види птахів та видра річкова із ссавців входять і до групи видів тварин, що потребують охорони за Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (м. Берн, 1979 рік). Крім них, на території заповідника трапляються ще десятки видів, які потребують такої самої охорони за цією Конвенцією, проте в нас є звичними. Бернська конвенція бере під охорону цілі систематичні групи птахів (з рослин у заповіднику особливої охорони за Конвенцією потребують лише сон розкритий та водяний горіх плаваючий): ряди соколо- та совоподібних, родини ластівкових, плискових та синицевих, а також окремі види (вовк, лелека білий, черепаха болотяна, ящірка прудка та інші).
Нове дихання заповідник дістане з розширенням його на територію Словечансько-Овруцького кряжу - реліктового центру теплолюбних центральноєвропейських видів рослин, які ростуть у поширених там дубово-грабових та дубово-соснових лісах, а також із включенням до його складу багатьох цінних прилеглих боліт.