Національний природний парк «Святі гори»

Тихоплинно несе свої води поміж Донецькими височинами, барвистими лучними заплавами, розлогими верболозами, гаями і перелісками Сіверський Донець, утворюючи на своєму шляху численні стариці та озерця. На одному із згинів його шляху ліворуч течії посеред старих, але струнких сосен і кремезних дубів розкинулося типове на степовому лівобережжі України місто Слов’яногірськ з унікальною історією, своєрідною архітектурою, славними минувшиною і традиціями, цілющими джерелами мінеральних вод. А на правому березі переважають кручі. Скільки таємничого у їх природі і пов’язаною з нею духовності слов’янського народу. На білих скелях виблискують золотом куполи храмів, до яких наче тягнуться своїми світло-коричневими стовбурами “сосни із крейди” у зеленому мереживі Святих Гір.
На необхідність заповідання місця росту борів із реліктової сосни крейдяної та неповторних заплавних і плакорних ландшафтів цього краю звернув увагу відомий ботанік В. І. Талієв ще на початку нинішнього століття. Із Святими Горами пов’язані також імена таких учених-природодослідників, як М. І. Котов, С. М. Лавренко, М. С. Шалит, С. М. Кондратюк, Ю. Р. Шеляг-Сосонко, В. С. Ткаченко. Вперше комплексне обгрунтування необхідності створення на Сіверському Дінці національного парку підготувала у 1978 році професор P. І. Бурда з колегами, а трохи згодом були пропозиції інших учених щодо виділення оптимальної площі та визначення меж майбутнього парку. Нарешті, в 1997 році згідно з Указом Президента України було створено національний природний парк “Святі Гори”. Серед рівнинних національних парків України він, безсумнівно, має наймальовничішу природу і є еталоном поєднання природної і культурної спадщини. Він займає середню течію р. Сіверський Донець і розкинувся на площі 40 589 га у Слов’янському та Краснолиманському районах. Ландшафтну різноманітність представляють: лесова хвиляста височина на складчастих похованих осадових породах із чорноземами звичайними; за-плави р. Сіверський Донець та її приток на осадових породах з лучними та лучно-болотними грунтами; надзаплавні тераси з чорноземами звичайними; лесова хвиляста байрачна рівнина на осадових породах з чорноземами звичайними. Загалом це своєрідний комплекс долинного ландшафту, що включає крейдяні останці плакору, яри та балки на правому березі головної водної артерії, її заплаву до 3 км завширшки і другу борову піщану терасу на лівому березі. На цьому фоні краєвиди Святих Гір виділяються особливою красою. Це білі крейдяні скелі і круті урвища правого корінного берега, що височіють над рікою на 100-120 м. Геологічний фундамент цієї території утворюють біла крейда та крейдоподібний мергель, що збереглися до наших днів з верхньокрейдяного періоду. Подекуди зверху на пологих схилах крейда покривається червоно-бурими глинами з дерново-карбонатними грунтами. Клімат у цій місцевості характерний для північної смуги степової зони - помірно теплий з посухами, континентальний з коливаннями середньорічних і місячних температур. Середньомісячна температура січня становить - 6-7 °С, мінімальна - 41 °С, а липня - відповідно + 22 °С і максимальна + 39 °С. При середньорічній температурі повітря + 6-8 °С тут випадає 470 мм опадів. Домінують східні і південно-східні вітри, які викликають суховії і пилові бурі, котрі згубно діють на трав’яний покрив і молоді насадження дерев.
У різноманітних як типових, так і специфічних природних умовах рельєфу правого корінного берега на більшій частині території парку ростуть типові широколистяні ліси віком 90-110 років з переважанням дуба звичайного, в деревостани якого домішуються ясен, липа серцелиста, клен польовий, підлісок з ліщини та клену татарського, рідше бруслини бородавчастої та свидини. У трав’яному покриві майже скрізь домінує, а подекуди співдомінує зірочник ланцетовидний. На окремих ділянках переважають південноєвропейські та субсередземноморські види - егоніхон фіолетово-голубий, перлівка ряба, арум видовжений, живокіст кримський та інші, що особливо цікаво. Широколистяні ліси на таких значних площах сформувалися завдяки висо- чинним рельєфним умовам Донецького кряжа і є досить рідкісним явищем на плакорах степової зони. Уздовж надзаплавного валу другої борової тераси довгими перервними смугами ростуть переважно заболочені вільхові ліси, подекуди з березою, а на всій другій терасі - соснові бори. Луки і трав’яні болота трапляються фрагментарно, здебільшого у заплавах, де формуються еколого-гідрологічно дуже цінні комплекси лісової рослинності і водно-болотних угідь, як осе-редків масового гніздування птахів.
Уся рослинність національного природного парку має певну наукову та природоохоронну цінність, проте найбільший ботаніко-географічний та історичний інтерес, особливо для вивчення походження та розвитку, становлять крейдяні бори, сформовані сосною крейдяною - третинним реліктом, занесеним до Червоної книги України. За даними багатьох учених, у XVIII ст. правий берег Сіверського Дінця біля Святогірського монастиря суцільно, аж до села Маяки, був покритий чистими крейдянососновими лісами, а дубові ліси траплялися лише невеликими острівцями. Пізніше широколистяні ліси почали витісняти соснові, і наприкінці XIX ст. площі крейдяних борів різко скоротилися. Збереглися лише окремі ділянки серед багатоярусних деревостанів дібров. Особливо постраждали бори від рубок та пожеж у часи війни. Залишилися сильно зріджені деревостани віком 60-80 років з окремими деревами віком 150 років. У цих насадженнях відбуваються динамічні процеси взаємодії лісу і степу. В підліску буйно ростуть скумпія, глід, шипшини, а наземний трав’яний покрив майже цілком формується із степових видів. Хоч піщані стени і засаджені сосною звичайною, у їх наземному трав’яному покриві також переважають степові види. Загалом флора парку має надзвичайно велике наукове значення. За відомостями багатьох дослідників, тут росте 943 види рослин, що свідчить про високу репрезентативність флори Південного Сходу України.
Визначну наукову цінність парку становить раритетний фонд флори. До Червоної книги України занесено 48 її видів, 12 - до Європейського червоного списку, 123 види мають охоронний статус, з яких 45 є рідкісними для Донбасу і охороняються на місцевому рівні. До Червоної книги України крім сосни крейдяної занесено сонцецвіт крейдяний, дворядник крейдяний, дзвінець крейдяний, шоломницю крейдяну, кострицю крейдяну, тюльпан дібровний, рябчика руського, булатку червону, коручку темно-червону, зозулинця блощичного та інші, а до Європейського червоного списку - ранник крейдяний, жовтушник крейдяний, смілку крейдяну, гісоп крейдяний, дрік донський, полин суцільнобілий, глід український, пирій ковилолистий тощо. У межах території національного парку виявлено 43 асоціації, занесені до Зеле-ної книги України. Це насамперед крейдяні бори, дубові ліси з грабом та кленом татарським, кретофільні і степові фітоценози, водні угруповання сальвінії плаваючої. Варто також виокремити і сфагнові болота-блюдця, які у степовій зоні розташовані за крайньою південною межею свого суцільного поширення.
Національний природний парк “Святі Гори” цікавий і у фауністичному відношенні. За відомостями зоологів, на його території мешкає 256 видів хребетних тварин, у тому числі 43 види ссавців, 194 - птахів, з 10- плазунів і 9 - земноводних. До Червоної книги України занесено 50 видів фауни, з них 40 - хребетних, а до Європейського червоного списку - 12 видів, охоронних за Бернською конвенцією - 114 видів фауни та 4 види флори. Природа національного парку та його околиць ще зберегла умови для існування багатьох рідкісних птахів, таких як скопа, тювик, змієїд, орлан-білохвіст, балобан, боривітер степовий, журавель сірий, ходуличник. Раритетний склад рослинного і тваринного світу можна назвати золотим фондом національного парку.
Унікальність парку визначається наявністю на його території своєрідних і неповторних утворів чи природно-територіальних комплексів. Передусім це скелі над р. Сіверський Донець, крейдяні бори, а з лівого боку ріки навпроти круч - трьохсотлітня заплавна діброва насіннєвого походження. Особливу сторінку в історії степового лісознавства та національного парку займає урочище “Маяцька дача” площею близько 5000 га, в якому сформувалися унікальні плакорні та байрачні діброви. В обширній балці “Макатиха” цього урочища деякі лісові ділянки складають враження первісного лісу. Ліси “Маяцької дачі” були взяті під охорону ще в 1704 році директивою Петра І, який наказав “описать заповедные Маяцкие леса и хранить их в пользу казны со всем вниманием”. У цьому урочищі є рідкісна діброва з грабом звичайним, який знаходиться тут за межами східної межі свого суцільного ареалу.
Неповторну красу ландшафту крейдяних гір підкреслюють і пам’ятки культури - знаменита крейдяна печерна церква ХІ-ХІІ ст. і архітектурний комплекс Святогірського Успенського монастиря XVII-XIX ст.
Тут існує цілий лабіринт крейдяних печер. Мальовнича природа “Святих Гір” з дібровами і сосновими борами, зеленими гаями і квітучими луками, виходами на поверхню землі білої крейди на пагорбах гір, біля підніжжів яких тихо течуть води Сіверського Дінця, приваблюють сюди дослідників, туристів, відпочиваючих, художників, істориків та етнографів, а також усіх, кому не байдужий цей куточок незвичайної земної краси.