Палацовий комплекс розташований край м. Тульчина на підвищеному березі р. Сільниці. Тульчинський маєток з початку XVIII ст. належав графській родині Потоцьких. У 1775 р. Станіслав Потоцький обрав Тульчин своєю резиденцією. До складу ансамблю новозбудованого комплексу, крім головної палацової групи (головний корпус із двома флігелями), увійшли театр (зберігся зі значними змінами), стайні (знесені на початку XX ст.), манеж, житлові будинки, будинок "Обержа", костел та парк (не зберігся). Уздовж старовинної дороги на Брацлав був розташований "панський" будинок (готель) із флігелем. Спорудження резиденції супроводжувалося містобудівним упорядкуванням Тульчина, яке зробило його значним містом Поділля. Ансамбль приваблював художників та поетів. Тут певний час перебували шотландський художник Вільям Аллан, французький літератор Август де Лягард, польський поет Трембецький. У 1706 р. тут побував славетний український письменник І. Котляревський. З господарем маєтку був знайомий російський генералісимус О. Суворов, який жив у палаці з березня 1796 р. до березня 1797 р. Зазнавши поразки в політичній кар'єрі, Станіслав Щенсний Потоцький у 1797 р, після приєднання Правобережної України до Росії, переходить у ранзі генерала на російську службу. Після його смерті маєтностями починає управляти його вдова - графиня Софія Потоцька. У 1816 р. тульчинську частину маєтку захоплює син Софії Мечислав Потоцький. У 1849 р. маєток переходить до казни. У 1854-1856 pp. будівлі (крім головного корпусу) були пристосовані для розміщення в них тимчасового шпиталю на 700 хворих, а позаміський будинок - для артилерійського парку. Пристосування здійснював архітектор Міхельсон. У1859 р. Мечислав Потоцький назавжди виїжджає до Франції, забравши з собою до Парижа найцінніше з палацу (картини, гобелени, меблі, срібло). Того ж року він продає тульчинський маєток власникові Немирова графу Г. Строганову, одруженому з його племінницею - Марією. Невдовзі тульчинський маєток продається П. Ольденбурзькому. У 1874 р. палац опиняється в руках відомства уділів, яке передає його військовому відомству. Палац було відремонтовано, а парк "Хороше" упорядковано. У 1975-1978 pp. архітектор Л. Борисова розробила проект реставрації садибних будинків, за яким головний будинок бун відреставрований у первісних формах, але зі змінами в розплануванні, пов'язаними з пристосуванням його для культурно-освітнього училища. Величезний палацовий комплекс побудований у плані на двох взаємно перпендикулярних осях (вздовж під'їзної дороги та напрямку палац - костел). Палацову групу задумано за палладіанською об'ємно-просторовою схемою, яку на той час почали застосовувати в Україні у будівництві репрезентативних позаміських та міських резиденцій. Головний корпус (власне палац) та два бічні флігелі, розташовані рівнобіжно осі палац - костел, поєднано галереями, завдяки чому утворено великий парадний двір. Комплекс збудовано за проектом архітектора Лякруа (який здійснював також будівництво) і, можливо, за участю архітектора Лятурна та італійського художника Лампі. Гашений корпус палацової групи - двоповерховий, мурований. Його розпочато будівництвом у 1781 p., закінчено в основному в 1782 p., а повністю-в 1785 р. У плані він має форму видовженого прямокутника з дворядним анфіладним розплануванням приміщень, центрально розташованим вестибюлем та характерними ще для періоду бароко парадними двійчастими сходами. Перший поверх (нижчий), перекритий склепіннями, був призначений для житлових та, можливо, адміністративних приміщень, 2-й (вищий, з плоскими перекриттями) - містив праворуч від вестибюля репрезентативні зали та салони, а ліворуч - житлові приміщення й обідній зал, стеля якого спиралася на чотири колони, поставлені посередині в квадрат. Фасади будівлі виконані у великому, на два поверхи, іонічному ордері. Домінантою головного фасаду є піднятий на кілька сходинок 10-колонний портик-лоджія з вбудованим на 2-му поверсі балконом. Відсутність над портиком традиційного трикутного фронтоні зорово подовжує фасад, підсилюючи його монументальність. Центральний портик паркового фасаду має лише чотири колони, завершені трикутним фронтоном, тимпан якого був прикрашений ліпниною у вигляді гірлянд. Площини стін розчленовано пілястрами з оригінальними пластично трактованими волютами іонічних капітелей. Волюти значно відхилені від площин капітелей, чого майже немає в нашій архітектурі. Між пілястрами розташовано вертикально видовжені вікна, нижчі у 1-му та вищі у 2-му поверхах з широким плоским обрамленням. Фасади будівлі завершує гладкий, гарних пропорцій карниз. Внутрішнє оздоблення інтер'єрів повністю втрачено. Згідно з дуже уривчастими відомостями, до головного корпусу вели троє масивних різьблених дверей, середні з яких зверху були прикрашені гербом Потоцьких. Уздовж мармурових сходів вестибюля розміщувалися порцелянові китайські вази з букетами квітів, а на стінах верхнього ярусу вестибюля -13 родинних портретів на повен зріст. Зали, салони й житлові приміщення були декоровані стоком, стіни обтягнені дорогими тканинами й прикрашені величезними дзеркалами. Стелі мали ліпні плафони. В одній з кімнат розміщувався камін із рожевого мармуру - витвір старої школи італійських майстрів, в іншій був карниз з чорного, білого та рожевого мармуру. Існувала біла вітальня, стіни якої були викладені чудовим білим мармуром. Ще в передвоєнний час зберігалося оздоблення стін залу пілястрами коринфського ордера з різнокольорового мармуру. Інтер'єри прикрашала велика кількість мармурових і бронзових бюстів та картин, розвішаних на стінах від стелі до підлоги. Кімнати були заповнені старовинними позолоченими меблями. Підлоги вкривали дорогоцінні килими. Художнім виконанням вражав паркет. Будинок опалювався камінами та великими, розташованими внизу печами, гаряче повітря з яких проходило через низку каналів, схованих у товщі внутрішніх стін обох поверхів. Бічні флігелі - двоповерхові, муровані; у плані мають форму витягнутих прямокутників. Довжина лівого (західною) флігеля - 80 м, а правого (східного) - 78 м. Симетричні за композицією флігелі - різні за розплануванням, але схожі за композицією. Східний флігель, що первісно призначався для розміщення різних служб, має анфіладно-коридорне розпланування. До його південного причілка прилягав будинок кухні. Перекриття його 1 -го поверху та підвалу -склепінчасті, а 2-го - плоскі по дерев'яних балках. Західний флігель з анфіладним розплануванням призначався для житла; його перекриття - плоскі по дерев'яних балках. Головна поперечна вісь обох флігелів з боку парадного двору акцентована шестиколонними портиками великого доричного ордера з трикутними фронтонами. По боках вони фланковані меншими (на висоту 1-го поверху) чотириколонними портиками з балконом. Над дверима портиків - круглі вікна для освітлення сходових кліток. Східний (правий) флігель, крім того, має по осі головного портика півциркульну склепінчасту в'їзну браму з балконом і шестиколонним парадним портиком з боку головного в'їзду. Флігелі з'єднані з головним корпусом закругленими в плані аркадними, раніше заскленими з боку двору, галереями з глухою задньою стіною. Аркадні стовпи галерей декоровано півколонками, а односхилий дах сховано з боку парадного двору аттиком з балюстрадою. Галереї призначалися для оранжерей. Від двору вони відокремлювалися високими ажурними ґратами. Розташований на підвищенні в центрі міста і раніше з'єднаний з палацом тополевою алеєю, костел являє собою велику однобаневу споруду з півциркульною апсидою. Фасад костелу з часом зазнав значних змін. Але зберігся чудовий класицистичний інтер'єр у коринфському ордері з головною навою, перекритою кесонованим склепінням з майстерною ліпниною. "Панський" будинок (готель) та флігель біля нього збереглися в незмінному стані. Перекриття "панського" будинку - плоскі по дерев'яних балках, а флігеля - у підвалі та 1-му поверсі склепінчасті, у 2-му - плоскі по дерев'яних балках. Класицистична архітектура "панського" будинку відзначається стриманістю. Його 1-й поверх рустований, а над 2-м - трикутний фронтон. У флігелі привертає увагу аркова галерея, розташована вздовж 1-го поверху. За палацовим комплексом у розлогій річковій заплаві за проектом архітектора П'єра Лепро був закладений величезний парк "Хороше". Територія його була майстерно дренована системою каналів та окремих водойм, які не лише зменшували зволоження, обумовлене підпором вище розташованого великого ставка, та уможливлювали деревонасадження, але й були введені в композицію парку, надаючи йому оригінальності та привабливості.
