ГІНЦІВСЬКА СТОЯНКА пізньопалеолітична (15–13 тисяч років 
тому) – перша пам’ятка доби палеоліту, що стала відомою на Україні. Розташована між селами Духове і Гінці Лубенського району, на правому березі річки Удаю.
Виявлена у 1871 при земельних роботах у садибі Г. С. Кир’якова. Матеріали були подаровані власником Гінців Лубенській чоловічій гімназії. Вперше проведені розкопки у 1873 Ф. І. Камінським та К. М. Феофілактовим. Подальші дослідження проводились В. М. Щербаківським (1914–1916; за участю В. І. Вернадського, В. О. Городцова), І. Ф. Левицьким (1935), I. Г. Підоплічком, В. Я. Сергіним (1977–1980, 1985).
Культурний шар залягає у товщі лесовидних суглинків на глибині 2,4–3 м. Гут знаходиться кілька житлово-господарських комплексів, що складалися з житла, округлих господарських ям сховищ діаметром 1,5–2 та глибиною до 1 м, заповнених кістками тварин, невеликих вогнищ і кострищ. Одне з жител мало округлу в плані форму, по контуру якого знаходилися. 27 черепів мамонта. Внутрішній простір був заповнений бивнями (понад 30), лопатками і газовими кістками мамонта, що раніше були на покрівлі та стінах наметоподібного житла і впали всередину після його зруйнування. У центрі – наземне вогнище, були також вогнища під житлами. Серед знахідок – близько 4700 виробів з кременю, у тому числі 470 знарядь, проколки і голки з кістки, молот з рогу північного оленя. Цікавим є уламок бивня мамонта з нарізками, який вважають одним із зразків календаря первісної людини. Фауністичні залишки представлені кістками мамонта, ведмедя, песця, зайця, байбака, вовка. Матеріали зберігаються в Лубенському та Полтавському краєзнавчих музеях, Інституті археології (Москва). Переважна частина їх втрачена.
