Місто (21.6 тис. жителів), центр Кременецького району, розташований на крутих мальовничих схилах величезної балки, оточеної Кременецькими горами, що служать вододілом між річками Іква і Вілія. Уперше Кременець, що входив до складу Галицько-Волинського князівства, згадується в Іпатіївському літописі (1226 р.) у зв’язку з невдалою облогою міста угорським королевичем Андрієм. В 1240 р. безуспішно штурмував Замкову гору хан Батий, а через п’ятнадцять років — татарський воєвода Куремса. Тільки в 1261 р. Бурундай, що з величезною ордою вторгся в Галицько-Волинське князівство, змусив руських князів знищити укріплення деяких міст, серед яких був і Кременець.
З 1366 р. місто входить до складу Литви, наприкінці XIV ст. починається відновлення замку, що завершилося під час князювання Вітольда. Після одержання Кременцем в 1438 р. Магдебурзького права тут активізуються ремісництво і торгівля. Розвитку міста заважали часті набіги татарських орд, найбільш спустошливі з яких відбулися в 1497 і 1500 рр. Про ці трагічні події нагадують Дівочі скелі, що піднімаються над містом. За легендою, група дівчат, що не бажали потрапити в татарський полон, зв’язавшись косами, кинулася зі скель у прірву. В 1539 р. власницею Кременця стає друга дружина польського короля Сигізмунда І Бона Сфорца, на честь якої Замкова гора одержує другу назву — гора Бона. В 1636 р. біля її підніжжя для францисканського монастиря (заснованого в 1606 р.) зведений костел, перебудований (1832 р.) на Миколаївський собор. В 1630 р. у Кременці зведена уніатська церква, а трьома роками пізніше засновується православний Богоявленський монастир з лікарнею і школою. При монастирі створюється братство і друкарня, що проіснувала до 1650 р. Нині Богоявленський монастир займає костел і келії, побудовані в 1750 р. для заснованого С. Потоцьким монастиря реформаторів. По сусідству з ним збереглася дерев’яна церква Воздвижения Чесного Хреста, побудована в XVIII ст. У 1648 р. після півторамісячної облоги замком заволоділи війська під проводом М. Кривоноса. Вони спалили архіви, що зберігалися в замку, і зруйнували його, на сторіччя залишивши над містом мальовничі руїни двох веж і стін кременецької твердині. В 1701 р. міський староста Вишневецький запросив у місто єзуїтів, що прибрали до рук уніатську церкву і Богоявленський монастир.
У 1731–1743 рр. представники ордену за проектом П. Гижицького зводять комплекс величних споруд, що складаються з костелу і навчальних корпусів, і відкривають у ньому єзуїтський колегіум. З 1795 р. Кременець стає центром повіту Волинського намісництва Росії. На основі колегіуму в 1805 р. створюється вища Волинська гімназія, перетворена в 1819 р. на ліцей. Місто стає одним з найбільших освітніх центрів і вдостоюється неофіційної назви Волинські Афіни. При гімназії в 1809 р. Г. Мілером створюється ботанічний сад, що довгі роки вважався за один із кращих у Російській імперії. У родині викладача літератури і риторики гімназії-ліцею в 1809 г. народився знаменитий польський поет Юліуш Словацький. Будинок, у якому родина Словацьких проживала в 1814—1828 рр., перетворений на будинок-музей поета. Після придушення польського повстання, підтриманого більшістю ліцеїстів, Кременецький ліцей був закритий в 1831 р., а обладнання і бібліотека передані створеному через три роки Київському університету. Потім у будинку ліцею розміщалися духовна семінарія, жіноча школа і педагогічне училище. У Кременці є місця, що зберегли архітектурний вигляд ХVІІІ–ХІХ ст., а велична панорама сучасного міста, що відкривається із Замкової гори, мимоволі змушує задуматися про перипетії його бурхливої історії. Її творці, що належали до різних конфесій і станів, спочивають на П’ятницькому, Польському, Туницькому, Єврейському, Монастирському та інших цвинтарях міста, відвідування яких доволі повчальне.
