ПОЛТАВА – місто обласного підпорядкування, обласний центр України. Розташоване на обох берегах річки Ворскли (ліва притока Дніпра). Вузол залізничного та автомобільного шляхів, аеропорт. 323,5 тисяч жителів (1990).
У 11–13 ст. територія Нинішньої Полтавщини входила до складу Переяславського князівства, яке було форпостом Київської Русі в обороні від грабіжницьких нападів половців. Полтава вперше згадується в Іпатіївському літописі 1174 під назвою Лтава. У літописі записано, що тоді сіверський князь Ігор Святославич пішов у похід проти половців, перейшов ріку Ворсклу поблизу Лтави і, переслідуючи їх, розбив біля Переяслава. Наприкінці 30-х pp. 13 ст. поселення з прилеглою територією було захоплено монголо-татарськими ордами хана Батия. Тоді Лтава, як і багато інших поселень, зазнала великих руйнувань і зовсім занепала.
У 13 – на початку 14 ст. літописи обходять мовчанням її долю. У 1430 Полтаві вперше згадується під сучасною назвою в складі Великого князівства Литовського. Того ж року Вітовт передав Полтаву разом з Глинськом (тепер село Сумської області) та Глиницею у володіння вихідцю з Золотої Орди татар, мурзі Лексі (Лексаді Мансурксановичу). Останній приймає православ’я, бере собі ім’я Олександра, а від міста Глинська – прізвище Глинський, одержує титул князя і стає родоначальником князів Глинських. Пізніше одна з його нащадків – О. В. Глинська вийшла заміж за великого князя московського Василя III і була матір’ю царя Івана Грозного. Лексада збудував полтавську фортецю – дерев’яні укріплення і земляні вали. 1482 Полтава була зруйнована кримським ханом Менглі Гіреєм. У володінні Глинських Полтава знаходилася до 1537, а потім перейшла до їх нащадків – Грибуновичів Байбуз. 1569, з утворенням Речі Посполитої, підпала під владу Польщі, передавалася польськими королями різним власникам.
У 17 ст. Полтава одержала магдебурзьке право. 1608 була збудована (поновлена) Полтавська фортеця. У документі 1641 Полтава названа містом. 1646 Полтаву захопив Ієремія Вишневецький. 1647 за інвентарем Вишневецького у Полтаві було 812 дворів. 1650 засновано Полтавський Хрестоздвиженський монастир. У 1-й половині 17 ст. на річці Ворсклі, поблизу Полтави, закладаються «буди» – підприємства для вироби, поташу й селітри. Багато жителів міста займались землеробством і скотарством. Населення Полтави брало участь у визвольній війні українського народу 1648–1654. Полтава була однією із значних резервних баз війська Б. Хмельницького. Вона відігравала велику роль у постачанні повстанцям зброї, пороху та продовольства. У 1648–1775 Полтава – адміністративний центр Полтавського полку. Першим полтавським полковником був М. Пушкар. 1657–1658 Полтава стала центром повстання козаків і селян на чолі з М. Пушкарем та запорізьким кошовим Я. Барабашем проти старшинсько-шляхет. верхівки на чолі з гетьманом І. Виговським, який прагнув повернути Україну під владу Польщі. Полтава не раз зазнавала татарських нападів. Востаннє вони напали на місто 1695. Під час Північної війни 1700–1721 населення Полтави у квітні – червні 1709 разом з військ, залогою на чолі з полковником О. С. Келіним відбивало штурми шведських військ. Поблизу міста відбулася Полтавська битва 1709.
У 2-й половині 17 – на початку 18 ст. Полтава була одним з центрів ремісничого вироби, і торгівлі. 1718 у Полтаві налічувалося 300 цехових ремісників. На початку 18 ст. у Полтаві і навколишніх селах було 38 млинів, у жителів Полтави налічувалося 4980 бджолиних родин. Набула розвитку торгівля. Відбувалося 4 ярмарки на рік. З Росії сюди возили сіль, металеві вироби, хутро, а звідси – поташ, скляні вироби, селітру, сільсько-господарські продукти. 1770 у Полтаві працювало кілька цегельних заводів. Культурне і мистецьке життя Полтава в 17–18 ст. пов’язане з іменами іконописця Герасима Німого (у Спаській церкві налічувалося 7 ікон, писаних ним 1676); людвисара Опанаса Петровича, який відлив дзвін «Кизикермен», виготовлений з гармат, захоплених у липні 1695 при взятті козаками Полтавського полку турецької фортеці Кизикермен (дзвін зберігається в Полтавському краєзнавчому музеї), майстра по виготовленню іконостасів Василя Реклинського (у 30-х pp. 18 ст. існувала його майстерня, разом з учнями виготовив іконостас Полтавського Хрестоздвиженського собору); іконописця і портретиста, ієромонаха Хрестоздвиженського монастиря Самуїла; архітектор Стефана Стабанського; різьбяра Сисоя Шаптатова; портретиста І. І. Шилденка (1747 – рік смерті невідомий); скульптора Григорія Гальченка; відомих церковних і просвітницьких діячів – архієпископів Є. Булгариса (1716 –1806), Н. Феотокі (1731–1800), А. Серебреникова, Г. Банулеско (Бодоні) та ін. 1782 Полтаву відвідав російський мандрівник В. Зуєв. Він дав перший опис міста, в якому тоді було близько 1000 хат, 2–3 цегляних будинки. 1797 у Полтаві була збудована приватна Полтавська лікарня І. Тишевського. 1802 відкрита перша казенна лікарня на 20 чоловік. З 1775 Полтава – повітове місто Новоросійської губернії, у 1783–1796 – Катеринославського намісництва, з 1796 по 1802 – Малоросійської губернії. З 1802 Полтава – центр Полтавської губернії. Це сприяло проведенню перепланування і перебудови міста за участю російських зодчих. При губернському правлінні були створені будівельна експедиція і губернська креслярня, які очолював архітектор М. А. Амвросимов, вихованець московської архітектурної школи. Вій був запрошений на посаду полтавського архітектора малоросійським генерал-губернатором князем О. Б. Куракіним. У 1803–1805 М. А. Амвросимов розробив проект планування міста, за яким Полтава мала стати «малим Петербургом». На місці зустрічі Петра І з полковником О. С. Келіним і героями оборони Полтави 1709 за планом 1803 було закладено новий центр – Круглу площу, споруджено будинки губернаторських установ за зразковими проектами російського архітектора А. Д. Захарова в стилі класицизму. 1810 у місті на території Німецької колонії завершено спорудження будинку першого стаціонарного театру.
Громадське і культурне життя міста в 1-й третині 19 ст. невід’ємне від імені І. П. Котляревського. 1808 у Полтаві був заснований Полтавський вільний театр. У 1808–1812 тут працювала трупа Й. Калиновського (1812 переїхала до Харкова). 1817 до Полтави переведена на постійну роботу частина трупи Й. Калиновського та І. Ф. Штейна (діяла тут до 1821). Вона поклала початок українському професійному театрові. Для цього театру І. П. Котляревський написав п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», у яких першим виконавцем ролі виборного Макогоненка та Михайла Чупруна був М. С. Щепкін. У Полтаві грали актори К. Т. Соленик, М. X. Рибаков та інші видатні митці. На початку 19 ст. у Полтаві виступали кріпацькі оркестри та хорові капели. Діяли так звані «парубоцькі громади», репертуар яких складався з українських народних пісень. При Полтавському театрі було створено хор. Звідси часто запрошували до Петербурга хлопчиків-альтів та дискантів. З цією метою 1838 до міста приїздив М. І. Глінка, який у той час був капельмейстером Придворної співацької капели. Значний внесок у розвиток Полтави зробив малоросійський генерал-губернатор (1816–1834) князь М. Г. Рєпнін. З початку Вітчизняної війни 1812 було створено Полтавське народне ополчення. Полтава стала одним з осередків руху декабристів. Представники полтавської інтелігенції (В. М. Білозерський, Д. П. Пильчиков, Г. А. Андрузький та ін.) увійшли до заснованого 1846 у Києві Кирило-Мефодіївського товариства.
У кінці 50-х – на початку 60-х pp. 19 ст. у місті діяла полтавська культурно- освітня організація – Громада, 1874–1875 – підпільний гурток народницького спрямування «Унія». У 1-й половині 19 ст. у місті були відкриті Полтавське повітове училище, 1-а чоловіча гімназія, Полтавський інститут шляхетних дівчат, Полтавське духовне училище, Полтавська школа садівництва, Полтавський кадетський корпус. З 20-х до 60-х pp. 19 ст. діяла Полтавська школа краснописців, яка була заснована за ініціативою міністра внутрішніх справ В. П. Кочубея. З вихованців полтавських навчальних закладів того періоду вийшло чимало вчених, діячів культури: український письменник І. П. Котляревський (уродженець Полтави), російський поет і перекладач М. І. Гнєдич (уродженець Полтави), український письменник В. П. Гоголь-Яновський (батько М. В. Гоголя), російський письменник І. І. Мартинов (всі навчалися у Полтавській семінарії) та інші. У 40-х pp. 19 ст. в 1-й полтавській гімназії викладав історію, літературу та латинську мову український поет-романтик Л. І. Боровиковський, з 1838 працював учителем П. І. Бодянський, який тривалий час був редактором неофіційної частини газ. «Полтавские губернские ведомости» (виходила у П. з 1838). Він видав книги – «Достопримечательности Полтавы» и «Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год», де зібраний великий статистичний матеріал про Полтаву та Полтавську губернію. У 60 х pp. у гімназії та інституті шляхетних дівчат викладав російську мову український поет і педагог М. А. Вербицький (1843–1909). На посаді керуючого палатою державних маетностей у 40-х pp. 19 ст. працював історик М. І. Арандаренко (автор тритомної праці «Записки о Полтавской губернии»). У кадетському корпусі викладали малювання російський художники І. К. Зайцев і В. О. Волков, в інституті шляхетних дівчат викладали музику чеського і українського композитори та педагоги А. В. Єдлічка і В. В. Єдлічка. Влітку 1845 у Полтаві побував Т. Г. Шевченко. Тут він створив малюнки «Будинок І. П. Котляревського у Полтаві» та «Воздвиженський монастир у Полтаві». Значні зміни в економічному розвитку міста відбулися після скасування кріпосного права. Кількість жителів зросла з 29 502 чоловік (1863) до 53 703 (1897). 1879 у Полтаві було 30 промислових підприємств, на яких працювало 869 робітників. Це були в основному підприємства по переробці сільсько-господарської продукції. Діяли також невеликі механічні, чавуноливарні, мідноливарні, ковальські, лісопильні, каретні, селітрові, кахльові, сірникові, свічкові, миловарні підприємства та ін. Розвитку економіки міста сприяло переведення у Полтаві з Ромен Іллінського ярмарку (1852–1853) – одного з найбільших у Російській імперії. Крім Іллінського, в Полтаві діяли ще 3 ярмарки: Миколаївський, Воздвиженський, Всеїднівський. Значним поштовхом для розвитку промисловості в Полтаві стало залізничне будівництво. 1870 почався залізничний рух по лінії Харків–Миколаїв, яка зв’язувала Полтаву з Москвою, Петербургом, Харковом, Миколаєвом, Одесою, Херсоном. У 1871 у Полтаві були відкриті залізничні майстерні та паровозне депо. 1883 відбувся один із перших великих страйків на Україні – висіуп робітників Полтавських залізничних майстерень. Страйки полтавських залізничників відбувались 1884 та 1891. У 90-х pp. 19 ст. тут виникли перші марксистські гуртки.
У 1900 в Полтаві створено першу на Україні Південну (Полтавську) групу сприяння «Искре». У жовтні 1905 залізничники Полтави брали участь у Всеросійському страйку. Під час революції 1905–1907 відбулися збройні виступи військ, місцевого гарнізону. За переписом 1910 у Полтаві (без околиць і передмість) налічувалося з найманими робітниками 49 596 жителів, з передмістями і кварталами за міською межею 55 986 жителів. Перед першою світовою війною у Полтаві діяло 64 невеликих підприємства легкої і харчової, промисловості, працювало близько 2 тисяч робітників. 1916 у місті діяли учительський інститут, інститут шляхетних дівчат, кадетський корпус, реальне та комерційне училища, 8 гімназій, професійні школи – фельдшерська та садівництва, училища – ремісниче, землемірне, для сліпих дівчат, 3 навчальних заклади духовного відомства, а також 6 земських, 27 церковнопарафіяльних та кілька єврейських початкових шкіл. Було 5 клубів та 9 бібліотек. Розвивалася книговидавнича справа. Діяли друкарня при Полтавському губернському правлінні (з 1807), де друкувалася газета «Полтавские губернские ведомости», підручники, урядові заяви та ін., друкарні купця М. Пігуренка (з початку 60-х рр. 19 ст.), І. А. Дохмана (з 1880), Д. М. Подземського (з 1891), Н. М. Старожицького (з 1893). 1906 засноване перше на Україні видавництво педагогічної літератури – «Український учитель».
1904–1918 у Полтаві діяло приватне видавництво «Маркевича Г. І. книгарня». 1917 у ньому вийшло перше повне видання «Кобзаря». У Полтаві працював (з 1875, за ін. даними з 1880) фотограф-художник, автор і видавець фотоальбомів «Гоголь на родине» і «Земский дом в Полтаве» Й. Ц. Хмелевський. У 1903–1918 діяла Полтавська губернська вчена архівна комісія. У її завдання входило виявлення та впорядкування документ, матеріалів, що становили наук, цінність. Для вивчення природи краю багато зробили російський учений, засновник генетичного грунтознавства та зональної агрономії В. В. Докучаев, основоположник геохімії та біогеохімії академік В. І. Вернадський. З ініціативи В. В. Докучаєва у Полтаві було створено і 1891 відкрито краєзнавчий музей. 1906 музей збагатився дарунком К. М. Скаржинської, що складався з понад 20 тис. експонатів з археології, історії, етнографії, великої бібліотеки стародруків тощо. 1883 віце-президентом Полтавського сільсько-господарського товариства працював український вчений, агроном О. О. Ізмаїльський. 1910 в Полтаві почав наукову роботу В. I. Вавилов. З дореволюційною Полтавою пов’язане життя і творчість видатних письменників: Панаса Мирного (з 1871 працював у Полтаві), В. Г. Короленка (жив у Полтаві з 1900), І. С. Нечуя-Левицького, художника Г. Г. Мясоєдова, відомих вчених-медиків М. В. Скліфосовського, М. П. Коробкіна (уродженець Полтави, вперше в Росії здійснив операцію на легенях). На початку 70-х pp. 19 ст. у Полтаві працював композитор П. А. Щуровський – автор опери «Богдан Хмельницький». Його учнями були український хоровий диригент, педагог і композитор Г. П. Гладкий (написав музику до «Заповіту» Т. Г. Шевченка) та відомий полтавський хормейстер І. М. Різенко. Влітку 1879 до Полтави приїздив М. П. Мусорський. У липні він разом з солісткою петербурзького Маріїнського театру Д. М. Леоновою дав 2 концерти в залі Дворянського зібрання. 1880 у Полтаві перебував російський піаніст і композитор А. Г. Рубінштейн, 1897 – російський співак Ф. І. Шаляпін. 1899 відкрито Полтавське відділення Російського музичного товариства. У кінці 19 – на початку 20 ст. диригент Д. В. Ахшарумов створив у Полтаві симфонічний оркестр, організував Полтавське музичне училище. 1903 і 1911 до Полтави приїздив М. В. Лисенко. У Полтаві гастролювали М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський. 1888–1910 у Полтаві влаштовувалися виставки передвижників.
У 1903 в Полтаві з нагоди відкриття пам’ятника І. П. Котляревському (були присутні Леся Українка, М. Лисенко, М. М. Коцюбинський, В. С. Стефаник, Г. М. Хоткевич, О. Олесь, Олена Пчілка, композитор М. М. Аркас та ін.) влаштовано першу Полтавську художню виставку українських художників. Друга відбулася 1906. На початку 20 ст. у Полтаві працювали живописці: С. І. Васильківський, В. Г. Кричевський, О. Г. Сластіон, П. Д. Мартинович. З 1838 у Ролтаві виходили газета «Полтавские губернские ведомости», згодом – «Полтава», «Полтавская мысль», «Полтавская речь», «Полтавские думки», «Полтавские епархиальные ведомости», «Полтавский вестник», «Полтавский голос», «Полтавский день», «Полтавский край», «Полтавский листок объявлений и справочных сведений», «Полтавщина» та ін.
