Найбільше після обласного центру місто (83-3 тис. жителів) обласного значення, районний центр, розташоване на високих берегах р. Гнилоп’ять. Перша достовірна документальна згадка про Бердичів датується 1545 р., коли він був власністю В. Тишкевича. Після Люблінської унії місто увійшло до складу Польщі. В 1630 р. нащадок першого хазяїна Бердичева Я. Тишкевич, воєвода і генеральний староста київських земель, віддав свій замок і земельну ділянку на крутому березі Гнилоп’яті під костел і монастир ордену Босих кармелітів. У 1634-1642 рр. побудували т.зв. нижній костел, що одержав складну назву — костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, Святого Михаїла Архангела, Святого Іоанна Хрестителя і Святого Іоанна Євангеліста. Я. Тишкевич подарував костелу сімейну реліквію — ікону Пресвятої Діви Марії, завдяки якій Бердичів згодом став відомим серед прочан ледь не всього світу. Під час Визвольної війни українського народу в 1648 р. монастир був уперше зруйнований військами М. Кривоноса. Після російсько-польської війни в 1667 р- Бердичів у складі Брацлавського воєводства знову відходить до Польщі. В 1702 р. загін полковника С. Палія вдруге руйнує костел і виганяє ченців з міста. Кармеліти, що повернулися до Бердичева в 1717 р., над нижнім костелом починають будівництво кафедрального Марийського, що завершили лише в 1754 р. У зведенні кафедрального костелу брали участь архітектори Я Вітте і Г. Тарнавський, а настінні розписи виконав В. Фредеріче. В 1753 р. Папа Римський Бенедикт XIV дозволив коронацію ікони Матері Божої Бердичівської, тим самим значно підвищивши статус монастиря. Завдяки підтримці польського короля були зведені нові стіни, вежі, прибудовані два прибрамних корпуси, і Кармелітський монастир у XVIII ст. стає однією з найбільш укріплених фортець Європи. Позиції цього, здавалося б, непорушного оплоту католицизму в Україні сильно похитнулися після другого поділу Польщі в 1793 р. і приєднання цих земель до Росії. Почався новий етап розвитку міста, що ознаменувався його стрімким зростанням. Бердичів опинився на східному кордоні так званої межі єврейської осілості”, встановленої в 1791 р Російською імперією. Це привело до значного припливу сюди євреїв, які традиційно розгорнули бурхливу ремісничу і комерційну діяльність. До середини XIX ст. Бердичів отримує статус міста (1845 р.) і за чисельністю населення займає п’яте місце в Україні, поступаючись лише Києву, Харкову, Одесі і Миколаєву. Майже десяток тривалих ярмарків, що проводилися в Бердичеві, і його зручне географічне положення незабаром перетворюють місто на великий торговельний центр. Найбільш відомою архітектурною спадщиною золотого століття Бердичева є костел Святої Варвари (1826 р.), широко відомий завдяки вінчанню в ньому О. Бальзака з Е. Ганською в 1850 р. Після будівництва залізниць Київ-Одеса (1871 р.) і Київ-Брест (1873 р.) Бердичів поступово втрачає значення перевалочної бази і посередницького торговельного центру В 19Ю р. у місті був побудований найзначніший православний храм — Свято-Миколаївська церква. У XX ст. Бердичів, який обійшли великі транспортні магістралі, остаточно втрачає значення важливого торговельного центру і залишається у свідомості багатьох жителів країни символом українського містечкового єврейства.
