Місто (8.8 тис. жителів) Кілійського району, розташоване на лівому березі Кілійського гирла дельти Дунаю біля його розвилки на Очаківське і Старостамбульське гирла. Ця злегка підвищена ділянка заплави найбільшої ріки Західної Європи, з усіх боків оточена заболоченими ділянками, здавна приваблювала різних утікачів. За переказом, в 1746 р. російські розкольники — липовани, які переховувалися від релігійного переслідування, заснували тут село Липованське, що вперше з’явилося на географічних картах майже через тридцять років. Після ліквідації Запорозької Січі сюди перебралася частина козацтва, і до 1805 р. Вилкове (таку назву на честь розгалуження Кілійського гирла одержало село) стає одним з найбільших запорозьких поселень. У Вилковому збереглася шикарна Рождественська церква (1850 р.), що композиційно вигідно відрізняється від православних храмів південного заходу Одеської області. Через єрики (численні протоки, що прорізають місто і трохи понижують рівень ґрунтових вод) Вилкове дуже полюбляють називати “українською Венецією”. Але шукати тут венеціанські гондоли для прогулянок міськими каналами дарма — канали давно обміліли, заросли і наповнюються водою лише під час повені. А вилківські “гондольєри” возять екскурсії в рятувальних шлюпках до пам’ятника “0 км”, встановленому в тому місці, де Дунай впадає в Чорне море. А проводжає всіх, що пливуть Дунаєм, пам’ятник І. Липованину, встановлений старообрядцями біля річкового причалу. Смиренний вигляд героя і легке каное за його спиною чомусь змушують згадати біблійного Ноя.
