.jpg)
Найбільше місто (1002.0 тис. жителів) і центр області, розташоване на березі Чорного моря. Територія Одеси обживалася з часів появи грецьких поселень (VI ст. до н.е.) у Північному Причорномор’ї. У другій половині XIV ст., коли ці землі потрапили під контроль Великого князівства Литовського, на морському узбережжі виник порт Качибей, що після захоплення турками через сторіччя частіше згадується як Хаджибей. У другій половині XVIII ст. турецький уряд, зміцнюючи свої північні кордони, почав будувати в порту фортецю Єні-Дуня (Нове Світло). Під час чергової російсько-турецької війни (1787-1791 рр.) російські війська під командуванням генерала І. іудовича і віце-адмірала І. Дерібаса в 1789 р. захопили фортецю і поселення. Після Ясського мирного договору (1791 р.) за пропозицією О. Суворова тут почалося (1793 р.) будівництво фортеці, а після указу імператриці Катерини II (1794 р.) нового міста. Створюване місто в 1795 р. одержало назву Одеса — похідне (як вважають) від давньогрецького селища Одессоса, що колись знаходилося східніше на березі Тилігульського лиману. Місто будувалося під керівництвом віце-адмірала І. Дерібаса, якому вдячні нащадки встановили пам’ятник (1994 р., скульптор О. Князик) лише через два сторіччя, а до цього шанобливо зберігали його ім’я у назві головної вулиці. Швидкий розвиток Одеси був призупинений під час правління Павла І (1796-1801 рр.), який, як відомо, не поважав починання своєї матінки — імператриці Катерини II. Тільки після указу імператора Олександра І, що змінив Павла І і призначив герцога А. де Рішельє новим градоначальником, створення міста-порту відновилося з новою силою. На знаменитому пам’ятнику А. де Рішельє, знаковому для міста, написано — “управлявшему с 1805 по 1814 г. Новороссийским краем и сложившему основание благосостояния Одессы”. Це абсолютно справедливе твердження, тому що в Європі XIX ст. не було міста, що розвивалося б настільки стрімко, а Рішельє-градоначальник задав цей темп. Одеса перетворилася на головний порт Російської імперії на Чорному морі та забудовувалася дуже швидко і якісно. Одною з перших споруд міста став палац Потоцьких (1805— 1810 рр.) — найбагатшого польського роду (нині Художній музей). У 1817— 1859 рр. Одеса користувалася правом порто-франко, тобто була своєрідною вільною економічною зоною XIX ст., у якій допускалися безмитний продаж і зберігання іноземних товарів. У цей же час створюється архітектурна візитна картка Одеси — ансамбль будинків і споруд Приморського бульвару (1820— 1840-і роки, архітектор Ф. Бюффо). На високому береговому уступі, вздовж берега моря розбитий бульвар, на торцях якого зведені комплекс споруд Воронцовського палацу (1824-1834 рр.) і перша одеська біржа (нині Міська рада) (1829-1834 рр.) з встановленим значно пізніше пам’ятником О. Пушкіну (1888 р., скульптор Ж. Полонська, архітектор X. Васильєв). Вздовж всього бульвару розташований ряд будинків, звернених фасадами до моря, серед яких особливу архітектурну цінність становлять готель “Лондонський” (1828 р., реставрація — 1899 р., архітектор Ю. Дмитренко) і палац княгині Наришкіної (нині Палац культури моряків) (1830 р.). У центрі Приморського бульвару будинки перериваються напівкруглою площею, простір якої формують будівлі присутствених місць (1827-1830 рр., архітектори А. Мельников, Ф. Бюффо) і готелю “Петербурзький” (1833 р., архітектори А. Мельников, Ф. Бюффо). У центрі бульвару встановлений пам’ятник А. де Рішельє (1828 р., скульптор І. Мартос, архітектор А. Мельников), від якого до моря спускаються 192 сходинки грандіозних Потьомкінських сходів (1837— 1842 рр.). їхня монументальність посилена майстерно розрахованими пропорціями і перспективним ефектом, досягнутим різницею в ширині між їхніми нижніми і верхніми маршами. Біля підніжжя сходів знаходиться будівля Морського вокзалу (1967 р., архітектори В. Головін, В. Кремляков), істотно оновлена до 200-річного ювілею Одеси. Тоді ж перед фасадом вокзалу була встановлена звично символічна для скульптора Е. Неізвєстного скульптура “Золоте дитя”, а на протилежному кінці пірсу, біля яхт-клубу, на честь заступника моряків, рибалок і мандрівників звели стильний портовий Свято-Микільський храм (1994 р., архітектор В. Калінін). На початку XXI ст. в композицію комплексу споруд морського вокзалу радикально вклинився будинок шикарного готелю “Одеса”. За Приморським бульваром починаються міські квартали, шлях до яких, немов у почесній варті, охороняють два прекрасних будинки колишнього Англійського клубу (нині Музей морського флоту України), (1842 р., архітектор Г. Торрічеллі) і археологічного музею (1883 р., архітектор Ф. Гонсіоровський). За ними знамениті Пушкінська і Дерибасівська, Молдаванка і Аркадія, за ними та сама Одеса, яку її мешканці та бурхливі події за короткий час прославили на весь світ. Там особливий дух, мова і спосіб мислення, описати який повною мірою не вдавалося нікому. Зрозуміти та оцінити цю народну міську творчість можна тільки індивідуально і заради цього варто приїхати в Одесу.
