Найбільше місто (794.7 тис. жителів) — центр області і району, розташоване на берегах Дніпра. Його виникнення пов’язане зі спорудженням в 1770-і роки Дніпровської оборонної лінії, що простиралася між річками Дніпром і Бердою. Одну з фортець в 1770— 1772 рр. збудували в гирлі р. Мокрої Московки і на честь командуючого 1-ю російською армією князя О. Голіцина назвали Олександрівкою. Фортеця поступово обростала поселеннями і в 1785 р. перетворилася на посад, який увійшов до Новомосковського повіту Катеринославського намісництва, а з 1798 р. — до Павлоградського повіту Новоросійської губернії. Через чотири роки Олександрівськ був включений до складу Катеринославської губернії, а в 1806 р. одержав статус міста і став центром повіту. Незважаючи на це місто зростало вкрай повільно, і у другій половині XIX ст. залишалося одним із незначних у всій губернії. Але в XX ст. Олександрівськ (з 1921 р. — Запоріжжя) встановив рекорд серед обласних центрів України за темпами приросту населення — за сто років кількість городян виросла більш ніж у 50 разів. Найважливішим і визначальним в історії міста став початок будівництва в 1927 р. Дніпровської гідроелектростанції — Дніпрогесу, енергія якого повинна була пожвавити підприємства Придніпров’я, Криворіжжя і Донбасу, а створене водосховище — покінчити із дніпровськими порогами і відкрити наскрізну навігацію головною водною артерією України. Дніпровські пороги, що становили собою виходи на денну поверхню протерозойських та архейських кристалічних порід фундаменту Українського щита між містами Дніпропетровськ і Запоріжжя, відомі з незапам’ятних часів. Порожиста ділянка мала довжину понад 65 км і ширину 400- 900 м, а загальний перепад висот становив 31м. Виходи гранітних і гнейсових порід утворювали: гряди (власне пороги), які перегороджували Дніпро; забори, які перегороджували лише частину русла (їх налічувалося понад 60); острови (їх було майже 60) і стрімчасті скелі на обох берегах. Тільки після спорудження Дніпрогесу в 1932 р. вдалося забезпечити умови вільного судноплавства на цій ділянці Дніпра. Комплекс споруд Дніпровської ГЕС (1927- 1932 рр., інженер І. Александров, архітектори В. Веснін, С. Андрієвський, М. Коллі, Г. Орлов) складається з електросилової станції (біля правого берега ріки), дугоподібної 760-метрової залізобетонної греблі висотою 60 м і двох мостових переходів. У 1980 р. збудований Дніпрогес-2, розташований біля підніжжя греблі з боку лівого берега, що вдвічі збільшив (до 1.5 млн. кВт) потужність електростанції. Вдало вписаний у навколишній ландшафт величний комплекс споруд Дніпрогесу у свідомості декількох поколінь людей є невід’ємним символом епохи трудового ентузіазму перших радянських п’ятирічок індустріалізації. Від найбільшого в Україні 20-метрового пам’ятника Леніну (1964 р., скульптори М. Лисенко, Н. Суходолов, архітектори В. Ладний, Б. Приймак) починається головна магістраль міста — витягнутий на 12 км у південно-східному напрямку широкий проспект з характерною забудовою післявоєнної пори, серед якої виділяється величний будинок обласного театру. Інша знакова пам’ятка Запоріжжя — острів Хортиця, що знаходиться посередині Дніпрового річища. Це найбільший гранітний острів на цій повноводній ріці, який з давніх часів захоплював мандрівників своєю величчю і красою. Гряди та окремі скелі, що оголюються на берегах острова, складені гранітами архейського віку (2.8 млрд. років). З часів запорозьких козаків дійшли до нас назви окремих скель (Два брати, Стовпи, Запорозька миска та ін.) і пов’язані з ними численні легенди. Ландшафти Хортиці вражають своєю незвичайною розмаїтістю: скупчення гранітних скель, урвищ, численних балок і урочищ, вкритих чагарником, степовими ділянками, які чергуються з хвойними перелісками, тополиними гаями, посадками білої акації і шовковиці. Перші археологічні дослідження були проведені тут в 1878 р., коли російський учений В. Беренштам досліджував шість курганів. Значну увагу вивченню острова приділяв великий знавець історії українського козацтва Д. Яворницький. У 1965 р. на Хортиці був заснований Державний історико-культурний заповідник, територія якого займає практично всю прибережну частину острова, а в 1980-і роки споруджений музей історії українського козацтва.
