КІРОВОГРАД

Місто (245.9 тис. жителів), обласний і районний центр, розташоване на горбкуватих берегах р. Інгул. Історія заснування міста тісно пов’язана з ім’ям сербського генерал-лейтенанта І. Хорвата-Куртіца. В 1750 р. він, будучи полковником австрійської армії, з’явився до російського посла у Відні Бестужева-Рюміна із пропозицією переселитися із сербською колонією в Росію. Уже в наступному році з 218 сербами він прибув у Придніпров’я і заснував ряд військових поселень вздовж кордону з Річчю Посполитою, названих Новою Сербією. У жалуваній І. Хорвату-Куртіцу на початку 1752 р. імператорській грамоті було висловлене побажання створити земляну фортецю. Будувати фортецю Святої Єлисавети (саме така назва була визначена їй царським указом) почали в 1754 р. за проектом архітектора Менцеліуса та інженера Віста на високому правому березі Інгулу. Вона мала форму шестикутника, оточеного земляними валами з дерев’яною стіною і трьома вежами, а також глибоким ровом з водою. На вежах встановили гармати, привезені з ліквідованих на той час фортець (Кам’яного Затону, Самарської та ін.). Тут розмістився тисячний гарнізон на чолі з комендантом, якому підпорядковувався Новослобідський козачий полк. Фортеця відіграла важливу роль у боротьбі Російської імперії за колонізацію Чорноморського узбережжя. Під час другої російсько-турецької війни (1768-1774 рр.) її взяв в облогу, але не зміг захопити кримський хан Керим-Гірей. Після перенесення основних бойових дій далеко на південь фортеця перетворюється у резервну базу російських військ. Ще біля стін споруджуваної фортеці в 1754 р. утворилася слобода, що,, розрісшись, у р. стає центром Єлисаветинської провінції, а з 1775 р. — містом Єлисаветградом. У наш час про фортецю, що дала імпульс розвитку міста, нагадують лише встановлені на гранітних постаментах чавунні гармати, фрагменти земляних валів та встановлений на місці центральної площі хрест із меморіальною дошкою, що відзначає місце першого православного храму Єлисаветграда — Троїцької церкви. В 1829 р. місто стає центром військових поселень на півдні Російської імперії. Тут розмістилася штаб-квартира резервного кавалерійського корпусу. Дотепер зберігся комплекс військово-адміністративних будівель, зведених в 1848 р. (архітектор В. Верлоп): штабний корпус, манеж, корпус військового училища і палацовий корпус. У XIX ст. місто через сприятливе географічне положення і завдяки покладеним на нього адміністративним функціям розростається. У нинішньому Кіровограді збереглися десятки адміністративних і житлових будинків, збудованих в XIX — на початку XX ст. Будинки окружного суду (1865 р.) [03] і міжнародного банку (1910 р.), житловий будинок (кінець XIX ст.) і багато інших споруд ненав’язливо розбавляють сучасну міську забудову центру надаючи їй зворушливу провінційну урочистість і навіть своєрідний шарм. В Єлисаветграді зберігся будинок, де в 1869-1883 рр. виступав перший український професійний театральний колектив, організований М. Кропивницьким. На рубежі ХІХ-ХХ ст. трупа перебралася в новий спеціально побудований будинок, у якому нині міститься музично-драматичний театр. Перед ним в 1968 р. установлений лаконічно-виразний пам’ятник драматургу та актору М. Кропивницькому (скульптор Е. Кунцевич), ім’я якого носить театр. Доволі широкий спектр культових споруд міста, що дійшли до наших днів, відбиває релігійні уподобання жителів упродовж XIX ст. Грецька церква (1812 р.) побудована в стилі класицизму на місці дерев’яної. В 1898 р. вона істотно добудовується, а після реставрації настінних розписів і будівлі триярусної дзвіцяці в 1905 р. від архітектурної пам’ятки великої колонії грецьких переселенців Єлисаветграду залишається лише назва. Після руйнування на теренах фортеці в 1813 р. Троїцької церкви зводиться головний православний храм міста — Спасо-Преображенський собор (1819 Р-). По сусідству з ансамблем штабу військового містечка в 1850— 1875 рр.- побудована Свято-Покровська церква, що є зразком еклектичної архітектури. Як пам’ять про ще одну велику громаду міста (євреї становили п’яту частину його жителів) збереглася незвично велика синагога, побудована в 1853 р. і реконструйована в 1895 р.
Радянський період розвитку Єлисаветграда крім прекрасних пам’ятників залишив у спадщину місту і нову персоніфіковану назву. Спочатку в 1924 р. назву міста, що нагадувало про царицю Єлизавету Петрівну, замінили на Зінов’євськ — на честь радянського діяча Георгія Зінов’єва (1887-1934 рр.). У грудні 1934 р., після вбивства С. Кірова (1886-1934 рр.), основного конкурента Й. Сталіна у боротьбі за владу в СРСР, на згадку про нього місто назвали Кірове. В 1939 р., коли Кірове перетворювали на обласний центр, назву довелося змінити ще раз (тому що вже існувала Кіровська область у Російській Федерації) на Кіровоград. У незалежній Україні монументальне будівництво тільки починається, і Кіровоград не відстає від інших міст. За величчю і строгістю тут немає рівних пам’ятнику Б. Хмельницькому, а в оригінальності — пам’ятному знакові першому Єлизаветградському трамваю, що курсував з 1897 р. по центральній Великій Перспективній вулиці (нині К. Маркса).