Густинський монастир

 

Початки Густинського монастиря сягають до 1600 року. Засновником його був інок Іоасаф, який разом з ієро­монахом Афанасієм прийшов з Афонської гори і з благосло­вення настоятеля Києво-Печерської Лаври Єлисея оселився тут для усамітнення. Для облаштування монастиря Іоасаф уподобав землі князів Вишневецьких по течії річки Удай, де зі своїми учнями оселився на острові, зарослим густим віковим лісом, звідки і походить назва монастиря - Густиня.

Відразу на острів почали прибувати люди з усіх усюд зара­ди монашого життя і спасіння. Місцеве населення допомагало монахам харчовими запасами, грошима, будівельними мате­ріалами. Завдяки цьому Іоасаф до 1614 року звів малу церкву на честь Пресвятої Живоначальної Трійці. Настоятелем був обраний шанований старець Іоасаф. У 1615 році наступник Іоасафа Ісайя отримав грамоту від князів Вишневецьких на володіння островом з прилеглими землями і розпочав широке будівництво Густинського монастиря.

Пожежі 1625 і 1636 років знищили будови, але з 1639 року запустілий монастир, за дорученням Петра Могили, було відновлено ігуменом Іллею Торським. Богдан Хмельницький у 1648 році бере обитель під свою «протекцію та оборону». У 1674 році розпочалось будівництво Троїцької церкви на ко­шти гетьмана Івана Самойловича. Восени 1675 року в Густин-ському монастирі було посвячено в ієромонахи Св. Дмитрія, майбутнього митрополита Ростовського.

Про будівництво Троїцької церкви Густинський літопис зберіг притчу, що під час нападу ворогів місцеві жителі хова­лися у лісах, болотах, за монастирськими мурами. Поблизу Густинської обителі вороги вбили трьох немовлят і тіла їх за­лишили у полі. Трупи три дні і три ночі пролежали у полі, їх не зайняли ні звірі, ні птахи, ні мороз не скував. Християни принесли їхні тіла в монастир, де і поховали. Підчас будівни­цтва Троїцької церкви ігумену уві сні з'явились троє немовлят і сказали, що вони перед Господом моляться за монастир і мо­настирських братів. Ігумен розповів сон старцю, який раніше повідав йому історію немовлят і показав місце їхнього похо­вання. Ігумен наказав викопати тіла. Коли відкрили труни, то виявилось, що тіла нетлінні. Тоді монахи перепоховали не­мовлят там, де будувалась церква. Над могилами безвинних побудований вівтар в ім'я Святої Трійці.

У кінці XVIII ст. Густинський монастир був найбагатшим, його називали «другою Лаврою», але в 1793 році монастир був закритий російським Синодом.

У сорокових роках XIX ст. за клопотанням перед Синодом преосвященного Гедеона монастир дозволено відкрити. Відбу­дова здійснилась на кошти пожертв і внески віруючих.

У часи відродження монастиря були збудовані:

Головна, або Соборна церква, кам'яна, п'ятибанна, хрес­топодібна, корінфського стилю, зовні прикрашена пілястрами та іконами. У середині розписана картинами на біблійну тема­тику. Збудовані двоярусні хори, іконостас - чотириярусний, покритий різьбою і позолотою, де зображені князь Вишневецький і гетьман Самойлович як благодійники монастиря.

На хорах - портрет одного з Горленків.

Під церквою - поховання Горленків і Маркевичів. Ліво­руч іконостаса - місцева ікона Богоматері з Немовлям на ру­ках, іменується Густинською, а також Ярмарковою. Щорічно, 28 серпня за новим стилем, ця ікона виноситься на ярмарок, обноситься навколо майдану і ставиться в каплицю, де і зна­ходиться під час ярмарку. Ікона здавна славиться, як чудот­ворна, допомогла багатьом богомольцям, що приходили з ві­рою і молитвою про допомогу до Цариці Небесної.

Трапезна церква однобанна з одним престолом. Успен­ська побудована на кошти Івана Мазепи. У 1845 році після поховання генерал-губернатора генерала від кавалерії князя М. Г. Рєпніна, освячена на честь Воскресіння Христового. Пізніше на кошти В. О. Рєпніної храм оновлено, а іконостас замінено новим. Під храмом влаштована родова усипальниця князів Репніних-Волконських.

П'ятибанна церква з престолом Святих Первозванних апостолів Петра і Павла збудована у грецькому стилі, почала відбудовуватись лише у 1854 році.

Церква Св. Миколи Чудотворця була побудована на ко­шти полковника Дмитра Горленка, перебудована у 1853 році і над нею надбудована дзвіниця у візантійсько-російському стилі за кресленнями архітектора Єфімова.

Домова церква Великомучениці Варвари побудована над воротами, що вели до ярмаркового майдану. За переказами вона будувалась на кошти Варвари Марковичевої. Храм опі­кою архімандрита Варсонофія відновлений, створено — бага­тий іконостас, ікони виконані художником Парченним у старовізантійському стилі.

У XVII ст. Густинський монастир був центром літописан­ня. Автором Густинського літопису був видатний діяч культу­ри і релігії І. Копинський, а зберіг для людства цю унікальну пам'ятку ієромонах Михайло Лосицький.

У 1845 році монастир відвідав Т.Г.Шевченко і створив три акварелі з видами монастиря. У різні періоди діяльності монас­тиря ним опікувалися І. Мазепа, Д.Дорошенко, І. Самойлович, П. Могила, брати Галагани, родина прилуцьких полковників Горленків, родина князів Репніних-Волконських. З діяльніс­тю монастиря пов'язані імена патріархів Феофана, Макарія, Афанасія, Іосафа Білгородського, Дмитрія Ростовського.

Мирне життя Густинського монастиря припинилось у 1917 році, а у 1924 він був повністю закритий. Господарями стали безпритульні діти-колоністи, які нехтували моральними, іс­торичними і релігійними цінностями. У 30-х роках було під­готовлено постанову про фізичне знищення монастиря, але завдяки зусиллям відомого науковця М. Макаренка поста­нова не була виконана. У 40-х роках на території монастиря розміщено психоневрологічний диспансер, який профункціо-нував до 1991 року.

Під час німецької окупації 1942 року на прохання мона­хинь закритого Покровського монастиря старостат дозволив відкрити жіночий монастир, який діяв до 1959 року. Сюди було перенесено Ладанську ікону Божої Матері. Так з чолові­чого монастир став жіночим.

І майже на ЗО років над Густинею опустилася ніч. Нові гос­подарі - інваліди та престарілі.

Тільки у 1993 році завдяки новій Ігумені Віри монастир відновлено.

Першу Божественну Літургію відслужено 17 грудня 1993 року на свято великомуениці Варвари.

Подібно стародавнім подвижникам, першому Ігумену Іоа-сафу, митрополиту Копинському і іншим подвижникам, Ігуме­ня Віра разом з сестрами обителі взялась за святу справу -відновлення зруйнованого монастиря. Реставраційні роботи очолив інженер-прораб Причиненко Сергій Петрович.

Густинський Свято-Троїцький монастир відзначив своє 400-річчя. Густинська обитель була і залишається центром прочанства. Звідусіль сюди йдуть на поклоніння православні християни. Центром монастирського життя є Богослужіння. У соборі Святої Трійці і Успенській церкві здійснюються що­денні ранкові й вечірні Богослужіння. У монастирі є мощовичок з частинками мощей Святих, зібрані святині зі всього пра­вославного світу і Святої землі. Але головним залишається престольний день - День Святої Трійці. Той, хто хоч один раз побував на День Святої Трійці у Густині, назавжди зрідниться з нею і розповідатиме про своє відвідування земного раю.

Православна церква на Прилуччині має свою давню іс­торію і відіграла визначну роль у становленні і зміцненні Православної віри. Церкви Прилуччини і, особливо, монас­тирі Густинський та Ладанський завжди жили одним життям з народом. Адже церква найвищий духовний храм, де вчать любити людину, поважати і шанувати старих, любити працю, виконувати заповіді Бога і святих отців.

Корені християнства на Прилуччині прослідковуються з часів Київської Русі.

Кожен козак, повертаючись з далеких походів, дарував монастиреві дорогоцінні подарунки.

Далеко за межами Прилуччини прославилися Густинські ярмарки.

Бували у Густині Т. Шевченко, Є. Гребінка, Г. Сковорода, О. Вишня, М. Хвильовий, М. Холодний та інші видатні люди нашої України.

На бурхливих хвилях історії XX століття Густинський мо­настир не вистояв.

Московський раднарком відокремив церкву від держави, що розв'язало руки відділам юстиції і дозволило ліквідовувати майно церков і монастирів.

Трагічне 14 серпня 1920 року - кінець самостійного жит­тя Густинського монастиря.

«Керівником» Густинського монастиря став Прилуцький відділ наросвіти, який влаштував тут дитячу колонію.

Монастир втратив всі права на землю, інвентар, майно, урожай, продукти харчування.

Ченцям видавали лише мізерний «пайок».

Створена радянською владою ліквідаційна комісія Густин­ського монастиря особливо активно почала діяти у 1923 році. «Громадянам» Сергію Євстафієвичу Лубенцову - останньому архімандриту Густинського монастиря та монастирській братії (у кількості 48 осіб), було виділено звоноверховий будинок і сарай, церкви закрили, майно та землю відібрали. У 1960-х роках у Густині було 220 престарілих та інвалідів з дитинства, у 1970-х роках - 180 чоловік. Будинок-інтернат існував до 1978 року, коли його мешканців перевели до Ко-зельця та Городні.

У 1978 році офіційно був організований психоневрологіч­ний будинок-інтернат. Тут жили лише жінки з Чернігівської області. Станом на 1990 рік їх налічувалось 160.

Весною 1993 року і цей заклад був закритий.

А радісна подія в житті Густинського монастиря відбулося 17 грудня 1993 року. У цей день був освячений престол Во-скресенської церкви і проводилось Богослужіння!

Головним і особливо урочистим залишається престольне свято - День Святої Живоначальної Трійці. Монастирська огорожа наповнена квітами. Сам Господь прикрашає у цей день землю. Той, хто побував один раз на День Святої Трійці у Густині, назавжди порідниться з нею.

Великою подією в житті Густинського монастиря стало святкування 400-річчя з дня заснування обителі. 19 червня 2000 року у День Святого Духу з самого ранку всі шляхи не­мов повернулись до святої обителі. Люди йшли, їхали із усіх куточків нашої України, щоб поклониться їй як оплоту Право­славної віри і національній святині, помолитися біля її святих ікон, розділити радість святкування світлої дати. Благодать Святого Духу в цей день незримо, але дуже відчутно перебу­вала тут. Це відчували всі.

Указом Президента України Настоятелька Густинського монастиря Ігуменя Віра за багаторічну просвітительську і до­брочинну діяльність нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня.

Густинська обитель вітала у цей день всіх присутніх мали­новим дзвоном своїх церков. Вони звучали на славу Святої Обителі, яка достойно пройшла свій чотирьохсотрічний шлях, на славу тих, хто сприяв відродженню монастиря. У цей святковий день на монастирській території все диха­ло святістю та спокоєм. І навіть багаточисельний потік людей цього дня не міг порушити звичаїв чернечого життя, оповитих гостинністю й привітністю.

З кожним роком продовжує перетворюватися обитель.

19 травня 2003 року настоятелька Густинського монасти­ря Ігуменя Віра була нагороджена орденом княгині Ольги II ступеня.

Монастир - це місце абсолютно інше й живе воно сво­їм життям, несхожим ні на що. Думається, що з кожним, хто приходить сюди, відбувається перетворення. Жодна молитва, жодне питання тут не залишаються без відповіді.

За цими стінами тече розмірено життя. У стінах монастиря кожен веде розмову з Господом, із своїм серцем і совістю. Лю­дина немов стикається з ризами Живого Бога. Одкровення й Милість Божа сходять на кожного, і він отримує радість, яку йому дарує єднання з Творцем.

Як сказала настоятелька Густинської обителі Ігуменя Віра: «Монастир відкритий для всіх - кожен шукає в ньому щось своє і знаходить».

У всі часи світ ніколи не міг прожити без монастирів. Мо­настир - це свічи перед Богом і люди тягнуться до цього світ­ла. З покоління у покоління, із століття в століття звикли люди нести у Густинську обитель свої радощі і горе, просити Бога тут про допомогу й дякувати Йому за утіху. Понад 400 років стоїть Густинський монастир — непохитний, святий і чистий. Спалю­вали його, знищували, плюндрували, стирали з лиця землі, а він - воскресав. 400 років несе він Любов, Надію й Віру всім православним християнам, що живуть на землі. Всім нам -грішним і праведним, втомленим від щоденних бід і труднощів, зневіреним - дає він Надію. Поклонимося ж йому!

 

Н. Очеретько

 


    фейсбук