Селище (9-3 тис. жителів) Ялтинської міськради, розташоване на узбережжі Чорного моря. Перше поселення виникло тут ще в V ст., про що свідчать найстаріші могильники, виявлені на території і на околицях сучасного Гурзуфа. На початку XIX ст. тут було крихітне село, поряд з яким у гирлі р. Авунда новоросійський генерал-губернатор герцог А. де Рішельє в 1808 р. придбав ділянку для маєтку. Він заклав тут парк, що нині займає 12 га і вважається найстарішим в Криму (це наочно демонструє гігантський платан біля входу, гілки якого сучасні садівники змушені підтримувати спеціальними підпірками), і побудував садибний будинок, в якому в 1820 р. гостював О. Пушкін. Потім маєтком володів новий генерал-губернатор і найбільший землевласник півдня Росії граф М. Воронцов (з 1823 р.) і сенатор І. Фундуклей (з 1834 р.), який побудував в 1847 р. велику виноробню. Наступним власником маєтку став в 1881 р. промисловець П. Губонін, розбагатілий на будівництві залізниці Лозова-Севастополь. Намагаючись отримати зиск із свого надбання, новий хазяїн побудував сім готелів і ресторан (нині корпуси і їдальня санаторію Міністерства оборони України), що дотепер вражають яскраво пофарбованими ажурними дерев’яними лиштвами. П. Губонін зумів перетворити розташований у дивно мальовничому місці Гурзуф на самий упорядкований курорт на Південному березі Криму. Своєрідність і шарм тієї епохи передає ефектна скульптурна композиція фонтану ”Ніч” (1883 р., скульптор Бергер), придбаного підприємцем на виставці фонтанів у Венеції. В Гурзуфі зберігся скромний розташований біля підніжжя невеликого мису дачний будиночок, який у 1900 р. купив А. Чехов, де нині розмістилася філія ялтинського будинку-музею письменника. Звідси відкривається заворожливий вид на мис, що відокремлює Гурзуф від пляжів дитячої країни “Артек”, і скелі Адалари, або Близнюки, що безпомилково ідентифікують і прикрашають гурзуфську бухту. Ці дві вапнякові скелі мальовничо здіймаються над водою на 35 і 48 м за півкілометра від берега, і вподобані численними морськими птахами для гніздування.
