Несвіч – центр сільської ради. Знаходиться за 19 кілометрів від Луцька, на річці Полонка, при залізничній станції Несвіч-Волинський.
У найдавніших актах село іменувалося Несвєц. Це – гніздо князів Несвіцьких, добре відомих уже з XV століття. З Несвіцьких вийшли роди великих волинських землевласників: Збаразькі, Вишневецькі, Воронецькі, Порицькі. Родовий корінь першого гетьмана України, засновника Запорізької Січі Дмитра Івановича Вишневецького (Байди), також іде від князів Несвіцьких, тобто з села Несвіч.
Від замку Несвіцьких на початку XX століття лишився тільки кріпосний вал.
На кінець XIX століття в Несвічі був лише 61 селянський двір і 506 жителів. Водяний млин був кращим у великому довкіллі. В 1911 році тут перемелювали 12 000 пудів зерна. Число жителів зросло до 989 чоловік.
Продовжувала діяти двокласна школа. Працювали кооператив, три господарчі крамниці і одна горілчана.
Населення Несвіча брало активну участь у революційних подіях початку XX століття. Під час Першої світової війни в селі стояв штаб 1-го Туркестанського армійського корпусу. 5 листопада 1917 року тут відбувся з’їзд полкових солдатських комітетів корпусу, учасники з’їзду висловилися за передачу всієї влади в країні Радам солдатських, робітничих і селянських депутатів. Головою корпусного ревкому був тоді Г. В. Разживін. Тоді ж селянин села М. П. Олексюк організував у Несвічі селянський комітет, який розподіляв між селянами поміщицьку землю.
В 1918 році тут діяли частини Української Народної Республіки, січові стрільці, які відстоювали незалежність України від Польщі і Росії. Під час польської окупації Волині 1920-39 роках в селі діяв осередок КПЗУ (керівник – М. П. Олексюк, з 1930 року – секретар Холмського окружкому КПЗУ, 1937 р. – у складі інтернаціональної роти в Іспанії, де і загинув).
Діяли в селі й інші осередки боротьби за незалежність України, за відродження національної культури: "Просвіта”, кооперація. Серед їх активістів – Григорій Дембицький, Федір Шевченко (керівники "Просвіти"), Михайло Старчевський, Федір Мельник, Петро Фень.
Багато лиха завдано несвічанам під час Другої світової війни. Від спровокованого окупантами ворогування з польським населенням, була спалена вулиця села, вибито кілька сімей. Для боротьби проти окупантів в УПА пішли більше 20 несвічан. В районі села загинуло вісім козаків УПА.
На несвіцькій землі в урочищі Липовець у липні-серпні 1943 року фашисти розстріляли до 500 євреїв, звезених з навколишніх сіл. На фронті в Радянській Армії воювали майже 150 чоловік. Вони визволяли Україну, Польщу і інші держави. 54 з них загинули в боях. Село визволене весною 1944 року.
У Несвічі розміщений господарський двір сільськогосподарського приватного підприємства "Несвіч" (до 1992 року – колгоспу "Комсомолець"). Засновником і директором його став Володимир Кучера – свій, несвічівський, син колишнього голови колективного господарства Костянтина Кучери.
Тут одними з перших у районі розпаювали землю, майно. Бажаючі працювати одноосібно, відділились і створили кілька фермерських господарств. Але переважна більшість людей залишились у новоствореному сільськогосподарському приватному підприємстві. Порівняно з 1998 роком, зросла урожайність зернових і цукрових буряків.
Всі запчастини до сільськогосподарської техніки тут ремонтують своїми силами. Набагато поліпшилися показники в тваринницькій галузі.
Село розміщене в мальовничій місцевості, на дуже врожайних чорноземах. Є біля п’яти великих ставків, утворених на річці, яка здавна носила назву Линівка. Є рибний цех та інкубатор на базі цих ставків.
Діють загальноосвітня школа, дитсадок, будинок культури, бібліотека, медпункт, кравецько-шевський кооператив "Лучеськ", Свято-Михайлівська церква, дерев’яна, побудована в XIX столітті, пам’ятник односельчанам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
