Село Городище-Друге розташоване обабіч шосейної дороги Луцьк-Львів за 22 кілометри від обласного центру. На даний час налічує 235 дворів, де проживають близько 730 чоловік.
Назва села походить від давньоруського укріпленого поселення "городища", залишки якого знаходяться за 800 метрів на захід від сучасного села в урочищі Вал. Це городище датується Х-ХІІ століттям. У середині XII століття поселення з невідомих причин занепадає.
Найдавніші писемні відомості про Городище відносяться до 1452 року, коли князь Лев Свидригайло віддав його разом з кількома іншими селами Петрові Митчицю. На 1545 Городищем володіли пани Білостоцькі, в обов’язок яких входило забезпечення трьох замкових городищ. У податкових документах за 1570 рік названо п’ять власників села – Василя та Романа Білостоцьких, Богдана Смиковського, Олехно Гніздинського і Василя Холинівського. Найбільша власність належала Івану Білостоцькому – 36 дворів, 30 городників, корчма, млин. Була в той час і церква, бо серед платників податку названо і священика.
Життя на землях Городища заснувалося приблизно в середині XVI – початку XVII століття. В той час село розташовувалося в районі Свято-Троїцького храму. На початку XIX століття тут налічувалося близько 110 дворів. Біля села були гребля і водяний млин. У центрі знаходився фільварок поміщика Стерновського, якому належали навколишні землі. Протягом XIX – початку XX століття виникло кілька пожеж, які знищили значну частину села. На початку XX століття фільварок був знищений, млин стояв до 1906 року.
У 1910 році за Столипінською реформою, селяни почали розселятися на хутори. У 1912 – в селі виділилося кілька сильних куркульських господарств. Біля церкви була збудована початкова школа.
У роки Першої світової війни через село проходила лінія фронту. Саме тут відбувалися важкі бої, під час яких згоріла частина села і школа. Про це свідчить могила російських солдатів, що знаходиться поблизу сусіднього Угринова.
З 1921 по 1939 рік село знаходилося під владою Польщі. Більшість земель віддали поміщику Зволінському та польським колоністам.
У 1939 році село Городище разом із західноукраїнськими землями було приєднане до Радянської України. Землю роздали селянам, була відкрита початкова школа.
У роки Другої світової війни з 1941 по 1943 рік село попало під німецьку окупацію. В роки окупації в навколишніх лісах діяли невеликі партизанські загони, а також боївки УПА, які продовжували свою боротьбу проти радянської влади і після війни.
У 1945–1947 роках у Городищі був організований колгосп "Більшовик". У 1949 році утворено колгосп "Перемога". Його організатором був ветеран війни К. П. Ковальчук. У 1955 році відкрито семирічну школу. В цей час починається переселення людей з хуторів у центр села. У 1984 році господарство "Росія", пізніше – "Зоря", яке очолив Анатолій Олександрович Никонюк. За час його правління село Городище ожило і почало набирати сили. У селі з’явилися: водопровід, шосейні дороги, багато житлових та господарських будівель, будинок культури, дитячий садок, торговий центр, дерев’яна Свято-Троїцька церква (побудована у 1920 році), а у 1992 році відкрито нове приміщення школи. У селі споруджено пам’ятник воїнам-односельцям.
За десять років незалежності селу довелося пережити багато приємних і, на жаль, багато прикрих моментів. Але завдяки чесним, працьовитим, мудрим людям, які сіють хліб, виховують дітей, Городище не тільки виживе, але й розцвіте, зайнявши достойне місце в літописі вільної Української держави.
Селяни не втрачають надії на своє майбутнє. Реорганізувавши колишній колгосп у закрите акціонерне товариство “Зоря”, доручили очолювати його кмітливому, ініціативному господарнику Миколі Олексійовичу Мартинюку. Городищенське підприємство постійно називають серед кращих, сюди їдуть вивчати нові технології вирощування зернових, утримання худоби керівники інших господарств, фермери не лише з нашого району.
Але життя не стоїть на місці. Воно щодня висуває нові питання. Якщо вірити в свої сили, якщо працювати дружно й згуртовано, то житимемо ще краще заради наших дітей.
