Багаторічна трав'яниста блідо-зелена з запахом часнику рослина родини губоцвітих. Стебла з висхідної основи прямі, чотиригранні, прості або розгалужені, 15—50 см заввишки, вкриті відлеглими довгими волосками й стебельчастими залозками; іноді стебла на всій своїй довжині сірувато-шерстисті. Листки супротивні, сидячі, довгасті, з круглястою основою й зарубчасто-пилчастими краями; верхні стеблові листки й листки на гілках при основі звужені, приквіткові листки довші за квітки. Квітки двостатеві, неправильні, на квітконіжках, що майже дорівнюють чашечці, у пазушних 4—6-квіткових несправжніх розсунутих кільцях, які утворюють видовжене гроновидне однобічне суцвіття; чашечка дзвониковидна, з десятьма жилками і п'ятьма зубцями (зубці трикутно-ланцетні, трохи або майже вдвоє коротші за трубочку); віночок двогубий, ясно-карміново-червоний, з трохи вигнутою наперед трубочкою, втроє довший за чашечку. Плід складається з чотирьох однонасінних горішковидних часток. Цвіте у липні—серпні.
Поширення
Самосил часниковий росте переважно в лісостепових і степових районах України на заплавних, нерідко солончакуватих луках, по берегах річок і боліт, серед чагарників, на солончакувато-лучних місцях у приморській смузі.
Хімічний склад
Відомо, що у траві рослини є значна кількість дубильних речовин.
Фармакологічні властивості і використання, лікарські форми і застосування — усе так, як у статті самосил гайовий. У болгарській народній медицині, крім того, самосил часниковий використовують як зовнішній засіб для лікування туберкульозу шкіри.
