Вічнозелене однодомне, до 30 м заввишки, дерево родини кипарисових. Крона густа, пірамідальна. Кора стовбура темно-бура або сірувато-коричнева, повздовжньо борозенчаста, однорічних пагонів — зелена, при основі — червоно-коричнева. Листки лусковидні (у ювенільних рослин — голковидні), розміщені супротивно. Чоловічі шишечки (мікростробіли) приверхівкові, в пазухах листків, майже сидячі, дрібні (до 2 мм у діаметрі), округлі, жовтаві. Жіночі шишечки (мегастробіли) овально-яйцевидні, світло-зелені, розміщені на кінцях укорочених охвоєних гілочок. Стиглі шишки донизу відігнуті, світло-коричневі або коричнево-бурі, видовжено-овальні, їхні луски шють одна на одну. Запилюється у першій половині квітня. Насіння достигає у рік запилення.
Поширення
Батьківщина туї західної — Північна Америка. Майже по всій території України її культивують як декоративну рослину.
Заготівля і зберігання
Для виготовлення ліків використовують молоді охвоєні пагони туї. Заготовляють їх у квітні — травні і використовують свіжими або сушать.
Хімічний склад
Пагони туї містять ефірну олію (0,12 % ), аромадендрин, токсифолін, пініпікрин, пілен, пінін, туш, дубильні речовини і смолу. У складі ефірної олії є туйон, пінен, каріофілен, відрен, цедрол та інші речовини.
Фармакологічні властивості і використання
Останнім часом у науковій медицині тую західну не використовують. Раніше настойку свіжих пагонів туї використовували для приготування комплексних препаратів акофіту і мерифіту. Акофіт застосовували при гострих радикулітах, радикулоішалгіях і фунікулоневритах, що виникають на грунті гострих інфекцій, при люмбаго, плекситах і нейроміотозах. Мерифіт використовували при лікуванні хронічних тонзилітів і хронічних фарингітів. У гомеопатії препарати із свіжих пагонів туї вживають при хронічному запаленні волосяних мішечків (сикоз), від бородавок, як протиревматичний засіб і в оториноларингології. У народній медицині тую західну використовують як діуретичний, жовчогінний, відхаркувальний, потогінний, кровоспинний, антисептичний і такий, що викликає гіперемію, засіб. Усередину настій пагінців приймають при кровохарканні, кишкових і маткових кровотечах, бронхіальній астмі, при хворобах сечового міхура, нирок і печінки, при нирковокам'яній та жовчнокам'яній хворобах, при подагрі, ревматизмі, водянці, простатиті й аденомі простати, гонореї, сифілісі й аскаридозі. Вагітним жінкам препарати туї протипоказані (діють абортивно). При зовнішньому застосуванні позитивний терапевтичний ефект спостерігається при лікуванні запалення волосяних мішечків шкіри (обмивання настоєм), червоного вовчака і ознобишів (змащування настойкою), при виведенні бородавок (посипання порошком, змащування свіжим соком або настойкою).
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО — настій із сушених пагонів (20 г сировини на 1 л окропу) по 1 склянці 3 рази на день; 20 г суміші (порівну) пагонів туї західної, листя мучниці звичайної, трави остудника голого та бруньок берези бородавчастої кип'ятять 5—7 хвилин у 1л води, проціджують і одержаний настій випивають за день добре підігрітим при захворюваннях сечового міхура; 45 г суміші пагонів туї західної, квіток цмину піскового, кори крушини ламкої, трави споришу звичайного, цикорію дикого і звіробою звичайного, взятих у співвідношенні 0,5 : 1 : 1 : 1 : 0,5 : 0,5, кип'ятять 5—7 хвилин у 1 л води, проціджують і одержаний настій випивають за день (натщесерце 1 склянку, решту — протягом дня за 4 прийоми і кожен раз через годину після їжі) при захворюваннях печінки, жовчнокам'яній хворобі. ЗОВНІШНЬО — 1 раз на день посипання порошком, обмивання настоєм із свіжих пагонів (1 столова ложка сировини на 300 мл окропу), змащування настойкою із свіжих пагонів (готують на міцній горілці або спирті у співвідношенні 1 : 10). Туєю західною, яка належить до отруйних рослин, користуватися треба обережно, не перевищуючи допустимих доз.
