Padus avium, синонім — P. racemosa — високий кущ або дерево родини розових. Кора матова, чорно-сіра, з добре помітними сочевичками, на зломі жовта, з характерним запахом. Листки чергові еліптичні, тьмяні, голі або з нижнього боку з пучками волосків у кутах жилок, з ширококлиновидною основою і загостреною верхівкою, по краю з розставленими пилчастими зубцями, що закінчуються червоно-бурими залозками; черешки 1 —1,5 см завдовжки, з двома залозками у верхній частині. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, запашні, в густих пониклих гронах; пелюстки (їх 5) білі або рожеві, оберненояйцевидні, цілокраї або з краю торочкувато-зубчасті. Плід — куляста, чорна, на смак солодка і дуже терпка кістянка. Цвіте у травні — червні. Плоди достигають у серпні — вересні.
Поширення
Черемха звичайна росте по всій території України по лісах і в чагарниках на вологих місцях, вирощують її і в садах.
Заготівля і зберігання
Для виготовлення ліків використовують плоди (Fructus Padi), квітки (Flores Padi), кору молодих гілок (Cortex Padi) і листя черемхи (Folia Padi). Кору заготовляють навесні. Квітки заготовляють в період повного цвітіння рослини. Як тільки рослина відцвіте, відразу починають заготовляти листя. Зібрану сировину розкладають тонким шаром на папір чи тканину й висушують під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією. Плоди збирають восени у зрілому стані й використовують свіжими (у вигляді соку), переробляють на киселі і морси або сушать на сонці, під наметами чи в сушарках при температурі не вищій за 60°. Висушені грона перетирають і просівають через решето, щоб відділити гілочки і плодоніжки. Сухих плодів виходить 42—45 %. Строк їхньої придатності — 5 років. Сушені плоди є у продажу в аптеках.
Хімічний склад
Плоди черемхи містять флавоноїди (1,5—2,0 %), антоціани (3-рутинозид ціанідину— 9,13 %, 3-глюкозид ціанідину — 7,35 % ), хлорогенову, яблучну й лимонну кислоти, вітамін С, каротин, ціаногенну сполуку амігдалін, вуглеводи (фруктоза — 4,42—6,44 %, глюкоза — 5,33— 6,35 % , сахароза — 0,6—0,62 % , пектин — 1,1 %); квітки — флавоноїди (3-галактоглюкозид кверцетину — 1,95 %, гіперозид —0,37 %, астрагалін), стероїд ситостерин, тритерпеноїд лупеол, вуглеводень нонакозан; листя — флавоноїди (в гідролізаті: кверцетин, кемпферол, ціанідин), фенолкарбонові кислоти (в гідролізаті: кавова, синапова, ферулова, п-кумарова), вітаміни (С Е, Р, каротин): бен зальдегід, амигдалін, синильну кислоту (до 0,05 %), ефірну олію (0,03—0,05 % ), кора — дубильні речовини (2—3 %), вуглеводи (рафіноза — 3,12 % , галактоза — 0,63 %), бензальдегід, амигдалін (до 2 % ), синильну кислоту (до 0,09 %).
Фармакологічні властивості і використання
У науковій медицині використовують плоди черемхи, які мають в'яжучі й протизапальні властивості, виявляють фітонцидну активність. У вигляді настою їх вживають при ентеритах і диспепсіях різної етіології (при, інфекційних колітах і дизентерії їх призначають як допоміжний засіб). Замість настою можна вживати кисіль або морс. Розведеним настоєм плодів спринцюються при хронічному кольпіті і білях. Плоди входять до складу протипроносного шлункового чаю. Під час Великої Вітчизняної війни свіжий сік використовували для гоєння гнійних ран. Значно ширше використовують черемху в народній медицині: настій кори дають усередину як сечогінний, потогінний і протигарячковий засіб; настій плодів, квіток або листя використовують у вигляді примочок при кон'юнктивітах і кератитах. У гомеопатії кору і листя черемхи використовують для лікування стійких форм блефарокон'юнктивіту і при радикулоневралгії.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО — настій плодів (10 г або 1 столову ложку сировини на 200 мл окропу) по півсклянки 2 рази на день за 30 хвилин до їжі (як сечогінний засіб — по 1 столовій ложці 3—5 раз на день); настій кори (5 г сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці З рази на день. ЗОВНІШНЬО — примочки з настою плодів; спринцювання (зранку і ввечері) настоєм плодів (20 г сировини на 200 мл окропу, настояти 2 години, процідити і розвести кип'яченою водою до 1 л).
