Salvia officinalis — напівкущова рослина родини губоцвітих. Стебла прямі, розгалужені, 20—70 см заввишки, майже круглясті, білувато-шерстисті від довгих хвилястих волосків. Стеблові листки (почасти зимуючі) супротивні, черешкові, шкірясті, яйцевидно-довгасті або видовжено-еліптичні, при основі округлі, на верхівці тупі або загострені, по краю дрібнозубчасті, на поверхні тонкозморшкуваті, з обох боків сірувато-шерстисті, засіяні рясними крапчастими залозками; нижні листки нерідко при основі з однією-двома невеличкими лопатями; приквіткові листки яйцевидно-ланцетні, сидячі, лілувато-забарвлені, при основі перетинчасті, здебільшого дорівнюють чашечкам. Квітки двостатеві, неправильні, утворюють несправжні 4—8-квіткові, розсунуті кільця; чашечка дзвониковидна, по жилках (їх 15) волосиста, з трикутними, гострокінцевими, війчастими зубцями; віночок яскраво-ліловий, двогубий, з майже прямою верхньою губою і трилопатевою нижньою (бокові лопаті нижньої губи відігнуті, середня — на верхівці глибоковиїмчаста). Плід складається з чотирьох однонасінних горішкоподібних часток. Цвіте у червні — липні.
Поширення
Батьківщина шавлії лікарської — Середземномор'я. На території України, перевалено в південних районах, її культивують як ефіроолійну лікарську і декоративну рослину.
Заготівля і зберігання
З лікувальною метою використовують листя шавлії (Folia Salviae officinalis), яке заготовляють у два строки: у червні (період бутонізації) і у вересні (другий підріст). Техніка збирання може бути різною: або збирають вручну тільки саме листя і відразу його сушать, або жнуть серпами всю надземну частину, а одержану масу сушать і обмолочують, відкидаючи стебла. Сушать сировину у приміщенні з доброю вентиляцією або під наметом. В спеціалізованих господарствах збирання сировини механізоване. Сушене листя є у продажу в аптеках.
Хімічний склад
Листя шавлії містить ефірну олію (до 2,5 % ), конденсовані дубильні речовини (4 % ), тритерпенові кислоти (урсолова і олеанолова), дитерпени, смолисті (5—6 % ) і гіркі речовини, флавоноїди, кумарин ескулетин і інші сполуки. До складу ефірної олії входять цинеол (до 15 % ), туйон, пінен, сальвен, борнеол, камфора, сесквітерпен цедрен і інші терпеноїди.
Фармакологічні властивості і використання
Шавлія лікарська має багатосторонню дію. Галенові препарати шавлії виявляють в'яжучу, протизапальну, дезинфікуючу, відхаркувальну, естрогенну і гіпоглікемічну дію, зменшують потовиділення, збуджують виділення шлункового соку, мають слабковиражену антисептичну властивість, впливають кровоспинно на ушкоджені капіляри кровоносних судин, зміцнюючи їх стінки. У науковій медицині їх застосовують в основному зовнішньо: полоскання ротової порожнини і горла при стоматиті, гінгівіті, виразках у роті, паротиті, ангіні, при катарах верхніх дихальних шляхів; спринцювання при запальних захворюваннях піхви, при білях і ендоцервіциті; примочки, обмивання, місцеві і загальні ванни при запальних захворюваннях шкіри, нагноєних ранах і виразках, легких опіках і відмороженнях. Препарат сальвін (ацетоновий екстракт із листя шавлії) застосовують при катаральних і виразково-некротичних гінгівітах, гострих і хронічних афтозних стоматитах, пародонтозі 1-3-го ступенів; хронічному і гострому періодонтиті, аденофлегмонах, абсцесі (після розкриття). Залежно від характеру патологічного процесу сальвін призначають для зрошення, змащування, промивання, аплікацій, введення турунд у канали і патологічні кишені (на 10 хвилин). Курс лікування - від 2 до 10 сеансів. Пероральне застосування шавлії показане при гастритах і виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки зі зниженою секреторною активністю шлунково-кишкового тракту і кислотністю шлункового соку, а також при схильності хворих до спастичних станів шлунка і кишечника, при запаленні сечового міхура, при гіпергідрозі (в клімактеричний період, при деяких походження, запаленнях печінки і жовчного міхура, легких формах цукрового діабету. Як протидіабетичний засіб шавлію краще застосовувати у поєднанні з іншими лікарськими рослинами. Настій шавлії дають матерям, що годують груддю, з метою пригнічення секреції молока. Використовують шавлію і для лікування геморою. Методика лікування (за Г. М. Сагаловим) полягає у слідуючому: після очисної клізми охолодженою кип'яченою водою роблять лікувальну клізму з концентрованого настою 2-3 столових ложок листя шавлії на 100 мл окропу (настоюють 15-20 хвилин, проціджують і вводять спринцівкою у пряму кишку). Щоб настій всмоктувався, хворий повинен полежати 20—30 хвилин. Такі процедури роблять протягом тижня (настій готують щодня). Хворому рекомендується утримуватись від вживання алкогольних напоїв і уникати запорів (дотри-муватись відповідної дієти, а на ніч вживати 2 драже екстракту крушини ламкої). Листя шавлії входить до складу інгредієнтів для виготовлення грудних чаїв, пом'якшувальних чаїв, шлункового чаю. В Єгипті після епідемій жінки вживали шавлію як наїдок, щоб підвищити народжуваність дітей. Користуючись препаратами шавлії, слід пам'ятати про існування великої різниці між активністю водних та спиртових екстрактів шавлії, що пов'язано із ступенем розчинності діючих речовин. Водні екстракти найефективніші при діабеті, порушеннях травлення, гіпергідрозі, а спиртові — як спазмолітичний, протизапальний та антисептичний засіб.
