Найвідоміша глина Криму – кіл (первинна назва – кеффеліт). У народі кіл називали мильною землею, гірським і земляним милом. Кіл – восковидна світлосіра або зеленувато-сіра глина, в сухому стані легко кришиться, у тонких краях просвічує. Поверхня зламу милка.
При замочуванні водою глина збільшується в об'ємі. Складається з мінералу монтморилоніту, кристалічна решітка якого рухлива, і саме це пояснює його дивовижні поглинювальні, відбілюючі, лікувальні та інші своєрідні властивості. Глини монтморілонітового складу називають бентонітовими. Кіл виник за рахунок перетворення вулканічного попелу на дні неглибокого моря. Утворює протяжний пласт потужністю від декількох до 70 см в верхньокрейдяних мергелях Передгірної гряди між Севастополем і Білогірському.
Відкриття кримського кила поклало початок вивченню бентонітових глин в Росії. Довгий час кіл Курцовського родовища (околиці Сімферополя) служив еталоном. Кіл використовувався для знежирення овечої вовни і, мабуть, цим пояснюється його назва (у перекладі з кримськотатарської "кил" – шерсть). Застосовувався для прання білизни в морській воді, освітлення вин, фруктових соків, в лікувальних цілях і для виготовлення мила. Довгий час кримські татари, кримчаки і караїми добували цінну глину кустарно в кильних ямах. З 1931 по 1973 р. велася промислова розробка Курцовського родовища.
