Першими пам'ятками давньої української літератури були перекладені з грецької на старослов'янську мову біблійні тексти і апокрифічні сказання. З XI століття набуває поширення та відповідного впливу оригінальна література. Визначною подією XII століття стала поява "Повісті минулих літ" - найповнішого давньоруського літописного зведення, що водночас є історією Київської Русі і збіркою різних за жанрами творів. Визначною пам'яткою світової літератури цього періоду стало "Повчання Володимира Мономаха". Одночасно розвивалася агіографія - церковно-історична література, яка містила описи життя святих. На межі XIII-XIV століть з'явилася справжня перлина давньої літератури "Слово о полку Ігоревім" - поетичний шедевр невідомого автора.
Найдавніша форма української поезії - нерівноскладовий вірш із дієслівними римами. Таким розміром написані всі українські думи, використовували його й окремі поети, зокрема К. Транквіліон-Ставровецький. Тільки в XVI столітті в Україну прийшли елліноримські поезії, а також, за посередництвом польської культури, так званий силабічний розмір. Перша в Україні і в східнослов'янських літературах окрема друкована збірка поетичних творів під назвою "Про-сфонима" вийшла в друкарні Львівського братства у 1591 році. Це була збірка панегіричних віршів на честь Київського митрополита Михайла Рогози. Першим дослідником поетики в Україні був Мелетій Смотрицький. Думки про науку поезії він виклав у своїй знаменитій "Граматиці слов'янській", яка вперше вийшла в Ев'є у 1619 році.
У XVI-XVII століттях розвивається теологічна література полемічного характеру, поезія, створюються величні зразки риторичної, повчальної прози, паломницькі, історіографічні твори, утверджується драматургія, започатковується
белетристика, або так звані духовні повісті. Серед літературних імен цього періоду - Герасим Смотрицький, брати Стефан та Лаврентій Зизанії, Іван Ви-шенський, Костянтин Острозький, Памва Беринда, Феофан Прокопович, Лазар Баранович, Іоанникій Галятовський, Димитрій Туптало. За часів українського бароко (кінець XVII-XVIII століття) поширюються як духовна та релігійно-філософська, так і панегірична література, публіцистика, поезія, драматургія. Найвидатнішим письменником і просвітителем цього періоду був Григорій Сковорода.
Першим твором нової української літератури стала бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського (1769-1838 роки) "Енеїда". Вирішальну роль у завершенні процесу становлення української національної мови відіграли праці
Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, М. Шашкевича. Визначне місце у розвитку української літератури належить також І. Срезнев-ському, А. Метлинському М. Костомарову. На сцені у першій половині XIX століття ставляться п'єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, К. Тополі, М. Костомарова.
Нова епоха розвитку не тільки української литератури, але й усієї культури, а також національної самосвідомості розпочалася з творчості Тараса Шевченка (181 4-І86І роки), якому належить засадова роль у формуванні і унормуванні української мови. Вихід у 1840 році в світ "Кобзаря" став найвизначнішою подією культурного життя України XIX століття.
На 40-60-і роки XIX століття припадають поетична та редакторська діяльність Пантелеймона Куліша, літературна творчість байкаря Леоніда Глібова, письменників Степана Руданського, Марко Вовчок (М. Вілінська), Миколи Костомарова, Олекси Стороженка, Юрія Федьковича.
Друга половина XIX століття - період розквіту талантів таких славетних митців слова, як Іван Франко (його багатюща спадщина видана в наші дні у 50 томах), Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Павло Грабовський. Поезія Лесі Українки (Л. Косач-Квітка), психологічно-філософська проза Михайла Коцюбинського, оповідання Василя Стефаника, твори Ольги Кобилянської, Леся Мартовича стали помітними віхами у розвитку української літератури. Вагомий внесок в неї зробили письменники П. Куліш, О. Кониський, Олена Пчілка, Д. Мордовець, західноукраїнські літератори М. Павлик, Н. Кобринська, О. Ковалів, Т. Бордуляк, Є. Ярошинська, Ю. Федькович, С. Воробкевич та інші. Український театр утверджувався зусиллями талановитих драматургів М. Ста-рицького ("Тарас Бульба", "За двома зайцями"), М. Кропивницького ("Доки сонце зійде, роса очі виїсть" - всього 40 п'єс), І. Карпенка-Карого ("Бурлака", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Мартин Боруля").
На початку XX століття вийшов друком 4-томний тлумачний "Словарь української мови" Б. Грінченка. Нових здобутків досягла українська література, представлена такими іменами, як І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Винниченко, П. Мирний, І. Нечуй-Левицький, О. Маковей, О. Кобилянська, О. Олесь, А. Тесленко, В. Стефаник, М. Черемшина, Л. Мартович та інші. В українській літературі 20-ЗО-х років XX століття характерним було поєднання демократичних традицій дореволюційних часів і нового досвіду творчих сил. Революційно-романтичну течію, яка сформувалася в Україні у 20-ті роки, уособлювали В. Еллан-Блакитний, В. Чумак, В. Сосюра, П. Тичина, М. Бажан. Вагомо заявили про себе представники інших напрямків в літературі - М. Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара, а також митці старшого віку М. Вороний, А. Кримський, П. Капельгородський та інші. У 20-ті роки виникло багато літературних організацій. У1925 році була створена "Вільна академія пролетарської літератури", яка об'єднувала 22 письменника (М. Бажана, О. Довженка, В. Сосюру, П. Тичину, Леся Курбаса, М. Куліша, Ю. Яновського та інших). Першим президентом цього об'єднання був прозаїк, поет і драматург В. Яловий, а ідейним керівником М. Хвильовий. Його самогубство у 1933 році стало початком хвилі тотальних репресій. В 30-ті роки було репресовано понад 500 письменників. Незважаючи на утиски, література тих років мала вагомі творчі здобутки. Це "Голубі ешелони" П. Панча, "Бур'ян" А. Головка, "Дитинство" Ю. Смоли-ча та ряд інших. Українська література на повний голос заявила про себе поезіями Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Миколи Бажана, Андрія Малишка, прозою Юрія Яновського, Петра Панча, Андрія Головка, Івана Сенченка, гумором і сатирою Остапа Вишні. Світових висот сягнула творчість прозаїка, кінодраматурга та кінорежисера Олександра Довженка.
У післявоєнний період українська література поповнилася рядом творів, які здобули визнання. Це поезії П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри. Значним досягненням української прози став цикл романів "Велика рідня", "Кров людська -не водиця", "Хліб і сіль" М. Стельмаха, "Хазяї" С. Скляренка, "Лейтенанти" О. Ко-пиленка, твори Олеся Гончара. Літературна скарбниця збагатилася талановитими творами В. Земляка, Л. Первомайського, П. Воронька, В. Мисика, І. Муратова, В. Минка, О. Коломійця, М. Зарудного. Кращі традиції попередників втілили у своїй творчості так звані "шестидесятники" - Ліна Костенко, В. Симоненко, Г. Тютюнник, Д. Павличко, І. Драч, Б. Олійник, М. Вінграновський, В. Шевчук, І. Дзюба та інші.
Нині плідно працюють у жанрі історичної прози Юрій Мушкетик, Павло Загре-бельний, Роман Іваничук, справжнім майстром новели зарекомендував себе Євген Гуцало, популярністю користуються твори Володимира Яворівського. Нарешті побачили світ і твори жертв репресій 70-80-х років В. Стуса, І. Світлич-ного, Є. Сверстюка, В. Рубана, М. Руденка та інших. З'явилося чимало і нових імен, які плідно працюють у різних жанрах.
Видаються літературно-художні журнали, які знайомлять читачів з новими творами, газета "Літературна Україна". В системі Академії наук успішно діє Інститут літератури ім. Т. Шевченка. Розширює зв'язки із зарубіжний літераторами український Пен-центр.
У1996 році Державні премії України імені Т. Шевченка присуджено поетові В. Базилевському - за збірку поезій "Вертеп", письменникові В. Міняйлу - за роман "Вічний Іван", поетесі І. Жиленко за збірку віршів "Вечірка у старій винарні", письменниці Р. Іванченко - за тетралогію про Київську Русь: "Зрада, або Як стати володарем", "Гнів Перуна", "Золоті стремена", "Отрута для княгині". Публіциста В. Чорновола цією премією відзначено за збірники "Правосуддя чи рецидиви терору", "Лихо з розуму", книжку "Хроніка таборових буднів", публіцистичні виступи у газетах та журналах України і світу.
За навчальний посібник "Історія української літератури XX ст." Державною премією України імені Т. Шевченка нагороджено колектив літературознавців: Д. Дончик, В. Моренець, Г. Штонь, А. Кравченко, Ю. Ковалів, М. Мельник, М. На-єнко, В. Агеєва.
Наприкінці жовтня 1996 року у Києві проходив другий з'їзд письменників незалежної України, учасники якого порушили ряд важливих питань.
