ЯСЕН-МІСЯЦЬ. ЩЕДРИЙ ВЕЧІР
Щедрий вечір — свято місячної і зоряної ночі, з якої зродився золотопроменевий світ. З давніх-давен орій-хлібороб щиро вшановує благодійство ночі, коли все оживає після денної спеки, ночі, яка дає йому змогу відпочити та набратися життя.
Не злічити пісень-колядок та пісень-щедрівок, складених для величання Господа-Творця. Жодну з колядок удень майже не співають, а щедрівок — поготів, бо щедрівками величають свято Щедрого вечора, місяця та зорі. Величаючи місяць і зорю, орій-прапрадід вводить нас у ще глибинніші таємниці життя, до першопочатку світу на землі. Не був би місяць ясен-місяцем, коли б не могутній бог Хоре, який засвітив у ньому світло Дажбога. Багато мук і страждань витерпів місяць від жорстокого Мороку. Та, як той птах фенікс, усе воскресав із мертвих, а після третього разу, з появою життя на землі, бог Хоре своїм святим світлом на честь народження молодого Божича та приходу у світ воїнів-захисників сонця, орійців, благословив його у безсмертя на віки.
З тих прапрадавніх часів коленого року 31 грудня орій-хлібороб відзначає свято Щедрого вечора, а 1 січня — день народлеення Місяця, вірного побратима Сонця Далебога, сина всемогутнього бога Лада. Окрім сина, в бога всеєдиного ладу є ще донька, яку всі називають Миланкою, бо вона така мила і чарівна, що кращої від неї у цілім світі не знайти.
Було те дуже давно. Одного разу, коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав зі срібного терема сестрицю Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її звідти славний богатир Безсильчик-Васильчик та одружився з нею. Ось чому на Щедрий вечір справляють і святкують ще й Василя. Тому сміливцеві, який колись визволив з неволі золоту панну, на це свято приносять у лсертву свиню, бо вона є місячною твариною, як і інші тварини, залелші від руху місяця; Васильчик з тих давніх пір став їхнім покровителем. За народними звичаями, у цей день варять свинячі ніжки, щоб у людей не хворіли ноги.
Напередодні Нового року щедрий на добро бог Ладо сходить з неба на землю до хлібороба, оглядає його господарство, худібку, розмовляє з нею, йде на поля і ниви. На Щедрий вечір усі люди дякують йому та прощаються з богом Колядою, а сонцю в небі бажають безхмарних голубих висот. Ось чому цей вечір уже не святий, а щедрий. На обіді в нього мусить бути багато смачних страв. Це, насамперед, млинці, вареники, пиріжки, капуста, горох, смажені ковбаси, кишка-кров'янка, холодець, книші та паляниці.
Колись нашим батькам-дідам Місяць уявлявся нареченою Сонця, та з плином часу уявлення про них змінилися: Сонце виступає жінкою, а Місяць — чоловіком:
Ясен Місяць — пан господар, Красне Сонце — жона його, Дрібні зірки — його дітки.
Збереглася оповідка про те, що Сонце — прекрасна пажа в золотих шатах, Місяць — хлопець-молодик, котрий хоче одружитися з чарівною панною. Та минає їхня перша любов, і Місяць закохується в Зорю. Розгнівалася красна панна-Сонце і своїм променистим мечем розрубала Місяць навпіл: з того часу і став він щербатим. Відтоді почали уявляти його срібночубим струнким блідолицим юнаком. Наші предки присвятили місяцю перший день, який розпочинає тиждень, — понеділок; оскільки місяць час від часу змінює свій вигляд, його вважають непостійним, тому починати щось важливе у понеділок не наважувалися, бо буде невдача. Ще й досі існують приказки: "Понеділок — важкий день", "У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай".
Вшанування місяця нашими предками відоме з IV тисячоліття до н.е. Стародавні волхви ворожили за поверхнею місяця та зміною його фаз по т. зв. книгах — "Лунниках". Назву місяця "уаціля" залишили давні кіммерійські племена. Пізніша назва божества Місяць-Василя перетворилася у чоловіче ім'я Василь.
На Щедрий вечір та на свято народження місяця господарі всюди радо запрошують до себе у домівки на вечерю бога врожаю Спаса та бога достатку Велеса. Добрий дід Ладо та душі померлих предків, що прийшли з полів і луків, перебувають у цей час у снопі-Дідухові, на столі у сіні й на долівці у сіні-соломі. Ці духи являються у різних образах діда і бабусі незалежно від того, чи вмирали вони юними, чи обтяженими роками, а також в образах кози, корови, коня. Щедрий бог Ладо усіх їх чує і бачить, однак його бачать лише боги, а ще — душі померлих та худібка. Усі духи-Лада в цей Святий вечір радяться, бо з завтрашнім димом від Дідуха полетять у небо, а відтіля знову на господарські ниви, щоб стати їх охоронцями, сприяти урожаю та приплоду.
Перед початком Нового року Місяць веде розмову з Колядою і зірками, бо тоді бог Коляда призначає кожній зірці новонароджену душу. У цю чарівну ніч усім треба бути обережним, бо "всі злі духи лісів, вод, ярів, скель чатують на людину і теж святкують та веселяться аж до третіх півнів. Відьми у цей час летять на кочергах на Місяць — виганяють туди Старий рік. Старі люди розказують, що рівно опівночі на Новий рік вода в річках перетворюється у вино, а перед першими півнями горять зачаровані гроші".
Усі молитви хлібороба та жертвоприношення Щедрого вечора спрямовані на благання до бога Ладо послати у цім році добрий урожай, гарний приплід худібки, птиці, багато роїв, бо в цю чарівну ніч відкривається небо і відтіля можна випросити все, чого тільки бажаєш... Якщо Хорсу і Дажбогу приносять жертви у вигляді хлібних виробів — паляниць, медяників, коржів, калачів, калети, то Місяцю жертвують ліплені пироги.
У ясного Місяченька є дванадцять братів — Березень, Квітень, Травень, Червень, Липень, Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад, Грудень, Січень, Лютень. Сам вечір під Новий рік тому і зветься Щедрим і Багатим, що всі брати Місяця знаходяться в гостях у людей.
Кожній людині, до якої приходить замаскована молодь і щедрує попід вікнами, щедрий бог Ладо роздає щастя і достаток. Маленькі колядники, які приходять привітати господарів з народженням Місяця та з Новим роком, приносять із собою добро і надію на багатство та здоров'я. До дітей-хлоп-чиків щедрий бог Ладо прихильний найбільше, бо це вони, маленькі колядники, колись, як пише сучасна поетка Софія Майданська, піймали чарівним неводом найяскравішу зірку і, викувавши у чарівній кузні срібні дзвіночки, вирушили в далеку путь. Небесна Зірка осявала їм дорогу, щоб вони не заблукали, не збилися зі шляху, бо несли вони людям радісну звістку: "Ясен Світ засвітився!"
Ось чому "посівати" ходять тільки хлопчаки та ще й удосвіта, бо над ранок щедрий бог Ладо відійде у небо разом з Дідухом. Коли дітки-колядники засівають зерном, то проказують стародавнє заклинання: "На щастя, на здоров'я, на Новий рік роди, Боже, жито-пшеницю і всяку пашницю!" Засівають уранці (бо то — святочна пора богині води Дани), щоб навесні дала зерну гарного проросту.
На Щедрий вечір, як тільки засяє в небі Зоря, господар запалює свічку і обкурює хату чарівним зіллям, очищаючи її від злих духів. Господиня ставить на стіл миску з пирогами. Пироги — то хліб Місяця, свята жертва йому, а тому вони нагадують серп місяця. Пироги з пшеницею — це всесторонній символ Місяця і Зорі, бо золотисте зерно, овальне й розділене на дві півкруглі половинки, — немов злучені Місяць на схилі та Місяць-молодик. Пироги з маком — це символ росту і плодючості, яку так само має в собі Місяць.
Ясний Божич керує небесною і земною водою, а тому від нього залежить родючість хлібів і худоби. У щедрівках часто згадується дівчина, яка з первовіку стереже плоди райського Дерева життя. То — дівчина Кулинка, перша грішна панна, яка завади нагадує нам про перше любовне освідчення та перший гріх людської пари. Кулинка — чудотворна жінка, бо до неї промовляють вишиті нею ангели, називаючи її рідною ненькою, та жадають від неї, щоб вона спекла для них пшеничну паляницю. З Поранньою та Вечоровою Зорею Кулинка та князь-Місяць приходять до людей то теплим дощиком, то золотистою росою. Місяць — володар женихальних почувань, а панна Кулинка — то первовічна його дружина, яка сприяє плодючості та урожайності на землі.
На Щедрий вечір обрядодійство водіння кози, роль якої грає хлопець у вивернутому кожусі, з рогами на голові, символізує воскресіння Сонця і народження Нового року, а сама коза — врожай, багатство та добробут. Ходіння з плугом — то найдревніший символ життя, що зародилося ще у ті предковічні часи, коли боги зорали золотим плугом небо і стало воно уночі зоряним, а богиня родючості допомагала зробити на землі першу борозну.
На Новий рік, вселившись найчастіше у корову, бика, коня чи козу, ходить від двору до двору людська доля — Ойра... Двері в цю ніч не замикають, чекають посівальників, які удосвіта бігають від хати до хати з рукавичками, в яких повно зерна — жита, пшениці, ячменю, гороху, вівса. Особливо радо господар приймає тих посівальників, які приводять із собою тварину. Посівальникам дякують, дають гроші та ласощі, а зерно, посилане ними, залишається в хаті. Вранці у хату закликають свійських птахів — лише вони мусять з'їсти "посівне", бо в яйці, як і в зерні, є зародок життя. У яйці птиці є сонячна сила, добра і прихильна до людини, а сама птиця — вісник неба.
На Новий рік господиня ставила на столі перед господарем миску з пирогами, та так, щоб його не було видно за ними. У цей час просила дітей вийти з хати. Після цього запрошувала їх і питала, чи бачать за пирогами батька. Діти казали:
Ні, не бачимо.
То дай, Боже, — відповідав батько, — аби ви мене завше так не бачили! Свято Нового року — це свято віри і надії на те, щоб людям жилося
заможніше, щоб жито, пшениця і всяка пашниця уродили краще, ніж торік, на славу Господу-Творцю, на славу світла Дажбожого, заради світлого майбутнього дітей та внуків могутнього Роду.
Дрімучий, непрохідний ліс зовсім заступив сонце в небі. Стало майже темно. Чоловік відчув, що знемагає, але нічого не міг вдіяти проти темних сил, які заманювали його все далі і далі у драговину. В голові запаморочилося від неймовірного сміху та несамовитого галасу. Втрачаючи свідомість, згадав чоловік про доброго Миху і ледь чутно промовив:
Михо, Михо, рятуй!
Враз навколо нього стало тихо. Звідкілясь з'явився вовк і пустив вогненні струмені полум'я, спопеляючи ними лиху темряву. Чоловік наче прокинувся від сну, згадав про коней, кинувся до них, ще мить — і їх засмокче чортове провалля. В розпачі закричав:
Михо! Допоможи!
Вдруге спалахнув блискавицею вогненний струмінь. Застогнали темні сили злою ненавистю у відповідь, бачачи, як коні відходять від болотяної драговини.
Ця легенда, як і багато інших, подібних, сягає мороку сивої давнини. А в ще давніші часи, коли людина жила в лісі, коли боротьба за виживання тривала постійно, на поміч завжди приходив Миха. Багато часу минуло, а людина продовжувала молитися всеправедному Господу та добрим духам, поки, врешті, стала господарем на своїй землі.
довкілля. Знали цілющі трави та вміли тим всяким зелом лікувати людей. Одного разу їм зустрілося розбите росами військо варварів, яке захотіло зробити з добричів своїх вояків, але мирне плем'я відмовилося брати зброю, за що ті стали їх вирубувати. Побачив це з неба бог Перун, змахнув своєю вогненною блискавицею та й перетворив варварів у вовків, наказавши їм довічно поїдати чортів. І якби грім Перуна не бив та вовки не виїдали того кодла, то їх би стільки розплодилося, що і світу не було б видно.
Добрий Миха допомагав нашим пращурам добувати для прожиття їство, мед, хутро, прихиляти до себе великих та сильних диких тварин, які у важкий для певного роду чи племені час ставали вірними та надійними покровителями. Такого звіра почали звати тотемом. Його не можна було вбивати, йому завжди потрібно годити, добре годувати, щоб він ставав у пригоді. Повага до деякої звірини збереглася в наших обрядах. До культу тотема входить перерядження та ходіння з козою чи ведмедем на Різдво Світу. Від вшанування вепра залишився звичай колоти його і мати ковбаси та кишки як жертву. Коза завжди була символом врожаю, лис виступав хитруном, заєць став символом боягузства. Ведмідь — образ недотепи. Ведмеді були колись негостинними людьми, які жили в лісі і не хотіли ні з ким знатися, за що їх Миха і покарав. От вони й стали ведмедями. Вовк — символ швидкості та голоду. Про вовків розказують, що колись жило плем'я добричів, які ні з ким не воювали, не вбивали тварин, не їли м'яса і божественно ставились до
Непримиренним войовником з дідьками, опікуном усіх лісових звірів та захисником мисливців з тієї глибокої давнини був і залишається добрий бог Миха. Це йому Господь доручив вогненний меч. У святому світлі Дажбога Миха має безмежну владу як на землі, так і на небі, бо йому підвладна вся небесна ангельська сила. Ось чому наші далекі пращури, живлячись в лісах за рахунок звіроловства, найбільше шанували Миху. Він став для мисливців безпосереднім покровителем, який суворо оберігав недоторканість їхніх мисливських угідь від інших племен.
Миха навчив звірину розуміти людську мову. Тварина завжди вдячна за зроблену їй ласку, особливо тим, хто живе поруч з нею. Вибраних людей, які найбільше подобаються йому, Миха наділяв здатністю перетворюватись на звірину чи птаха. Ворожбитів та відунів навчив розуміти мову звірів і птахів, яку інша людина не знає. Лише перед Новим роком добрий господар, коли гарно прислухається, може почути, як воли розмовляють між собою, та довідатися про себе і про свою долю.
Вовк — справжній хижак. На відміну від інших звірів, він так і не став рабом у людини. Лише одному Михові підвладний. Та орій не лише зневажає його за ту кровожерність, але й багато навчився від нього і став шанувати за хитрість, хоробрість та мужність. Вовк завжди вороже ставився до людини і домашньої худоби. За довгий час такої міжусобиці він розвинув у собі дорогоцінні якості, які мусить мати і справжній мисливець: неабияку витривалість, невтомність у переслідуванні, винятковий слух, нюх, зір, кмітливість, спритність та обережність. Вовк не лише хижак, як його вважають; хоча від м'яса він ніколи не відмовляється, але не нехтує і найпростішою їжею — жабами, комахами, овочами та ягодами, іноді навіть лишайниками і мохом. Лише знемагаючи від сильного тривалого голоду, вовк кидається на великих тварин, проявляючи при цьому якості хитрої та зухвалої лисиці. Іноді, коли жертва уникнула його зубів, він, переслідуючи її, забуває про всяку обережність. Тоді і перепадає йому від сильного супротивника. У випадку смертельної небезпеки, скажімо, капкан затиснув лапу, вовк без вагань перегризає її. 13 листопада наші діди-батьки справляли Вовче свято — робили це, аби вовки не хапали худоби. Не дай Боже зустрітися з голодним вовком узимку, особливо під час т. зв. "вовчих йесіль".
Зустріч з таким весіллям — вірна смерть. До речі, 8 листопада, коли святкують іменини Михи, в людей на селі завершується сезон осінніх весіль.
Затяті та хоробрі мисливці завше вшановують свого оборонця і покровителя. Зібравшись удосвіта іти на ловецтво, вони справляють святкову вранішню відправу, а повернувшись додому із вдалого полювання, приносять своєму патронові щедрі жертви та дари.
Добрий Миха допоміг людині уперше приручити дикого собаку, і чи то не він є найближчим родичем вовка і навіть прапрабатьком сьогоднішнього собаки? Про це відає лише зоряне небо предків. Але те, що собака, як казали ще волхви, вивів людину в люди, то це справді так. Собака з глибокої давнини став символом вірності. У ньому людина знайшла справжнього помічника, завжди вірного і відданого господареві. Своєю приязню, сміливістю, розумом і силою собака став незамінним другом, який надійно захистить від ворогів. Тепер давній пращур міг впевнено розраховувати на допомогу свого чотириногого помічника. Собака своїм гострим слухом завчасно попереджував господаря про небезпеку, а тому, і це досить суттєво, ніякий, навіть щонайхитріший, звір не міг застати людину зненацька. їй уже не потрібно було при першій небезпеці вилазити на дерево, а тому, вийшовши з дрімучого лісу, людина відкрила для себе небачені простори, на яких зустріла тварин, що вивели її на рівень нових можливостей. Саме тоді наш давній предок навчився приручати диких кіз та баранів, биків, корів, робити з глини глечики, ткати із шерсті тканину та випікати з диких злаків хліб.
Таким чином, як і колись, так і сьогодні, і в майбутньому бог Миха своїм покровом божественних небесних крил був, є і буде покровителем та оберегом сміливців від усяких темних сил. З давніх-давен на честь своїх народин добрий Миха неодмінно нагадує Зимі, щоб притрусила в цей день землю невеликою порошею. Адже він мусить, бо то вже традиція — приїхати до людей на білому коні. А для орія-хлібороба — то прикмета доброго врожаю в наступному році!
ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ
