МОКОША
Мокоша — велика Богиня, мати милосердя, дружина бога багатства Белеса, брата Перуна. Сам життєтворящий Дажбог-Сонце щиро вшановує велику матір землі за її родючість, за невтомну працелюбність і майстерність. З незапам'ятних часів богиня сонця — богиня-праля, яка пряде на веретені землі безконечну нитку лсиття душі мудрого орія-хлібороба. Первовічна діва з тих прапрадавніх часів увібрала в безсмертя з райського Дерева життя золоту життєдайну росу, ваговите зерно пшениці, рясні плоди калини, достиглі червоні яблука, нілші пелюстки цвіту ролсі... Мокоша все те стереже, про все піклується, щоби життя орія, яке постало з первовіку, ніколи не згасало. Ще з тих далеких часів богиня Мокоша навчила орія орати землю, засівати поля, вирощувати хліб — найважливіший харч для людей.
Богиня сонця живе в небі, поважно походжає як царівна-господиня по двору свого пана-господаря. Завжди в золотому уборі, а на поясі, на золотих ретязях в неї, — золоті ключі, якими відмикає дощі і тумани.
Мокша, Макоша — так ще колись прапрадіди лагідно називали свою добру Богиню — покровительку дощів та весняних обрядодійств, пов'язаних з ними. Велику Богиню, як і заступницю роду Берегиню, орій-хлібороб зображував на рушниках зі зведеними вгору руками. Богиня Мокоша — то вічна молитва до Господа, щоб зросив дощем поорані і запліднені зерном поля.
Чарівна панна ходить по небесному двору вся в золоті та в червоних зі срібними підківками чобітках. Боги знімають перед нею шапки, низько кланяються. Для одних вона — царівна, для інших — королівна, а для орія-хлібороба — господиня "рогу достатку", богиня рукоділля, прядіння, ткання та лсіночої лситтєдайної сили.
Ще на початку світу богиня Мокоша зробила першу борозну та зорала землю Золотим плугом. Вона змусила биків схилити голови перед ярмом і слухняно орати плугом тверду поверхню землі. Вельми величають її боги, а з ними й орій-хлібороб, за ті здобутки, за ту першу сівбу зерна, за першу вирощену пшеницю, перше жито, за "овес-самосій" та "ячмінь-колосій".
У великий день врожаю, на свято Спаса, ніжно усміхається до своєї богині у свою "бороду" бог достатку Велес. Калач, сплетений, наче з пряжі, з пшеничного тіста — то найкращий здобуток із золотої пшенички.
Богиня Мокоша — покровителька пологів і заступниця породілі Благословенна сонцем Дажбога породільниця-мати — то велика берегиня святого духа предків, який народжує для щастя, з вірою та надією на кращу долю та нове життя.
Богиню Мокошу вшановували у п'ятницю. Свята П'ятниця — покровителька шлюбу та хранителька роду. Цей день дуже поважав Дажбог-Сонце і завжди дарував йому своє світло. Богині Мокоші люди присвячували чудові Священні гаї, де жінки віддавалися різним веселощам та виконували ритуальні танці. До Мокоші на Старокиївську гору приходили поклонятися жриці, воролски, знахарки...
Уроці є дванадцять п'ятниць, які в народі називають "дванадесятницями" богині Мокоші. їх особливо шанують ланки: це — п'ятниця перед Благовіщенням (25 березня:), десята після Великодня, перед Зеленими святами, перед проводами Літа, Першою Пречистою (15 серпня), перед днем строгого посту на Івана Пісного (29 серпня), перед Здвиженням (14 вересня), перед Покровою (1 жовтня), Видениям (21 листопада), Різдвом, Водохрещем та дві Великопісні.
Жінки мають за великий гріх у святу п'ятницю прясти, ткати, вишивати, м'яти і тіпати коноплі, прати і золити плаття. У дванадесятницю забороняється купати дітей, навіть розчісуватись, а чоловікам — виходити з плутом у поле, щоб, бува, не запилити богиню. Мокоша л<орстока до невіруючих та милосердна і добра до тих людей, хто молиться і слухняно виконує її веління. До жінок, котрі в день Святої П'ятниці працюють, Мокоша обов'язково з'являється в образі дуже бідної жінки: її тіло пошпиговане голками, понівечене веретенами, порізане ножами та попроколюване цвяхами. Святий обов'язок богині Мокоші ходити землею, благословляти людей на добрі діла і карати тих, хто вчинив провину. Жінкам, котрі дотримуються її обітниці, мудра мати у потрібний час допомолсе вилікуватись від злих чарів, відверне намовляння, прийме пологи, навчить рукоділлю, позбавить вад...
Головне свято богині Мокоші відзначається у найблюкчу до 28 жовтня п'ятницю. Кожна свята п'ятниця є поминальним днем, коли згадують своїх покійних родичів. У цей день суворо забороняється працювати веретеном, голкою та нолсицями, бо саме в цей час добрі душі-Лада відвідують свій рід, а тому бояться, щоб не поколотися. В цей день моляться і до інших богинь: Лади, Дани, Діванни, рожаниць, а безплідні ланки моляться ще про потомство. Тоді ж на Дівич-горі приносили в жертву богині Мокоші снопки льону й вишиті рушники та освячували плоди, трави, квіти, які використовували протягом року для лікування. Дівчата на виданні цього дня ворожили та вихвалялися одна перед одною прядивом, своєю майстерністю вишивання, ткацьким чи кравецьким умінням. То були оглядини не лише виробів, а й юних майстринь перед парубками та майбутніми свекрухами.
Після святої П'ятниці з наступного дня уже можна починати важливі роботи: вишивати, ткати, шити одяг...
Богиня Мокоша особливо піклується про вологу (дощ, струмки, річки), а тому великій матері всього живого поклонялися також і біля криниць, де завжди мало бути зображення богині, а також посуд, аби подорожній міг напитися води. В легендах і казках герой, стрибнувши у колодязь, потрапляє у підземний світ. Вода, випаровуючись, через дощові хмари повертається знову на землю. Наші предки вірили, що джерельна вода в криниці єднає людину з її минулим і майбутнім, а тому, виконавши певні магічні чаклування з криничною водою, можна накликати дощ.
Чудова пора осінь! Саме цієї пори найбільше вабить до себе чарівливо-таємниче царство богині. Кожного зачаровує тихий кришталевий день! Опадає строкате листя з дерев і кущів. Уже скоро обважнілі від дощів хмари закриють натомлене сонце... В цю чудову пору падолисту богиня Мокоша оплакує людські гріхи, слізьми-дощами обмиває душі тих, хто залишив земне життя і полинув у зоряне царство. Оздоровити цілющими Мокошиними слізьми душу — то ніби джерельної води напитися.
Зі слова "мок" (мокрий) виникло слово Мокоша. Не випадково люди одну з річок так і назвали — Мокша.
Своїми сльозами велика богиня-мати вміє звільняти душу від туги та пригнічення. Вона, як та ніжна трепетна квітка мак, несе в собі незнищенну пам'ять роду. Мак п'янить, як любов. Колись богиня Мокоша вилікувала маком від безсоння сина одного з могутніх богів. З давніх-давен на землях Оріани мак святили та обсівали ним людей і поля, бо вірили, що ця чарівна квітка богині має магічну силу, яка захищає від усякого зла. Дівчата, в сім'ях яких був загиблий, з любов'ю і сумом вишивали узори з маком на сорочках, а на голову клали віночки з семи маків, присягаючи правічній богині зберегти й продовжити свій рід, бо маки — то її первовічна краса і молодість.
Безкінечна нитка життєтворящого Дерева вічності богині-прялі з доісторичних часів стала оберегом натрудлсених, зашкарублих, але завжди ласкавих маминих рук. Образ богині — то живий храм вічних сподівань і надій людської матері. Він повен смутку і страждання, але в ньому вдосталь і материнського щастя. На рушниках землі жіночими маминими руками вишиті сонце, місяць і зорі, голос материнсы. ї душі і вогненна батьківська енергія, немеркнуче життя і ніжність, незнищенна пам'ять роду і любов.
Жінка-господиня займає чільне місце у святочних лсертвах богам поруч з мужем-господарем. У найдавніші часи родом порядкувала жінка, яку всі за мудрість та лситгєвий досвід називали Матір'ю Коша — громади або общини. Мо — мати, кош — плетена кошівниця для зерна. Мокоша — велика богиня — мати вролсаю!
ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ
