ЩУКА. Esox lucius L. Щука — представник родини щукових, ЯКІ характеризуються видовженим тілом і великою плоскою головою. Половину голови займає рот, утворений довгими щелепами. Широка паща озброєна сильними зубами. Тіло вкрите дрібною, міцно сидячою у шкірі лускою. Спинний плавець міститься на задній третині тіла, над анальним □твором, завдяки чому щуки здатні робити різкі й швидкі рухи. Серед прісноводних риб щука звичайна — найвідоміший хижак. її часто називають прісноводною акулою. Довжина тіла цієї риби нерідко перевищує 1,5 м, маса досягає ЗО кг, а школи й більше. Живе понад двадцять років. Багато відомостей про щук, які прожили по кілька сотень років, вважаються легендами.
Тіло щуки має плямисте забарвлення, інтенсивність та відтінки якого залежать від типу водойми, ступеня розвитку рослинності, кольору води тощо. Спина в щуки найчастіше темна, черево білувате, на сірих боках є жовтуваті плями із зеленуватим відтінком і поперечні смуги. Плавці бурого кольору з чорними плямами, які утворюють смуги, парні плавці жовтувато-червонуваті.
Щука поширена в озерах та річках переважно рівничного характеру, де тримається біля берегів серед заростей. Вона веде поодинокий спосіб життя. Табуни щук можна спостерігати тільки пізно восени перед зимівлею і навесні перед нересом. Нереститься щука дуже рано — відразу після скресання криги. У цей час табуни риб з великих річок та озер ідуть у малі річки й у заплави, де збираються на вкритих дерниною ділянках, глибина яких не перевищує 1 м. Нерест відбувається при температурі води 1—10°, інколи — при вищій. Починається він із сходом сонця. Удень його інтенсивність зменшується, а ввечері знову посилюється. Одну самку супроводять 5—7 самців. Табунець весь час рухається по нерестовищу. Самці намагаються триматися над самкою, у зв'язку з чим їхні плавці або навіть спини час від часу з'являються над поверхнею води.
Плодючість самок дуже мінлива. Навіть в особин, що мають близькі показники довжини, маси й віку, вона різна. Максимальна плодючість — 260 тис. ікринок, а мінімальна — 1,6 тис. ікринок.
Ікра щуки досить велика, близько 3 мм у діаметрі, проте в молодших самок вона трохи менша, ніж у старших.
Відкладена ікра приклеюється до рослинності. Незабаром її клейкість втрачається, і вона падає на дно, де лежить до виходу личинок. Залежно від температури води це відбувається через тиждень-два. Личинки спочатку живляться вмістом жовткового міхура, згодом починають споживати циклопів і дафній, а пізніше — більших безхребетних тварин, зокрема водяних осликів, личинок комах, черев'яків тощо. Досягнувши довжини понад 5 см, щука споживає спочатку личинок риб, потім — їхніх мальків, а згодом — і молодь. Свою здобич вона ловить із засідки.
Захоплювати та утримувати здобич щуці допомагають ікла, які містяться на щелепах. Кількість їх досить стала: 10 12 на обох щелепах. Проте з року в рік місце прикріплення іклів змінюється внаслідок випадання одних і виник¬нення інших. Зміна зубів не впливає на інтенсивність живлений тварини.
Доросла щука живиться різними рибами, а також земноводними, черв'яками. Як показують спеціальні дослідження, нона поїдає переважно малоцінних у промисловому відношенні риб.
Щука дуже поширена. Вона не водиться, лише в гірських ділянках річок та в озерах, у яких щороку бувають задухи.
