Качанівка

На північному сході України, на відстані 170 кілометрів від Києва, у Чернігівській області, в Ічнянському районі знаходиться перлина садибної архітектури - палацово-парковий ансамбль «Качанівка».

Урочище Качанівка розкинулось на околиці села з одно­йменною назвою на пересіченому ландшафті місцевості. Верхнє плато займає палацовий комплекс пам'яток архітек­тури, нижнє - мальовничий парк з 12-ма ставками, павіль­йонами, скульптурами, парковими містечками, «руїнами», амфітеатром.

Формування архітектурного ансамблю та паркової зони розпочалось у 80-х роках XVIII століття, коли садиба нале­жала П. О. Румянцеву-Задунайському, генерал-губернатору Малоросії, президенту Малоросійської колегії. За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосцепанов звів розкішний палац і одночасно заклав парк. Архітектура палацу цього періоду належить до стилю романтичного напрямку, притаманного спорудам XVIII - кін­ця XIX ст.

Споруда була одноповерховою з двосвітними централь­ними залами. Фасади декоровані романтизованими формами численних башточок, увінчаних шатрами, що переходили в шпилі, всебічними уступами та нішами, які в цілому асоцію­вались з архітектурою Сходу, як того забажав замовник - ге­рой російсько-турецьких воєн.

У 1808 році Румянцев продав маєток поміщику Г. Я. По-чеці та його дружині Парасці Андріївні. Після смерті Григорія Яковича маєток успадкував син дружини від першого шлюбу Григорій Степанович Тарновський і 70 років садиба належала цій родині.

За часів Тарновських палац з романтичного стилю був пе­ребудований у формах характерних для російського класициз­му. Під час будівництва садиб XIII-XIX століть створювались палацові комплекси і великі парки. У цей час склалася харак­терна епосі класицизму триєдина схема побудови садибних комплексів: головний дім, об'єднаний флігелями, і великий парадний двір з парком.

Для парків існувала усталена схема: регулярне плану­вання біля ядра садиби і ландшафтне - віддалік від нього; трипромінність чи центричність в упорядкуванні алей; певна система у розподілі скульптур і малих архітектурний форм, фонтанів, альтанок, містків, лавок, балюстрад та ін. При плануванні парку М. Мосципанов використовував основні стильові напрямки, притаманні садово- парковому мистецтву того часу: регулярний англійський - біля головної частини садиби і ландшафтний - у віддаленні від архітектурного ан­самблю. Частина парку, оточена системою великих і малих ставків, розкривала просторові побудови натуралістичного пейзажу та романтичних краєвидів, вдало доповнених архі­тектурою «малих форм». Головна вісь ансамблю - широка алея від палацу до церкви. Друга вісь - перпендикулярна до головної.

У 1828 році розпочате при Г. Почеці, будівництво хра­му завершилось (з цегли, в стилі ампір), і церкву освячено Георгієвською - на честь Георгія Хозевіта. В цей час садиба сформувалась у кращих традиціях класичної схеми. Садиба складалася з палацу з флігелями і баштою, двох служб - пів­денної і північної, що завершували парадний двір; церкви-усипальниці, яка завершувала головну вісь композиції садиб­ного комплексу.

Ансамбль, створений за єдиним задумом в одному архітек­турному стилі, формувався протягом тривалого часу. Блиска­вична художня творчість талановитого майстра, воля влас­ника, міркування петербурзьких знаменитостей з'єднались в єдиному прагненні - створити довічну, невід'ємну красу, ве­лику естетичну геніальність тих далеких років. Завершення процесу формування палацово-паркового комплексу припало на період господарювання В. В. Тарновського-молодшого - яскравої особистості, високоосвіченої культурної людини, власника знаменитої колекції «малоро­сійських старожитностей». Під час володіння Тарновськими (понад 70 років) палац пережив п'ять будівельних циклів і дійшов до нас у зміненому вигляді, але все ж зберіг цілісність планувального рішення ансамблю і цільову єдність споруд.

З одноповерхового палац був перебудований у двоповер­ховий і завершувався невисоким куполом, а згодом підви­щився барабан з куполом над центральною частиною спору­ди. Перший поверх виконаний з цегли на вапняному розчині, другий - дерев'яний, облаштований цеглою і потинькований. На сході будівлі у флігелях і центральній частині палацу -портики, на заході - галереї. Фронтон портика завершується скульптурами німф.

Після Тарновських садиба належала цукрозаводчику П. І. Харитоненку. У цей час особливих змін в архітектурі бу­дівлі не відбувалося, лише будівлями доповнився господар­ський двір.

У палаці повністю змінювались інтер'єри. Для виконання робіт був запрошений московський живописець Томашко. Всі роботи з оздоблення інтер'єрів виконувались під керівни­цтвом архітектора Шольца.

З 1914 по 1918 рік садиба належала Олівам, які не вноси­ли змін у будівництво палацу. За період з 1925 до 1981 року в Качанівці розміщувались різні лікувальні установи.

У 1973 році дирекція туберкульозного санаторію, який розміщувався в цей час у садибі, звернулась до інституту «Укрпроектреставрація» з проханням провести обстеження палацово-паркового комплексу і виконати реставраційні ро­боти задля збереження пам'ятки історії і культури. Фахівці ін­ституту під керівництвом видатного архітектора-реставратора М. М. Говденка провели обстеження споруд комплексу і роз­робили програму реставраційних робіт.

Архітектор В. Є. Новгородов виконав обмір палацу, дослі­дження і проект реставрації. Починаючи з 1975 року головний архітектор проектів Б. Тимофеєв та фахівці інших професій -археологи, хіміки-технологи, конструктори, живописці, дере­вообробники, металісти - проводили додаткові обстеження палацу, церкви, служб, споруд господарського двору для вста­новлення їхнього технічного стану.

При обстеженні палацу було встановлено: підлога на

1- му поверсі потребує повної заміни, в деяких приміщеннях

2- го поверху, зокрема в кімнатах, за якими збереглися назви гостей, що неодноразово при Тарновських проживали в па­лаці, втрачено оздоблення стін, стель, колон, камінів. У цих кімнатах часто зупинялись Т. Г. Шевченко, В. І. Штернберг, М. І. Глінка.

У багатьох приміщеннях втрачений ліпний декор, а також розписи стін у залі-їдальні. У так званій «лицарській» залі плафон стелі, виконаний розписом на штукатурці і частково на полотні, перебував в аварійному стані. Перекриття повніс­тю струхлявіло, а третина стелі обвалилась. Було прийнято рішення: штукатурний шар з розписом замінити повністю, за­мінити перекриття і відновити живопис.

У південному флігелі палацу повністю втрачено «зимовий сад». На півночі від палацу розібрано оранжерею, а мармуро­ві леви перенесені від неї до огорожі палацу.

Після виселення санаторію, перебуваючи без нагляду, споруди починають руйнуватись. Георгіївська церква зазнала значних втрат. Куполи, портики і дзвіниця повністю відсутні. Інтер'єр церкви втратив розписи, іконостасу та іншого куль­тового оздоблення. На сьогодні реставрація повністю не за­вершена, але церква функціонує. Господарські будівлі втратили свій первісний вигляд завдя­ки добудовам, а деякі втрачені зовсім. Архітектори Б. Тимофєєва та Н. Косенко розробили на науковій основі проекти реставрації будівель.

Парк площею понад 700 гектарів виник на основі при­родного лісу. В ньому налічується близько 50 видів дерев, які добре пристосувались до місцевих умов. Майстерно сформо­вані пейзажі, що приваблюють відвідувачів і фахівців. Однак парк потребує відродження: не збереглися містки, альтан­ки, скульптури. Для відродження паркової зони фахівець-ландшафтник А. В. Олехно провела дослідження і розробила проект відродження парку. Вона розкрила центральну час­тину парку, виявила паркові зони відпочинку: «Омелякова криниця», «Швейцарія», «Гірка Любові», «Гірка Вірності», знайшла місця втрачених містків та ін.

Палацово-парковий ансамбль формувався протягом ХУІІІ-ХІХ ст. Починаючи з другої половини XVIII ст. культур­ний побут садиби сприяв формуванню духовно-естетичного середовища, своєрідного культурного осередку прогресивного кола суспільства, який живив творчу наснагу визначних діячів мистецтва, літератури, науки. Найкращі представники вітчиз­няної культури світового ґатунку знаходили своє творче на­тхнення, перебуваючи в Качанівці: Т. Шевченко, М. Костома­ров, М. Максимович, М. Гоголь, М. Глінка, В. Маяковський, Марко Вовчок, Д. Яворницький, І. Рєпін та ін. У цій садибі жив і працював учень Брюллова і Воробйова - В. І. Штернберг, який написав багато картин про природу Качанівки. Ба­гато факторів впливало на єдність цих муз, але, без сумніву, головний - це велич краси витвору природи та генія зодчого у поєднанні з духовною аурою родини Тарновських.

Створення Національного історико-культурного заповід­ника повинно, в певній мірі, сприяти відтворенню культурно-духовної атмосфери Качанівки. Для вирішення цієї проблеми слід взяти за модель історичне підґрунтя Качанівки як культур­ного центру, складовими якого були: архітектура в поєднанні з мальовничим природним середовищем, історико-культурне і художнє надбання України.

Україна з її щедрими землями, чарівною природою, ціка­вими звичаями і традиціями, хлібосольними господарями була колискою багатьох видатних вчених, письменників, художни­ків, економістів, політиків. Тут народились і творили відомі постаті минулого: Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, Д. Яворницький, І. Рєпін, С. Ковалевська, М. Грушевський - всі досить різнобічні, але безперечно обдаровані особистості.

Проте тривалі роки Україна була позбавлена своєї іден­тичності і національної самобутності. Ці важливі фактори гальмували її економічний і культурний розвиток.

Століттями, не маючи власної державності, Україна не могла самостійно розвиватися. Сама життєва реальність формувала іншу перспективу для України - перспективу культурно-національної багатоманітності, співіснування на­родів з відмінними культурами.

Українська культура формувалася у поєднанні з доміную­чою культурою держави-гегемона.

У XIX столітті українські землі були розмежовані між дво­ма імперіями - Росією та Австро-Угорщиною. Великодер­жавна політика обох імперій спрямовувалась на задоволення власних потреб та інтересів. Задля власного збагачення все­сильні держави викачували з України всі ресурси. Російська імперія вирішувала всі завдання в дусі централізму та «руси­фікації» неросійських народів, йдучи в цьому відношенні зна­чно далі від сусідньої Австро-Угорщини.

 

    фейсбук