СЕМЕРЕНЬКИ
На початку XVI ст. Семереньки входили в склад володінь князів Острозьких. В 1747 р. князь Януш Сангушко віддає Семереньки Янові Чарнецькому. В другій половині XVIII ст. власником садиби стає Павло Роман Чарнецький, урядовець польського двору. Наступно садиба Семереньки, в кінці XVIII ст., переходить до власника Самчиків, старости Гайсинського Петра Чечеля (1754-1843). Чечель одружувався тричі. Його друга дружина Рейтеровська, розведена з павлом Романом Чагрнецьким, внесла садибу Семереньки, як посаг, в маєток Петра Чечеля.
Петро Чечель мав репутацію на Волині поштивої і працьовитої людини, що й привело до набуття у власність багатьох сіл в нашому краї.
Чечель ділить свій маєток поміж двох синів, народжених від Теклі Потоцької- Ксаверісм і Яном. Старший син Ксавсрій (1789-1823), одружений з Феліцісю Хосцькою, отримує Семереньки. Ксавсрій мав єдину
дочку Галину (Гелену), котра виходить заміж за Мечислава Прушинського (1806-1870) гербу Равіч, власника Решнівки, маршалка шляхти Старокостянтинівської (1841-1853); Останнім володарем садиби Семереньки і Вербородинець був його син Ян Непомуцен Прушинський, неодружений, відомий колекціонер, що трагічно загинув в час першої світової війни.
"В Семереньках квартирував Чугуївський полк уланів, що мав колись добру репутацію серед царських військ. Зараз здеморалізований більшовиками, грабував що тільки можна, тероризував старого дивака Яна Прушинського. Селяни Семереньок поважали Яна, нешкідливого старого кавалера, дозволивши йому зоставатись в палаці і оберігати, все життя збирану з минулою славою , книгозбірню, твори мистецтва. Прушинський ходив по залах і дивився, як ватага сільських дітей з галасом і сміхом товкла саксонську порцеляну із красивими сюжетами, кільканадцять жінок завзято, ножицями для стрижки овець, різали оригінальні гобелени XVI ст., кроячи їх на розмір ліжок, які відтепер повинні бути капами, і, спльовували, дивлячись на оголені тіла богинь і німф. Лежав грузом розвалений камін, з якого виглядав, поблискуючи розбитою коробкою, незмірно цінний годинник, котрий з дитячих літ своїм боєм співав мелодії старому панові. Осторонь, втоптаний в болото, лежав старовинний альбом в блакитній обкладинці з літерою "Н", з короною і вінком. Цей альбом подарований Наполеону у Варшаві, містив цікаві мініатюри, мальовані карти - дорогу імператора з Варшави до Смоленська, а також карти першого Статуту короля Казимира". Так описує палац садиби Семереньки в ті часи очевидиць (96).
Прушинський покидає Семереньки. Виїздить спочатку до Новоселиці, а звідтіль до Старокостянтинова. В село за чугуївцями, відступаючи з фронту, прийшла дивізія забайкальських козаків.
Початково в Семереньках існував великий палац у вигляді підкови, дуже цікавий. Зупинявся в ньому перед битвою під Зеленцями в 1792 р. князь Юзеф Понятовський (1763-1813), генерал, військовий міністр, головнокомандуючий Варшавським князівством. З розповідей, цей палац знищила пожежа.
На початку XIX ст. Петро Чечель на невеликому пагорбку будує новий палац в класицистичному стилі, подібний до самчиківського, але бідніший оздобами; одноповерховий, видовжений, при п'ятнадцяти вікнах. Парадний фасад прикрашав шестиколонний портал. На крайніх ризалітах фасаду вікна, фланковані пристінними колонками і скріплені вгорі профільованим карнизом, завершувались півкругом. Парковий портик на шести колонах увінчувався аттиком з трикутним щитом і вікном в центрі.
На крайніх ризалітах паркового фасаду знаходилися вікна (порте-фенетре) з акцентами неоготики. Всі інші вікна, прямокутні, мали просте обрамлення. По фасадах палацу йшов профільований карниз. Дах чотирьохсхиловий,гладкий, невисокий.
У науковців Польщі (зокрема у Романа Афтанази) збереглося винятково багато фотографій інтер'єрів палацу, але нічого не відомо про планувальну систему. Із фотоматеріалів можна зробити висновок, що стіни залів і покоїв були декоровані шпалерами, тканинами; підлога з дубового паркету, покрита переважно килимами; стеля із ліпним декором; люстри різні за розміром і цінністю, - з бронзи і кришталю. Інтер'єри обставлені різностильовими меблями з різних епох. В парадній залі переважали меблі в стилі класицизму (Людовика XVI) або ж ампір, в залі їдальні - різьблені гданські, в інших залах - не вельми мистецькі, але також певного стилю. Це: столи, столики, диванчики, м'які крісла, секретери, шафи інкрустовані бронзовими елементами, серванти, а також старовинний магонісвий музичний шпінет.
Одна зала облаштована як зброярня, де особливу увагу привертала польська і турецька зброя. Багате гусарське бойове спорядження XVII ст.: кольчуги, шаблі, шоломи з бармицею, лаштунки для коней, прикрашені бронзою.
Серед кількох десятків картин знаходились численні портрети Чечелів і Прушинських, інших осіб, картини художника А.Бродовського, що представляли сцени з табору Хотинської битви.
Покої і зали гірекрашали гобелени XVI ст., один із яких відображав битву швейцарів під Нантом в 1477 році, а інших - фонтани на тлі фантастичних пейзажів. Серед іншого, цікавість мали східні килими, шалі, золотиста бучацька парча тощо. З інших мистецьких речей можна назвати стоячі кутові й камінні годинники, бронзові канделябри, венеціанські зеркала, ліхтарі. Багато виробів із кришталю, срібла.
Найбільшим заняттям Яна Прушинського було колекціонування порцеляни й фаянсу. З порцеляни переважали вироби китайських, японських фабрик, а серед європейських - перше місце займав Мейсен. Потім порцеляна українських мануфактур - Корця й Баранівки. Цінні сервізи зберігалися у численних скляних шафах. Колекція фаянсу налічувала кілька сотень штук.
Ось як описує Семереньки Анна Прушинська, неодноразово буваючи в садибі: "Палац - більше музей, аніж резиденція. Розростаючі зібрання стрия Яна допровадили до ліквідації залів гостинних, що повнились творами мистецтва. Велика й мала зали, велика й мала їдальні, книгозбірня, курильня із зібранням улюблених люльок, де знаходилася зброярня - все виглядало музеєм. Килими, гобелени, гданські меблі, годинники, кришталь з гербами, високої цінності порцеляна, а в салонах скриньки, портрети, пейзажі, мініатюри, книги - чого там тільки не було? Правдиво - музей.
Але звиклого побуту бракувало. Вранці, гарний козак у чудовій гербовій лівреї, приносив в срібному кухлі трохи холодної води, а в збанку гарячої. Але де то все поставити? Все в покої було цінне, старосвітське, пам'яткове, гебанове, магонієве, інкрустоване. А сам старий Ян, серед чудових мистецьких творів, виглядав як музейний експонат, подібний до китайського бонзи, яких киваючі голови збуджували в моїх синків неймовірну цікавість. Ян щорічно від'їжджав за кордон, відвідував Каїр і Лондон і звідтіль привозив цінні пам'яткові і мистецькі речі".
Цікавим зібранням садиби була багата книгозбірня.
Великий партер-травник перед палацом оточували віковічні старі дерева. По правій його стороні стояла мурована каплиця, а навпроти -в'їздна брама на кшталт високої стіни з трьома отворами, що мали гострі, напівкруглі завершя. Широкий і високий середній - для проїзду кінних запряжок і нижчі, бічні з фіртками - для пішоходів. Зубчастий верх прикрашали чотири неоготичні вежки.
Пейзажний (англійський) парк, що оточував травник, переходив до більшої його частини, що лежала за парковим фасадом палацу.
Але все те в минулому. І коли стоїш сьогодні на цій місцині, дошукуєшся якихось видимих орієнтирів садиби і не знаходиш їх, думаєш -смутний час зробив своє, якому допомагав натовп. І виникає в уяві постать старого, згорбленого Яна, що серед руїн розграбованого палацу і решток творів мистецтва світового рівня, вишукує недобитки своєї улюбленої порцеляни.
Через дорогу, навпроти садиби, стояла і стоїть донині дерев'яна церк ва Різдва Пресвятої Богородиці, поставлена місцевими майстрами в 1789 році з рештками пречудового барокового іконостасу. Поза церквою пагорб опускається в долину до річечки, а дальше вічність - пагорб й високе хмарне небо. Божа краса...
