ЛАШКИ (МОРОЗІВКА)
Село на початку своєї історії належало князеві Сангушко, але опісля "Кольбушевської транзакції" 1753 року перейшло до Антонія Любомирського, а від нього до Яна Антонія Чарнецького гербу Прус III, брацлав-ського каштеляна (66).
В 1832 році власники Лашок - два брати Чарнецькі, Ян і Антоній, сини Францішка Владислава і Анелії Коженьовської. В 1849 р. Артур Чарнецький, син Яна і Серпуховської, взамін за село на Поліссі, відступив Лашки родині Глембоцьких гербу Доліва. Першим власником Лашок з родини Глембоцьких стає Ян Канти II (1822-1892), внук Міхала і Маріанни Чайковської, овруцького військового (67), маршалка. Окрім Лашок, Глембоцький тримав ще Плещівку, Калинівку, Хохолівку побіля Житомира, Бабино і Киселі на Старокостянтинівщині, Іванківці і Натолін в Літинському повіті.
Ян Канти II Глембоцький із шлюбу в 1860 році з Наталією Мазаракі мав двох синів: Богдана, жонатого з Марією Мазаракі і Яна Канти III, а також три дочки.
В Лашках господарював початково Богдан Глембоцький (1870-1918). В результаті проведених між братами спадкових справ, Лашки, Плещівка, Калинівка, Хохолівка надбав Ян Канти III, тоді як Богдан дістав Кантівку, Іванківці, Натолін, а пізніше набув ще від Дорожинсь-ких Русанівку, Власівку, Теліжинці. Ян Канти III Глембоцький був останнім власником Лашок.
До Глембоцьких, з другої половини XVIII ст., в Лашках стояв старий, цікавий, головно багатими інтер'єрами і їх оздобленням, палац каштеляна Яна Антонія Чарнецького, що мешкав, зрештою, здебільшого в Любешові аніж в Лашках. Палац не зберігся цілісно з часів побудови, тому що підлягав різноманітним перебудовам на початку XIX ст. котрі в значній мірі змінили його давній, первісний, дуже цільний характер, особливо відбилося це, перш за все, на інтер'єрах. Палац був невеликий, одноповерховий, прямокутний в плані, критий високим дахом з аттиком.
На початку XIX ст. він слугував, виключно, як помешкання адміністраторів. Зовні, все ж, палац зберігав свій давній вигляд. Найбільш характерним елементом будівлі була колонада, що тяглася вздовж парадної сторони, утворюючи галерею.
Під кінець XVIII ст., а може десь на початку XIX ст. Чарнецькі вибудували на віддалі кільканадцяти метрів від старого, під прямим кутом, новий палац. Старий призначили на офіцину. В противагу до інших, вибудуваних в той самий час класицистичних будинків, палац не закінчили згідно проекту невідомого архітекта. За родинними переказами припускають, що це був італієць, спроваджений на Старокостян-тинівшину через знаного випускника Варшавського корпусу кадетів Севсрина Букара, котрий мав вибудувати палаци в Ілляшівці і Адамполі. Італійці виконали також ліпнину залів і покоїв. Новий палац в плані прямокутний, значно видовжений, мурований із цегли, двоповерховий, накритий високим чотирьохСхиловим дахом. Парадний фасад з 10 вікон акцентували два трьохвіконні симетрично розмішені ризаліти з трикутними щитами - фронтонами в горішній частині.
Під кінець XIX ст. Глсмбоцькі доповнили середню частину палацу, поміж ризалітами, глибоким арковим під'їздом, що підтримував просторий балкон, оточений кам'яною балюстрадою. Тоді ж, при бічному фасаді, вибудовано чотирьохповсрхову, чотирьохсторонню вежу з високи наметовим дахом, а лівий бічний фасад оформили в горішній частині трикутним фронтоном.
Парковий фасад розділили вертикальними пасами - пілястрами на п'ять однакових двохвіконних відтинків. Над крайнім правим звели стінку аттика, а над другим зліва - трикутний фронтон з портиком на ЧІ тирьох, поставлений в півколо, колонах іонічного ордеру. Можливо, що такий самий портик мав стати і з правої сторони, але це не дійшло до здійснення.
На зовнішню декоративність палацу мали вплив також вікна і їх обрамлення: на першому поверсі дводільні, високі, на другому - трьохдільні, квадратні. Між поверхами тяглася гладенька опаска, а під самим дахом - профільований карниз.
Перебудували Глембоцькі, досить значно, інтер'єри першого поверху палацу, який вищий від другого. Це, перш за все, стосувалося головного передпокою (холу), де було ліквідовано міжповерхове перекриття, від чого передпокій сягнув висоти двох поверхів. Стіни виклали прямокутними, в обрамлені рам, дубовими панелями. Навпроти входу розмістили дубові широкі сходи, котрі вели на другий поверх з галереєю, що оточувала передпокій на рівні другого поверху. Плафон стелі оздоблював різьблений з дуба ягелонський орел, вписаний в коло, на амарантовім (малиновому) тлі. Від нього променями розходились кесони, також із дуба. Зліва, від сходів, розміщувався камін на якому стояли бронзові канделябри (68) і оздоблений різьбленим з дуба гербом Доліва. Передпокій меблювався столом і кріслами з високими спинками в гданському стилі.
Жодні переробки не торкнулись правої сторони парадної анфілади (69) палацу, натомість ґрунтовні зміни стались в лівім крилі. Три великі, з'вязані анфіладою, мешкальні покої зменшують до половини (призначаючи для господарських цілей) за рахунок широкого коридору, вздовж стіни фасаду, котрий зв'язував передпокій з оранжереєю. З ко-ридора потрапляли до великої зали - їдальні, стіни якої, як і передпокій, покривали дубові панелі, а стелю - квадратні, теж дубові, кесони. Зала в часи урочистостей могла вмістити понад 200 осіб. Із стелі звисали дві великі кришталеві люстри, а вздовж стін - подібні бра. Підлога, темно-брунатного кольору, - викладена дубовим паркетом. Середину довшої стіни зали займав камін в шатах із дуба, над котрим висіли полиці із дуже цінними родинними срібними речами. Навпроти, при стіні, поміж вікнами, стояв буфет.
З дуба, окрім панелей, кесонів були виготовлені стіл, крісла з високими різьбленими спинками, оббиті шкірою, обрамлення дверей і вікон. Камін й буфет прикрашали широкі срібні канделябри. На стінах висіли портрети родини Глембоцьких пензля частого гостя Лашок визначного польського художника Лсона Вичулковського. Два портрети представляли Яна і Наталію Глембоцьких в повний ріст, а п'ять інших (погруддя в овалах) - портрети їх дітей.
З передпокою направо, потрапляли до видовженої зали бальної -Білої, просторої, розмірами подібної до їдальні, що займали всю широчінь палацу. Освітлювали її два вікна парадного фасаду палацу і одне вікно і двері під склом (порте-фенетре), що вели на портик паркового фасаду. Стіни зали з білого штучного мармуру (звідкіль і назва - Біла), а вних, на довшій стороні півкруглі, обрамлені профільованими рамами -ніші, в яких містилися прямокутні, із заокругленими кутами, грубки. На грубах - вази із спадаючими галузками квітів, а перед ними - великі стрункі грецькі амфори з білого гіпсу, покриті багатим плоским різьбленням. Горішню частину зали оббігав широкий фриз з тригліфами й метопами заповненими мотивом грифонів, а також профільований виступаючий карниз спертий на кронштейни. Стелю покривала ліпнина з кесонів, в середині яких зображення квітів (троянд). Залу освітлювали дві люстри з бронзи, і гранованих кришталиків (походженням з гранильні м.Чуднова). На підлозі - паркетна композиція з квадратів різних порід дерева. При парковій стіні, на певній відстані від неї, стояли дві білі колони з штучного мармуру, розділяючи простір зали на дві нерівні частини. Перед 1914 роком побудували дві роздільчі стінки через що, в обох кутах, утворилося дві маленькі кімнати, котрі вельми зіпсували
пропорції і гармонію зали. В одній із цих кімнаток розмістили залізні кручені східці, що вели на другий поверх безпосередньо до зали Жовт а в другій - ліфт (підйомник). Новітні меблі XIX ст. зали Білої не вель гармонували з її класицистичним інтер'єром. Зала мала четверо дверей перші, по лівій стороні, вели до передпокою, другі - до зали Блакитної, що лежала за передпокоєм; по правій стороні - перші двері вели до більярдної, абож Портретної, другі - до зали Коралової (правої кутової паркового фасаду). Всі зали зв'язані поміж собою дверима за анфіладним принципом.
Залу Блакитну (звану так із-за кольору стін) оздоблював широкий білий фриз на ампірні (класицистичні) мотиви. Стелю покривали кесони із штучного мармуру. Паркет підлоги з мореного дуба доповнювався іншими світлими породами дерева. На стінах, для вечірнього освітлення висіли бронзові з позолотою бра, а також картина "Панкрати і граф Генрік" художника Людвіка Стасяка, розміром 160 х 120 см. Дубові меблі мали елементи готичного стилю, але не великої вартості. Виділити можна лише стіл інкрустований бронзою фірми Буллє.
Найкрасивішою в палаці була зала Коралова. Стіни із штучного мармуру коралового кольору, а стеля покрита ліпниною в стилі італійського ренесансу (70). Дубовий паркет підлоги складався з квадратів із вкрапленням більш світлого дерева. Візерунок паркету - чотирьохлисті симетричні розетки з більш вузькими пелюстками. При стіні, суміжній із залою Більярдною, стояв камін із сіро-білого мармуру, оздоблений різної величини коралами. Над каміном - велике овальне зеркало в позолоченій ампірній рамі, увінчане короною, а перед ним - круглий столик на одній ніжці, із стільницею, інкрустованою перламутром, і букетом квітів, виконаний технікою інтарсії. Камін прикрашав бронзовий з позолотою годинник накритий скляним ковпаком. В цій залі висіла картина польського художника Яна Матейки "Хрещення Варненьчика" (71). Меблі виготовлені з темного дерева, криті світлим адамашком блідорожевого квіткового візерунку, а найцікавішими вважали дві шафи фірми Буллє з чорного дерева інкрустованого бронзою і слоновою кісткою.
Зала Білярдна (6x8 м) мала стіни: знизу оббиті гладеньким (полірованим) магонісвим (червоним) деревом, а вгорі - мальована в темно-зелений колір. З білої стелі звисала велика позолочена люстра на свічках. Бра, подібні до люстри, декорували стіни, на яких висіли старі родинні портрети, що репрезентували Глембоцьких, Чайковських, Пру-шинських. Із-за цього, її ще називали - Портретною. Середню частину
займав більярд, а вздовж стіни - крісла, оббиті зеленою шкірою. В добудованій Глембоцьким вежі, зразу ж за Більярдною, був кабінет "Каприз" Стіни оклесні темними шпалерами; умеблювання - м'які крісла й столики для гри в карти. З кімнати четвертого поверху можна було оглянути чудові, мальовничі краєвиди околиць Лашок, тінистий парк з архітектурними будівлями. Другий поверх палацу зберігав майже без 'змін первісне планування, особливо це стосувалося паркового фасаду, де розмішувалася анфілада із п'яти великих покоїв. Такі ж покої парадного фасаду перебудовувалися двічі з метою їх зменшення й пристосування для господарських цілей; але майже весь поверх призначався для мешкання. Умеблювання було значно скромніше, виділялися лише дві зали. Це мала їдальня для інтимних прийомів і щоденного спілкування і книгозбірня з громіздкими, що сягали стелі, шафами під склом з великим килимом на підлозі та масивним столом і фотелями оббитими темнобронзовою шкірою. Книгозбірня налічувала кілька тисяч томів книг, звезених до Лашок з різних давніх садиб родини Глембоцьких. Серед них багато старих і нових книг, часописів.
На початку XX ст. Ян Глембоцький запросив до Лашок знаного бібліотекаря Пйотух-Кубліцького, який працював постійно в бібліотеці князя Романа Сангушко в Гумнісках. Пйотух-Кубліцький працюючи рік в садибі, упорядковує книгозбірню, укладає відділи і опрацьовує каталог, котрий разом з книгами в часи лихоліття першої світової і громадянської воєн було знищено. Можливо більшу цінність, аніж книгозбірня, становили родинні архіви Глембоцьких. Серед паперів документи, що стосувалися діяльності Міхала Чайковського, з роду Глембоцьких, відомого "Садика-паші", Едмунда Ружицького, самих Глембоцьких. Найцікавіші архівні документи - справи "судів коденських" з часів Коліївшини, де повстанців жорстоко карали при воєводі київському Юзефові Стемпковському, власникові Лабуні. Ян III Глембоцький на початку XIX ст. з'єднує старий палац галереєю з офіциною, а офіцину з новим палацом і в цих галереях влаштовує оранжерею. Утворився єдиний архітектурний ансамбль із трьох різних будівель, що оточував партер-травник.
Ансамбль будівель і парк садиби Лашки малював польський художник Наполеон Орда (72). На цьому малюнку видністься одна із найцікавіших будівель садиби - Манеж, що входив в єдиний стильовий класицистичний ансамбль садиби. Манеж прикрашав монументальний портал на десяти колонах, гармонійно поставлених по п'ять з кожної сторони входу. Колони підтримували балочний антаблемент з фризом і
трикутний великий фронтон. В його полі, початково неоздобленому, Ян Глембоцький II вирішив розмістити горорізьбу коня арабської породи в натуральну величину, висічену з пісковика. Горорізьбу, за ескізом пол ського художника Юліуша Коссака (73), виготовили майстри скульптурної майстерні Києва.
При широкій в'їздній алеї на дітинець, вздовж кривизни пагорба, СЩ яло ще декілька інших класицистичних будівель. Це будинок адміністрації маєтку з чотирьохколонним портиком, обіч манежу - стайня (конюшня) для верхових і виїздних коней (частково перебудована), а також возовня.
В глибині парку, як видно на малюнку Наполсона Орди, підносилась садибна каплиця висотою біля 14 м., побудована з двох частин - вузької передньої і більш широкої тильної. Вхід до каплиці прикрашав півкруглий портик з шести тосканських колон, з антаблементом, покритим профільованим карнизом. Передня частина каплиці мала стіжковий дах. Коли вийшла заборона на утримання приватних (садибних) каплиць і відправи в них католицької служби Божої, Глембоцькі передню частину відтяли від тильної і пристосували під оранжерею, а в тильній -таємно провадили служби.
До садиби, що розкинулась на пагорбу, в'їжджали через муровану браму, викладену з двох чотиригранних стовпів з кам'яними кулями в горішній частині і двох бічних мурів з хвіртками для піших. З права від брами стояв трьохвіконний, двоповерховий в середній частині будинок наглядача (привратника), накритий ламаним дахом. Від брами до палацу вела, перетинаючи парк, широка алея. Парк спершу був невеликий: лише оточував палац. Закладений новий, відомим пейзажним архітектором Діонісісм Макклером в 1801-1805 роках, парк значно розширився і обіймав весь пагорб. За задумом Д.Макклера перед палацом, на дітинцеві, проростало декілька красивих самотніх ялин, котрі, як і тополі італійські (пірамідальні) зумисне були лишені, як вертикальні акценти на тлі кулястих брил ростучих поодинці й групами листяних порід дерев. Цей планувальний прийом Д.Макклср використав в садибах Ладиги й Самчики, а також в багатьох садибах Волині й Поділля, але ніде паркові картини (пейзажі) не повторювалися.
Велика відкрита просторінь тяглася вздовж схилу за каплицею і палацом до яру. Покривали його травники (газони) з квітниками. Над яром під кінець ХІХ ст. вибудували муровану альтанку, сперту на високі муровані стовпи, що сягали дна яру, в горішній частині зв'язані арками. Біля альтанки через яр перекинули місток. Від каплиці в долину, до пічечки, збігала алея, обсаджена квітючими кущами й штамбовими трояндами, через що звали її - "трояндовою". Через місток потрапляли до горбистої місцевості, званої "гора Чарнецького". Там на пагорбі знаходилася могила котрогось з членів родини колишніх власників садиби, якого поховали тут родичі. Чарнецький був. напевне, одним із синів каштеляна, якому припали Лашки. Очевидно, він був жорсткою з важким характером людиною, навіть для власної родини. По його смерті влада костельна відмовила поховання його належно тогочасних католицьких законів. Мусів спочити в самотній могилі й без хреста. Ян Глембоцький на казав перенести останки до іншої могили, на якій поклав гранітну плиту і поставив великий кам'яний хрест. Змінювалися власники Лашок, а легенда про нього проіснувала до останніх днів садиби.
З лівої сторони річечка розливалася в ставки. Звідтіль, через греблю, можна було дійти до новішої частини парку, закладеному при останньому власникові Лашок. котрий використав межуючий із старим парком березовий лісок. Остаточно парк став займати терен понад 100 га і складався з красивих лип, кленів, дубів, каштанів з численними алеями, стежками, що бігли по хвилястій пагорбковій місцевості з далекими перспективами (74).
Лашки не уникли знищення, як і багато садиб краю в дні більшовицького перевороту і російсько-української війни. Знищення Лашок описує знана польська письменниця Софія Коссак-Шуцька в своїй книзі "Пожога" (75), а також замітці журналу "Музей польський" видання 1918 р. в Києві. Ось згадки Софії Коссак: "А терен навколо нас повнився все більше тривогою. На Поділлі все частішали пожежі ідо наших сторін протягували свої пломенисті промені. "Щоденник Київський" не було такого дня, приносив все нові і нові відомості про погроми в Київщині й Задніпрянській Україні. Рубрика та писалася дуже дрібним друком, аби якнайбільше помістити звісток про грабунок і спалення садиб; там порубано людей сокирою, там забито киями, там перетято пилкою, там облито будівлі нафтою і запалено, там все рознесено в тріски... Тишу очікування, котра тривожно висіла над нами, перервав тріск ламання меблів в недалеких Лашках і дав зрозуміти всім, що вже почалося. Красиві Лашки перші в наших околицях підпали погрому. Розпочали його улани Чугуївського полку, що стояв на постої в сусідніх Семереньках. Чугуївський полк уланів мав колись добру славу в російському війську, а зараз наскрізь здеморалізований збільшовиченою бандою, котра грабувала навколишні маєтки і тероризувала власника Семереньок. старого дивака колекціонера Яна Прушинського. Коли Семереньки були ретельно пограбовані і перестали цікавити буйних уланів, хтось дав їм знати, що в ближніх Лашках с замуровані запаси вина й горілки. Чугуївці на декількох підводах виїхал до Лашок, переконатись в цьому на місці. Садиба Лашки стояла в цей час пусткою: власник Глембоцький з родиною мешкав в Житомирі.
В момент виламано вхідні двері і за допомогою місцевих жителів знайдено пивницю. Містився там, дійсно, скарб із багатої кількості різних старих вин, горілки, медів. На вість, що улани в мастку, збігся ликий натовп із села і в глухому мовчанні асистував винесенню з льохів дубових бочок і оброслих мохом пляшок. Улани нагрузили скільки було можливо підводи і від'їхали, звертаючись до селян: "Тепер ваша черга". Не минуло й пару годин, а село лежало покотом п'яне. Чоловіки, жінки, діти, навіть свині й пси всі були сп'янілі. Повітря просяклось клейким дурманячим запахом. Вранці очумавшись, натовп знову рушив до мастку; цим разом не обмежившись лише часткою пивниці. Старе вино, що ще не вивітрилось з кудлатих голів, додавало незнаного до того приплив) сил й сміливості. Розпочався погром мастку. Найкрасивіші меблі, кришталеві люстри викидали через вікна з другеїго поверху, зірвано частину даху, повиривано із завісами двері, в друзки побиті всі віконні рами, в порох потрошені красиві бронзовані й золочені ампірні мармури, а окрики веселощів і тріумфу юрби було чути аж в нашому Новоселицько-му парку". Від красивої, чудової садиби Лашки залишилося вельми мало. Це: будівля (3 численними перебудовами) стайні-конюшні. в якій за раз сільська школа, частина адміністративного будиночку з чотирьохко-лонним портиком (бібліотека й клуб ). руїни палацу (підвали й фундаменти), а також декілька старовинних дерен, серед яких величезна двох сотлітня липа, яку давно потрібно було взяти під охорону.
Коли стоїш на пагорбі, на місці палацу, відчувасш красу цієї місцини з далекими краєвидами, що милують зір і зворуюшують душу, вносячи гармонію й умиротворення, І ще думаєш: чому все знищено? Адже все це було створено людьми великими й простими, руками, що тримали пензля й перо, цеглину й ручиці плуга. Це їх пам'ять...
