Дніпровсько-Орільський природний заповідник

Природа Дніпропетровщини багата і своєрідна, з красивими 1 19 ландшафтами та великим різноманіттям тваринного і рослинного світу, з оспіваним у піснях і легендах ласкавим і ніжним, похмурим і грізним Дніпром-Славутичем - Борисфеном. Славетний Дніпро приймав у себе і сльози розпачу, і ріки крові наших предків, а в наш час приймає ріки промислових мертвих отруйних вод та щиро дає життя біорізноманіттю, в тому числі і людині.
Створений Дніпровсько-Орільський заповідник за постановою Уряду України в 1990 році на базі загальнозоологічного та орнітологічного заказників “Таромський Уступ” та “Обухівські плавні” з ініціативи великої групи дніпропетровської інтелігенції та республіканських природоохоронних органів.
Заповідник репрезентує унікальний ландшафт і біорізноманіття долини Дніпра та заплави його притоки - р. Орілі, а також їх акваторій. Загальна площа його 3766 га. Суходільна межа проходить паралельно береговій лінії Дніпровського водосховища в околицях с. Миколаївка Петриківського району до озера Велика Хатка, збігається з контурами штучних лісових насаджень, переходить на лівий берег р. Орілі і про-довжується по ньому до місця впадання в Дніпро. Водна межа за-повідника проходить по акваторії Дніпровського водосховища від гирла р. Орілі до Таромського і Миколаївського Уступів, включає острови Кам’янистий, Крячиний і частково Корчуватий. Охоронна зона за-повідника становить 3125 га.
Ця унікальна територія природно-заповідного фонду України знахо-диться в центрі сучасного індустріального регіону, промислового ланд-шафту, садово-городніх кооперативів тощо. Вона має особливе історичне значення для України, оскільки повертає нас до пам’яті про наших сла-ветних предків, з якими пов’язані: розгром половців на ріках Орілі та Са-марі київським князем Мстиславом Ізяславовичем (1152 p.), а також біля р. Орілі київськими князями Святославом Всеволодовичем і Рюриком Ростиславовичем (1184 p.); утворення в єдиному куточку землі під час насильства і гніту народів Козацької української держави Війська Запо-розького із власного конституцією за гетьмана Пилипа Орлика (1672- 1742 pp.) і територіальними адміністративними одиницями - паланками, де панували незалежність, воля, людська честь і гідність; численні великі
бойові перемоги кошового отамана Івана Сірка; бойові морські козацькі походи тощо. До сучасної території заповідника прилягали межі трьох козацьких паланок (XVIII ст.) - Кодацької, Самарської і Протовчанської.
Будівництво Дніпрогесу, освоєння природних ландшафтів, перетво-рення Дніпра в каскад водосховищ призвели до значної деградації природних екосистем цього регіону, в тому числі до зникнення із складу іхтіологічної фауни мігруючих видів і значного скорочення видів риб туводного та реофільного комплексів. Єдиним найбільш придатним місцем для нересту і відповідно для збереження і відтворення іхтіофауни є плавневі екосистеми Дніпра на території заповідника. Його заплавні озера через систему проток створюють лабіринти. Старі верби та осокори - останні представники заплавних лісів - стоять на сторожі тиші. Смарагд заплавних лук розмальовують різноколірні вогники ятришника, веронік, коронарій. Де різноманіття екосистем є основою цінних природних комплексів.
Згідно з фізико-географічним районуванням України, територія за-повідника розташована в Дніпровсько-Орільському терасовому районі степової області Придніпровської низовини. Заповідник розташований переважно на двох терасах Дніпра: на добре розвиненій заплавній терасі до 2 км завширшки, яка тягнеться смугою уздовж Дніпра на 16 км, і другій боровій терасі.
Рельєф заповідника, крім заплави, в центральній і північній частинах бугристо-гривисто-рівнинний і переходить у піщаний степ. Піски під впливом вітрів утворили дюни, відмітки поверхні яких сягають 65-70 м.
Клімат тут сухий і жаркий. Середня температура січня становить - 5,5 °С, а липня + 21,5 °С. Річна кількість опадів 430 мм.
У рослинному покриві запові/Гиика переважають ліси, 88,6 % яких О. Бельгард відносив до типу довготривало заплавних. З них найпо-ширенішими є дубові ліси татарськокленові з переважанням яглиці або конвалії за участю зірочника лісового, розхідника шорсткого, маруни щиткової, гравілата міського, грястиці збірної, медунки темної, фіалки дивної тощо. Крім дубових, незначні площі займають ліси з верби білої, тополі білої, осокора або вільхи.
Флора заповідника представлена 888 видами, з них судинних рослин - 670, грибів - 66, інших -152 види. Три види занесено до Європейського червоного списку - жовтозілля дніпровське, козельці українські та кушир донський.
Рослинність водойм налічує до 40 видів. Уздовж берегової лінії та мілководдя суцільною стіною стоять зарості очерету, рогозу, комишу, а на плесах радують око білосніжні квіти водяної лілії та золотаво- жовтих глечиків.
До Червоної книги України занесено 25 видів рідкісних рослин, що ростуть у заповіднику. Серед них сальвінія плаваюча, водяний горіх, ковила дніпровська, сон-трава чорніюча, зозулинці шоломоносний, салеповий та болотний, тюльпан дібровний, шафран сітчастий, крокус сітчастий, рястка Буше. Науковий та естетичний інтерес становлять рідкісні для флори Придніпров’я папороть, тюльпан Біберштейна, конвалія травнева.
Фауна заповідника представлена 4294 видами, з них 45 видів іхтіофауни, в тому числі характерні для Дніпра та його приток лящ, лин, щука, судак, білизна, плоскирка, плітка, окунь, вівсянка, гірчак, 3 бички, а також акліматизовані - білий амур, товстолобики, чебачок амурський. У 1983 році у заплавних озерах була вперше відмічена калинка (ялець-бобирець).
Для земноводних умови заповідника є оптимальними. Тут їх водиться 9 видів, зокрема, квакша смарагдово-зелена, пальці лапок якої закінчуються присосками, що дають їй змогу вільно утримуватися на стеблах трав і навіть у кронах дерев. Дивує її своєрідне квакання, яке чутно з крон дерев. Цю пісню деревної жаби в інших місцях Дніпропе-тровщини можна почути дуже рідко.
Клас плазунів представлений трьома підкласами: черепахи - один вид, ящірки - 3 види, змії - 6 видів. Особливо часто рухливих ящірок та узорчастих гадюк можна зустріти на сонячних піщаних ділянках.
Найбільшим серед хребетних тварин заповідника є видове різноманіття птахів - 149 видів. З ранньої весни до середини літа звучить під шатром лісу незмовкний хор зябликів, вівсянок, дроздів, синиць. Серед них визнаний соліст - соловей. По мілинах та піщаних косах бродять чайки та кулики. Небесні простори доповнюють красою своїх силуетів шуліки чорні, канюки, орли степові. Над піщаними кучугурами зависла в тріпотливому польоті пустельга. А на одному з островів знаходиться найбільша з відомих у регіоні колонія чапель сірих. Поряд з цими довгоногими рибалками тут гніздяться чаплі білі, квакви. Справжнім лихом для пернатих є сіра ворона, що знищує їх кладки яєць і пташенят.
З усіх видів птахів заповідника 23 види належать до категорії рідкісних і зникаючих, з них 6 видів (орлан-білохвіст, змієїд, скопа, ба-лобан, журавель сірий і орел-карлик) включені до Червоної книги Ук-раїни, а деркач - до Європейського червоного списку. Постійними меш-канцями серед птахів є гагара чорновола, норці великий, малий та сіро-щокий, крижень звичайний, качка сіра, шилохвіст, чирок-тріскунок, чирок-свистунок, черні білоока, червоноголова та морська, гоголь зви-чайний, крохаль великий, куріпка сіра, перепілка звичайна, фазан зви-чайний, лиска звичайна, курочка водяна, пастушок водяний, погонич звичайний, кулик-сорока, чайка звичайна, чорниш, вальдшнеп, гаршнеп малий, горлиці звичайна та кільчаста, гуска сіра та лебідь-шипун.
У заповіднику існує 30 видів ссавців, хоча до періоду інтенсивного наступу людини на плавні тут реєструвалось більш як 50 видів. Це заєць-русак, бобер, ондатра мускусна, лисиця звичайна, куниці кам’яна та лісова, горностай, тхір звичайний, борсук лісовий, козуля звичайна, вовк та видра річкова.
Міцно закріпилися у місцевій фауні раніше акліматизовані ондатра, єнотовидний собака, кабан дикий, олень плямистий. Найбільший представник копитних - лось самостійно проник у ліси заповідника з 1957 року.
Загалом до Червоної книги України занесено 54 види рідкісних та зникаючих видів тварин.
Безпосередньо до території заповідника прилягає Миколаївський степ - ділянка квазіприродного степу, що являє собою зразок псамофітного варіанта різнотравно-типчаково-ковилових степів. Нині це єдина значна за площею така ділянка на всьому протязі долини Дніпра від Кременчука до Запоріжжя. Рослинний світ тут представлений тополею білою, осокором, осикою, кострицею Беккера, тонконогом піщаним, полином Маршала, осокою колхідською, житом диким, чебрецем Маршала, житняком пухнастоквітковим, козельцями українськими, волошкою дніпровською, синерією сирою, юринеєю харківською, ушанкою дніпровською, рясткою Фішера, осокою приземкуватою тощо. Хребетні тварини представлені європейським та середземноморським типами фауни. Це тушканчик великий, заєць європейський, лисиця, куріпка сіра, дрімлюга, перепел, жайворонки степовий, польовий, малий, лісовий, бджолоїдка звичайна, канюк звичайний, шуліка чорний, боривітер звичайний, кібчик, чеглик, деркач, кулик-сорока, чайка. Тут живуть і види тварин, занесені до Червоної книги України, - мишівка степова, тхір степовий, горностай, борсук, луні луговий fa польовий, змієїд, гадюка степова. Територія Миколаївського степу (400 га) утворює справжній екологічний коридор, який поєднує природні комплекси Дніпровсько-Орільського природного заповідника з осередками перебування і розмноження фауни долини р. Орілі. Межі Миколаївського степу збігаються із західними межами заповідника за зовнішніми контурами. Тому є логічним приєднати степову ділянку до заповідника, тим самим об’єднати розрізнені ділянки лісу, плавнів та степу в єдиний заповідний комплекс, що значно змінить екологічну ситуацію в регіоні для міграції тварин на краще, як цілісної системи екологічних ядер і коридорів.