Заповідник «Хомутовський степ»

Заповідник «Хомутовський степ» створений ще у 1926 році з метою збереження цілинного степу. Розташований у помірній зоні на крайній південно-східній частині Донецької області майже на межі з Ростовською областю, за 20 кілометрів від узбережжя Азовського моря у селі Хомутове Новоазовського району. Загальна площа — 1030,4 гектара.
Характеризується безліссям, відносною сухістю клімату, родючими ґрунтами чорно-земного типу. Вимагає дотримання принципу повної заповідності.
Територія заповідника — це ділянка хвилястої Приазовської рівнини, що поступово знижується до долу річки Грузький Єланчик, на лівому березі якої розляглися заповідні землі. Місцевість перерізають розгалужені балки Климушівська, Брандтова, Червона. Ґрунти представлені в основному приазовськими різновидами звичайних чорноземів, що різняться великим гумусовим шаром і значною карбонатністю. Порізаність рельєфу, виходи материнських порід, різноманітні ґрунти, наявність річкового долу — усе це зумовлює розмаїтість умов існування рослин і тварин.
Усього в заповіднику налічується близько 540 видів рослин. Підвищені ділянки ландшафту зайняті різнотравно-типчаково-ковиловим степом. Серед травостою переважають посухостійкі злаки: декілька видів ковилу, келерії короткої, типчаку. У барвистому різнотрав’ї виділяється група рослин, яким народ дав образну назву перекоти-поле. Господарську цінність мають люцерна, шавлія, залізняк, підмаренник, вероніка, подорожник, дивина східна, конюшина, катран, астрагал тощо. Характерною є й група рослин із коротким вегетаційним періодом, так званих ефемерів: крупки звичайної, реп’яшка яєчкового, тюльпана Шренка, півонії тонколистої (народна назва — воронець), горицвіту волзького, гіацинтика Палласа. Деякі степові рослини є вітамінними, ефіроолійними й тонізуючими. Серед них є такі, які мають лікарські властивості: материнка звичайна, терен, шипшина, алтей лікарський. Є також цінні дубильні, фарбувальні й інші корисні рослини. Чимало з них мають високі декоративні якості, зокрема півонія-воронець, тюльпан Шренка, ірис низький, шавлія поникла, волошка руська, льон.
Низка рослин, що ростуть у Хомутовському степу, стали рідкісними і тому потребують особливого захисту (тюльпан Шренка, півонія-воронець, катран татарський, калофака волзька, дельфіній пурпуровий).
На схилах основу травостою складають ко-реневищні злаки: волосистий, степовий і пов-зучий пирій, бромопсис безостий, тонконіг вузьколистий, куничник наземний.
Ближче до днищ балок переважають кореневищно-злакові травостої з пирію і куничника, що місцями перемежовуються з горошком вузьколистим, астрагалом ріжковим, іноді пижмою.
У долині річки сформувалися ділянки лук, де переважають типчакові угруповання із тонконогу, осоки, костриці, чини, герані, вовчка.
На берегах Грузького Єланчика характер рослинності зовсім інший. Тут тягнуться щільні зарості очерету, рогози, осоки, пасльону, щавлю, хмелю, ожини, алтею тощо.
Рослинність схилів, де на поверхню підходять вапняки, складається зі строкатого різнотрав’я, у якому виділяються волошки, льон, гвоздики, бедринець, березка, чебрець, юриней, клейстогена, грижниця, меніокус. Злаків тут порівняно мало, але багато цибулинних рослин, наприклад, зірочки і гіацинтика Палласа.
На вапнякових схилах зустрічаються декілька видів рослин, характерних тільки для Приазов’я: змійовика, бороданя, вушанки азовської, шипшини Хомутовської, яка росте майже без шипів.
Серед чагарників виділяється на схилах досить рідкісний вид — дрік скіфський, а також реліктова кузьмичова трава. Вапнякові скелі й камені, що виходять подекуди на поверхню, часто вкриті накипними лишайниками.
Місцями в степу трапляються зарості карагани кущової, і тоді утворюються суцільні ділянки своєрідного чагарникового степу. По схилах річкового долу, по балках і рідше на відкритих степових ділянках можна побачити групові або поодинокі кущі терну степового, жостру проносного, шипшини, глоду, бузини чорної, бруслини бородавчастої і європей-ської. Трапляються поодинокі екземпляри груші, яблуні, шовковиці, морелі, насіння яких занесли люди і птахи.
На ділянці «Дальні Терни» до чагарників приєднуються дерева береста граболистого або в’яза голого. Можливо, це залишки байрачних лісів, які були колись у балках Приазов’я. Залишками старих заплавних лісів можна вважати також зарості деревних і чагарникових верб і осики. Про колишню лісову рослинність нагадують також трав’янисті види квітів, які ростуть тут серед чагарників: тюльпана дібровного або пшонки весняної.
Долина Грузького Єланчика, що простяг-лася з півночі на південь, є коридором, серед якого переважає рослинність лісостепового і лучно-лісового виду, наприклад, гадючника або перлівки.
Хомутовський степ різний у різні пори року. Пробудження степу від зимового сну починається у квітні, коли на бурому фоні залишків торішніх рослин з’являються перші блідо-рожеві квітки шафрану сітчастого. Потім зацвітають реп’яшок яєчковий, вероніка рання, костянець зонтичний та інші ефемери. Трохи пізніше блакитними полями розквітає гіацинтик Палласа.
У другій половині квітня цвітіння стає інтенсивнішим. Рожево-білим букетом красується валеріана. Полум’яніє великими червоними квітками тюльпан Шренка. До кінця квітня з’являється безліч біло-рожевих квіток мигдалю, а трохи пізніше — терену.
На початок травня припадає масове цвітіння півонії-воронця, темно-пурпурні квітки якого перетворюють степ на вогняно-червоний килим з жовтими фрагментами квітнучих чагарникових і скіфських караганів.
Але найбарвистіший степ у другій половині травня — на початку червня, коли квітують близько 200 видів степових рослин. На свіжому степовому просторі хвилюється сріблисте пір’я ковилу. На його фоні рельєфно виділяються сині суцвіття шавлії пониклої, блакитнуваті кущі м’яти дрібноквіткової, білі качалочки подорожника степового, жовті плями молочаю степового, ваиди красильної. Скрізь розкидані молочні із сильним медяним запахом шапки катрану татарського.
А схили Климушівської балки у цей час жовтіють квітами калофаки волзької — рід-кісної для Україні рослини. На вапняках землю покриває суцільним жовтим килимом льон Черняєва, полум’яніють пурпурові плями ас-трагалу еспарцетового, голубіють галявини льону австрійського. Над ними гудуть бджоли та джмелі.
З другої половини червня сріблястий ковиловий хор стихає, але степ ще залишається барвистим. Колірну гаму визначають рожеві квітки еспарцету донського, залізняку, а також рожеві мережива в’язелю барвистого. Прикрашають степ жовто-пурпурові суцвіття волошки. Жовті плями утворюють люцерна румунська і підмаренник руський. Білими шапками піднімається ліщиця волотиста.
У липні зменшується кількість опадів, настає спека, тому степ втрачає свою ма-льовничість. У серпні до солом’яного тону приєднується бурий. Але квітуючі рослини ще є — це ковила волосиста, що надає степу ясно-зелений колір, і кермек плосколистий у вигляді бузкових шапок. На оголеннях цвіте кремова головчатка уральська.
Восени життя в степу завмирає. Лише вітер ганяє кулі перекоти-поля, чіпляє їх за чагарники, заганяє в балки і яри. І, нарешті, приходить зима. Увесь степ вкривається білим сніговим покривалом, серед якого можна побачити лише окремі сухі стебла високих рослин. Але коли не буває тривалих морозів, скромний букетик квітів можна зібрати навіть до Нового року.
Багатий у заповіднику і тваринний світ, але переважають землерийні гризуни: тушканчик великий, хом’ячок плямистий, ховрашок. Успішно реакліматизувався байбак. Чимало тут зайців, їжаків і мишей. Серед хижаків переважають лисиці, тхір степовий і перев’язка, іноді зустрічаються вовки. Птахи живуть в основному влітку. У степу гніздиться жайво-ронок, чорноголова вівсянка, перепел, а в чагарниках, очеретяних заростях і на деревах — соловей, горлиця, ремез, бугайчик, очеретянка, сорокопуд, дика качка. Зимують птахи північніших районів: малий яструб, вухата сова, голуба синиця, дрізд-омелюх, сірий сорокопуд. Під час весняних перельотів у заповіднику на деякий час затримуються квак, дрізд, дикий голуб. Постійно живуть на території заповідної зони щиглик, грак, сорока, пугач, сіра куріпка.
У водоймищах живуть жаби, черепахи і водяться різноманітні риби: лящ, окунь, в’язь, краснопірка, щука, лин, сазан, карась.